Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Мирошниченка С.В.,суддів Барицької Т.Л., Хрипуна О.О., розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Приватбанк" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02.10.2012 та на рішення господарського суду Чернівецької області від 05.06.2012у справі № 5027/273/2012 господарського суду Чернівецької області за позовом Публічного акціонерного товариства "Приватбанк" до Приватного підприємства "Юлгана" про стягнення 42 543,05 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники: позивача повідомлений, але не з'явився; відповідача повідомлений, але не з'явився;

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 05.06.2012 (суддя Паскарь А.Д.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.10.2012 (судді: Михалюк О.В., Новосад Д.Ф., Мельник Г.І.), частково задоволений позов Публічного акціонерного товариства "Приватбанк" (надалі позивач/скаржник/банк) до Приватного підприємства "Юлгана" (надалі відповідач/позичальник); за рішенням з відповідача стягнуто заборгованість за кредитом та пеню; в задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача процентів за користування кредитними коштами -відмовлено.

Позивач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення процентів, просить в цій частині прийняти нове рішення та стягнути з відповідача заборгованість по процентам.

Учасники судового процесу належним чином повідомлялися про час та місце розгляду даної справи згідно з вимогами Інструкції з діловодства у Вищому господарському суді України, затвердженої наказом в.о. керівника апарату Вищого господарського суду України від 21.04.2011 № 56, проте не скористались своїм правом бути присутніми у судовому засіданні.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових актів, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Предметом даного спору (з урахуванням поданої позовної заяви у новій редакції від 01.06.2012) є вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за кредитом, нарахованих на суму заборгованості процентів за користування кредитними коштами та пені.

Підставами позову є, відповідно, порушення виконання відповідачем кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (436-15) .

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 ЦК України неустойкою (пенею, штрафом) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 4 вказаної норми).

Здійснивши розгляд справи, господарські суди попередніх інстанцій, встановивши, що: 25.04.2007 між позивачем та відповідачем був укладений договір банківського рахунка №CV1K34, відповідно до п.п. 1.1. та 1.2. якого, банк відкриває клієнту поточний (поточні) рахунок (рахунки) у національній та іноземній валюті (у тому числі картковий (карткові) та інші рахунки зі спеціальним режимом використання) та здійснює його (їх) розрахункове та касове обслуговування відповідно до чинного законодавства України, нормативних актів Національного банку України; за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнту, грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунку та здійснювати інші операції за рахунком (рахунками) у порядку та на умовах, передбачених цим договором; 25.04.2007 між сторонами був укладений Регламент надання мінімального бланкового овердрафту кредиту на картковий рахунок, який є додатком №1 до договору банківського рахунка №CV1K34, відповідно до приписів п.1.1. якого, банк за наявності вільних грошових ресурсів зобов'язується здійснювати овердрафтове обслуговування клієнта, що полягає в проведенні його платежів понад залишок коштів на рахунках; пунктом 1.4. регламенту визначено, що овердрафтове кредитування клієнта здійснюється у межах ліміту і терміну, з періодом безперервного користування кредитом не більше 30 днів; в межах вказаного додатку №1 (регламенту) позивачем було надано відповідачу кредитні кошти у сумі 10 377,25 грн., що підтверджується меморіальним ордером №80709Z9UJ0 від 08.07.2008; відповідач, в свою чергу, не повернув кредитні кошти в установлені строки, незважаючи й на вимогу позивача про їх повернення від 14.03.2012; пунктами 5.1. та 5.3. регламенту визначено, що у разі порушення будь-якого із зобов'язань клієнт сплачує банку за кожен випадок пеню в розмірі 0,2% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який виплачується пеня, прийшли до правомірного висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача суми заборгованості за кредитом і нарахованої на неї пені.

Крім того, колегія суддів погоджується і з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у позові в частині нарахованих на заборгованість за кредитом процентів, з огляду на таке.

Відповідно до статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду із даним позовом (з урахуванням зміненої позовної заяви), додано Регламент надання мінімального бланкового овердрафту кредиту на картковий рахунок від 25.04.2007, який є додатком №1 до договору банківського рахунка №CV1K34, який не містить визначеного розміру процентів за користування кредитними коштами.

В мотивувальній частині ухвали місцевого господарського суду про відкладення розгляду даної справи від 22.05.2012 зазначено, зокрема, про те, що наданий до суду примірник Регламенту не містить відсоткової ставки, незважаючи на нарахування позивачем процентів на розмір заборгованості на підставі цього Регламенту та зобов'язано позивача надати господарському суду належні докази в обґрунтування позовних вимог (зокрема щодо підстав для стягнення процентів).

В той же час, як вбачається із матеріалів справи, до прийняття місцевим господарським судом рішення по суті справи (05.06.2012), відповідних документів, тобто Регламенту, який би містив розмір відсоткової ставки, позивачем надано не було, а відтак, місцевий господарський суд розглядав справу за наявними в ній документами, і відповідно, в останнього були відсутні правові підстави для стягнення з відповідача заборгованості по процентам за відсутності встановленого їх розміру у Регламенті, що кореспондується з приписами ст. 1048 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

За загальним правилом апеляційний господарський суд переглядає справу за наявними у справі доказами, тобто тими доказами, що зібрані місцевим господарським судом і покладені в основу рішення цього суду. Водночас, суд переглядає справу також і за додатково поданими апеляційному суду доказами. Втім, подання сторонами нових доказів апеляційному суду обмежено. Додаткові докази приймаються судом, якщо особа, яка подає докази, обґрунтує неможливість подання цих доказів місцевому господарському суду під час розгляду справи у першій інстанції. Обґрунтовуючи неможливість подання доказів суду першої інстанції, особа, яка бажає подати нові докази, має довести обставини, що об'єктивно перешкоджали їй подати ці докази місцевому господарському суду.

Згідно з п. 9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 №7 (v0007600-11) "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України (1798-12) " додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на рішення місцевого господарського суду від 05.06.2012, позивачем було додано до апеляційної скарги новий примірник Регламенту, датований 22.05.2007 (в той час, як до місцевого господарського суду було надано Регламент від 25.04.2007) і який, в свою чергу, вже містив розмір процентної ставки за кредитом.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 11.09.2012 позивача (скаржника) було зобов'язано надати документальне обґрунтування неможливості подання до місцевого господарського суду Регламенту від 22.05.2007.

В той же час, до винесення апеляційним господарським судом постанови від 02.10.2012, позивачем не надано жодного обґрунтування неможливості подання до місцевого господарського суду нового примірнику Регламенту від 22.05.2007, що правомірно розцінено судом апеляційної інстанції, виходячи із приписів ст. 101 ГПК України, як достатню причину не приймати новий доказ (Регламент від 22.05.2007), а здійснювати розгляд даної справи за наявними в ній документами (доказами).

Виходячи із наведеного, колегія суддів вважає дії апеляційного господарського суду з неприйняття додатково поданих позивачем доказів за відсутності обґрунтування неможливості їх подання до місцевого господарського суду, правомірними, а доводи касаційної скарги про протилежне -безпідставними.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до довільного та вигідного для скаржника тлумачення норм права, що, відповідно, не є підставою для задоволення такої касаційної скарги; крім того, в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 111-7 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

В силу ст.ст. 42, 43, 47 ГПК України (1798-12) правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Судами попередніх інстанцій використано у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи, пов'язаних з предметом доказування у даній справі, наслідком чого є правильні висновки про часткове задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Приватбанк" залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02.10.2012 та рішення господарського суду Чернівецької області від 05.06.2012 у справі №5027/273/2012 залишити без змін.