головуючого Козир Т.П. суддів Гольцової Л.А. Іванової Л.Б.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Першого Заступника прокурора Житомирської області на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 26.09. справі № 16/5007/40/12 господарського суду Житомирської області за позовом Прокурора міста Житомира в інтересах держави в особі Житомирської міської ради до Фізичної особи -підприємця ОСОБА_4 про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 24.11.2004 за участю представників сторін:

позивача: повідомлений, але не з'явився;

відповідача: ОСОБА_4,

прокурора: Рудак О.В., прокурор відділу Генеральної прокуратури України, посв. №000355 від 20.07.2012;

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 12.07.2012 у справі №16/5007/40/12 (суддя Гансецький В.П.) позов задоволено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 26.09.2012 (колегія суддів у складі: головуючий суддя -Дужич С.П., судді -Саврій С.П., Філіпова Т.Л.) рішення Господарського суду Житомирської області від 12.07.2012 у справі №16/5007/40/12 скасовано, прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, Перший Заступник прокурора Житомирської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції у даній справі залишити в силі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення, просить прийняте у даній справі судове рішення апеляційного господарського суду залишити без змін.

Відзив на касаційну скаргу від позивача не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржуване судове рішення.

В засіданні суду 21.11.2012 в порядку ст. 77 ГПК України оголошувалась перерва до 12.12.2012.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 10.12.2012 на підставі ст. 69 ГПК України строк вирішення спору у даній справі продовжено.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено наступні фактичні обставини.

Між позивачем (Орендодавець) та відповідачем (Орендар) 24.11.2004 укладений договір оренди земельної ділянки, за умовами якого Орендодавець на підставі рішення №416 Житомирської міської ради від 29.09.2004 № 416 надав, а Орендар прийняв в строкове платне користування на 10 років земельну ділянку загальною площею 0,0589 га., нормативною грошовою оцінкою 367327,87 грн., для роздрібної торгівлі та комерційних послуг, яка розташована по АДРЕСА_1.

Орендна плата становить 2975,36 грн. в рік на період будівництва на ній об'єкту та 14876,78 грн. в рік після введення цього об'єкту в експлуатацію (п. 5 договору).

Згідно п.8 договору, розмір орендної плати щорічно переглядається у разі, зокрема, зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Житомирської міської ради від 29.12.2008 №842 "Про затвердження нових розмірів річної орендної плати та приведення у відповідність договорів оренди земельних ділянок несільськогосподарського призначення", затверджено нові розміри річної орендної плати та нормативну грошову оцінку за земельні ділянки несільськогосподарського призначення. Відповідно до додатку №16 вказаного рішення, слід внести зміни, шляхом укладання додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки, укладеного між Житомирською міськрадою та ФОП ОСОБА_4 де в пункти 3, 5 договору внести зміни, виклавши їх в такій редакції: п.3 "Нормативно грошова оцінка земельної ділянки становить - 762 343,21 грн.", замість "Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 367 327,87 грн." та п.5 "Орендна плата вноситься Орендарем у грошовій формі, розмір якої становить 34 305,44 грн. в рік", замість "Орендна плата вноситься Орендарем у грошовій формі, розмір якої становить 14 876,78 грн. в рік після введення об'єкту в експлуатацію".

В подальшому, до вищезазначеного рішення № 842 внесено зміни рішенням ради від 08.04.2009 № 962 та визначено, що умови додаткових угод набирають чинності з дня їх державної реєстрації та землекористувачам, яким відповідно до рішень міської ради, затверджено нові розміри плати за земельні ділянки та які не уклали додаткові угоди до договорів оренди земельних ділянок до 01.06.2009. Рішенням зобов'язано отримати відповідні витяги в Управління регулювання земельних відносин Житомирської міської ради, привести у відповідність діючі договори оренди земельних ділянок та провести їх державну реєстрацію у Житомирському міському відділі Житомирської регіональної філії Центру ДЗК.

Місцевий господарський суд зазначив, що позивач листом від 28.03.2012 № 15/2128 звернувся до відповідача в зв'язку з необхідністю приведення спірного договору у відповідність до вимог діючого законодавства та встановив останньому термін (до 20.04.2012), до якого слід звернутися до Управління регулювання земельних відносин для укладення додаткової угоди до вказаного вище договору оренди земельної ділянки.

Однак, як встановлено судом першої інстанції, відповідачем залишено зазначений лист без відповідного реагування.

Здійснюючи перегляд рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, скасовуючи його та приймаючи нове рішення про відмову в позові, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для внесення змін до пунктів 3, 5 спірного договору.

Зокрема, суд апеляційної інстанції виходив з того, що лист від 28.03.2012 № 15/2128 було направлено позивачем відповідачу на адресу, зазначену в договорі, тоді як, виходячи з свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи -підприємця (Серія В03 № НОМЕР_1) у зв'язку зі зміною місця проживання ФОП ОСОБА_4 здійснено заміну свідоцтва 03.12.2010, тобто, раніше, ніж позивачем направлено вказаний лист відповідачу.

Таким чином, на думку суду, повідомлення про необхідність внесення відповідних змін до спірного договору, позивачем направлено не за місцем знаходження відповідача.

Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом; а також у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору (ст. 652 ЦК України).

Згідно ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Статтею 21 Закону України "Про оренду землі" визначено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України (2755-17) ).

Зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку (ст. 30 Закону України "Про оренду землі").

Податковим кодексом України (2755-17) визначено, що плата за землю зараховується до відповідних місцевих бюджетів у порядку, визначеному Бюджетним кодексом України (2542-14) для плати за землю (ст. 290 ПК України); розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом (ст. 288 ПК України). Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки (ст. 274 ПК України).

Отже, нормами чинного законодавства передбачено можливість зміни умов договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у випадках, встановлених договором або законом. Оскільки сторонами в договорі оренди передбачена можливість збільшення розміру орендної плати, а орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, тому законодавча зміна граничного розміру цієї плати є підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору (постанови Верховного Суду України від 06.12.2010 № 2-1/10068-2008 та від 23.05.2011 №7/105-10(30/234-09), від 30.05.2011 № 17/299-10, від 04.07.2011 № 41/81пд).

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч. 1 ст. 33 ГПК України).

Статтею 34 ГПК України визначено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Отже, суд апеляційної інстанції, встановивши обставини справи, вивчивши всі матеріали справи в їх сукупності, надавши юридичну оцінку правовідносинам сторін в межах даного позову обґрунтовано дійшов висновку про недоведеність позивачем в порядку ст.ст. 32, 33 ГПК України про належне повідомлення відповідача (за дійсним на час звернення місцезнаходженням останнього) щодо необхідності внесення змін до спірного договору.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України, у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням. Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 111-7 ГПК України).

Доводи Першого Заступника прокурора Житомирської області, викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження апеляційного господарського суду, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених судами першої та апеляційної інстанцій висновків. При цьому, в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів, касаційна скарга не відповідає вимогам ст. 111-7 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Враховуючи межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване судове рішення апеляційного господарського суду відповідає вимогам матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.