Вищий господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Прокопанич Г.К., суддів Алєєвої І.В., Євсікова О.О., розглянувши касаційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Мій Дім" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2013 р. (головуючий суддя Куксов В.В., судді Авдеєв П.В., Яковлєв М.Л.) на рішення Господарського суду міста Києва від 27.06.2013 р. (головуючий Ващенко Т.М., судді Літвінова М.Є., Шаптала Є.Ю.) у справі № 910/3521/13 Господарського суду міста Києва за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Мій Дім" до Громадської організації "Небайдужі" про виселення та зобов'язання вчинити дії, за участю представників позивача Кондратов М.І., відповідача Нікітіна-Дуднікова Г.Ю., Копил П.А.,

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.06.2013 р. у справі № 910/3521/13, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2013 р., відмовлено в позові Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Мій Дім" про виселення відповідача із займаного приміщення загальною площею 44,7 кв. м, розташованого на першому поверсі житлового будинку № 8/Б по вул. М. Гришка в м. Києві, а саме: з службового житлового приміщення "квартира № 5", та зобов'язання відповідача передати вказане приміщення позивачу.

Не погоджуючись з даними судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду і постанову суду апеляційної інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема положення ст. 144 ГК України, ст.ст. 11, 785 ЦК України, ст.ст. 32, 4- 6 ГПК України. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди дійшли помилкового висновку про те, що розпорядження Київської міської державної адміністрації від 12.06.1996 р. № 877 та акт прийому-передачі № 1/248 від 14.04.1999 р. не підтверджують право власності позивача на спірне приміщення.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 14.03.2011 р. між позивачем (Орендодавець) та відповідачем (Орендар) укладено Договір № 01/01-2011 оренди приміщення та відшкодування комунальних послуг (далі - Договір).

Відповідно до умов п. 1.1 Договору Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування приміщення, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Гришка, 8-Б, площею 44,7 кв. м (далі - Приміщення).

Строк дії Договору сторонами погоджено п. 9.1 Договору (з врахуванням Додаткової угоди № 1 від 16.02.2012 р. до Договору та Додаткової угоди № б/н від б/д до Договору) з 14.03.2011 р. по 31.12.2012 р.

Як вбачається з п. 1.3 Статуту Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Мій Дім" (затвердженого Харківською районною державною адміністрацією міста Києва 14.12.1998 р. за № 04379 (зі змінами та доповненнями) (Статут), воно створене виключно для обслуговування, ремонту і реконструкції житлового будинку, утримання прибудинкової території за кошти членів об'єднання і за рахунок доходів від господарської діяльності, отриманих і використаних об'єднанням відповідно до мети його діяльності.

Відповідно до п. 3.3 Статуту об'єкти, що перебувають у спільній власності членів об'єднання, передаються ними в управління правлінню об'єднання. Правління об'єднання має право використовувати об'єкти, що перебувають у спільній частковій власності членів об'єднання, а саме здавати в оренду та інше в порядку, передбаченому Статутом.

Згідно з п. 3.1 Статуту власники квартир, частин квартир і нежилих приміщень будинку є співвласниками на праві спільної часткової власності, допоміжних приміщень будинку, його конструктивних елементів і технічного обладнання, перелік яких наведено в розділі 4.1 цього Статуту.

При цьому п. 4 Статуту визначено, що до частин та елементів будинку, що перебувають у спільній частковій власності членів об'єднання, належать допоміжні приміщення будинку, його конструктивні елементи та технічне обладнання.

Позивачем відповідачу за Договором в оренду було передано приміщення, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Гришка, 8-Б, площею 44,7 кв. м.

Як встановлено судами, вказане приміщення за адресою: м. Київ, вул. Гришка, 8-Б, площею 44,7 кв. м не відноситься ані до допоміжних приміщень будинку, ані до його конструктивних елементів чи технічного обладнання.

Позивач стверджує, що є володільцем переданого відповідачу в оренду за Договором приміщення на підставі акта приймання-передачі № 1/248 від б/д. Крім того, відповідно до п. 1.2 Договору приміщення належить Орендодавцю на праві акта приймання-передачі від АТ ХК "Київміськбуд" позивачу № 1/248 від 14.04.1999 р.

Згідно зі ст. 13 Закону України "Про власність" (чинного станом на день складання акту № б/н від б/д (зареєстрований у Головному управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації 14.04.1999 р.), об'єктами права приватної власності є жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.

Приписами ст. 20 вказаного Закону визначено, що суб'єктами права колективної власності є трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства, господарські об'єднання, професійні спілки, політичні партії та інші громадські об'єднання, релігійні та інші організації, що є юридичними особами.

Право колективної власності виникає на підставі: добровільного об'єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і об'єднань; передачі державних підприємств в оренду; викупу колективами трудящих державного майна; перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства; безоплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу, державних субсидій; пожертвувань організацій і громадян, інших цивільно-правових угод (ст. 21 вказаного Закону).

Об'єкти права спільної власності на майно можуть бути передані в користування фізичній або юридичній особі або групі осіб у разі, якщо це не пов'язано з порушенням прав і інтересів інших співвласників неподільного та загального майна, які охороняються законом (ст. 19 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку").

Приписами ст. 26 вказаного Закону встановлено, що у порядку, передбаченому статутом, правління об'єднання за дорученням загальних зборів може укласти договір оренди з фізичною або юридичною особою щодо приміщень, які перебувають у спільній власності членів об'єднання. За домовленістю сторін може бути укладений договір про передачу в оренду квартири (приміщення) та приміщень або їх частини, що перебувають у спільній частковій власності членів об'єднання. В цьому випадку договором визначається частка кожної сторони в отриманні доходів та сплаті податків, інших обов'язкових платежів, передбачених законом чи статутом.

Отже, як слідує із вказаних нормативних положень, необхідною умовою для укладення договору оренди щодо приміщень, які перебувають у спільній власності членів об'єднання, є наявність власне самого права власності.

Однак, як встановлено судами, позивачем не доведено, що передане за Договором в оренду приміщення перебуває у спільній власності членів об'єднання, а вказаний акт № 1/248 не є документом, що підтверджує право власності.

Колегія суддів також відзначає, що розпорядження Київської міської державної адміністрації № 877 від 12.06.1996 р., на підставі якого складений зазначений вище акт, не визначає правового режиму як такої передачі, так і правового режиму подальшого використання переданого майна.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (чинного станом на день укладення договору оренди, далі - Закон) обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме:

1) право власності на нерухоме майно;

2) право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном;

3) інші речові права відповідно до закону;

4) податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.

З огляду на положення вказаної статті, право власності на майно виникає з дня реєстрації цього майна або відповідних прав на нього, а наявність акта приймання-передачі приміщення не підтверджує права володіння майном та не виключає необхідності державної реєстрації цього права.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (чинного станом на день укладення договору оренди, далі - Закон) права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Колегія суддів враховує, що ч. 4 ст. 3 Закону встановлено: права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.

Проте позивачем не доведено, що реєстрація прав на майно, що стало предметом оренди, була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або що на момент виникнення відповідних прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.

Водночас відповідно до п. 6 ст. 3 вищевказаного Закону (чинного станом на день укладення договору оренди) будь-які правочини щодо нерухомого майна (відчуження, управління, іпотека тощо) укладаються, якщо право власності на таке майно зареєстровано згідно з вимогами цього Закону.

Також коолегія суддів відзначає, що розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 877 від 12.06.1996 р., на яке посилається позивач, визначено передати позивачу 2% загальної площі у будинках для використання як службових квартир згідно із законодавством.

Тобто, із вказаного розпорядження слідує, що приміщення були передані позивачу для використання як службові квартири, без визначення можливості їх використання з іншою метою, як то передання в оренду.

Крім того, об'єктом оренди за Договором є приміщення, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Гришка, 8-Б, площею 44,7 кв. м, а згідно із зазначеним актом АТ ХК "Київміськбуд" передав, а позивач прийняв дві квартири загальною площею 131,69 кв. м: № 5 житловою площею 17,95 кв. м, загальною площею 44,5 кв. м; № 6 житловою площею 47,47 кв. м, загальною площею 87,19 кв. м.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу (надалі - ЦК) України (435-15) встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно з ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст. 761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Якщо повноваження здавати майно в найм не випливає із закону, наймодавець повинен мати спеціальне уповноваження власника здавати його майно в оренду. Такі повноваження особи, яка не є власником речі, здавати її в найм можуть бути закріплені, наприклад, договором управління майном або договором простого товариства.

Оскільки приписами ст. 761 ЦК України встановлено, що право передання майна в найм має власник цього майна, або особа уповноважена ним, вирішуючи даний спір, господарський суд має дослідити обставин щодо того чи був позивач власником переданого ним в оренду відповідачу майна.

Разом з тим, судами встановлено, що позивачем не доведено наявності у нього права власності на майно, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Гришка, 8-Б, площею 44,7 кв. м. Документів щодо його майнових прав на зазначене приміщення позивачем також не подано.

Згідно зі ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. У відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств і організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що він відповідно до ст. 761 ЦК України є власником або уповноваженим на укладання договору оренди нерухомого майна, суди дійшли вірного висновку, що позивачем не доведено факту порушення відповідачем його охоронюваних законом прав та інтересів, а тому позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

В касаційній скарзі скаржник також зазначає, що дана справа, на його переконання, не є складною, а тому у місцевого суду не було підстав розглядати її колегіально у складі трьох суддів.

З цього приводу колегія суддів встановила, що колегіальний склад місцевого суду було визначено у відповідності до ст.ст. 2-1 та 4-6 ГПК України (1798-12) , згідно з якими будь-яку справу, що відноситься до підсудності місцевого суду, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що визначення питання складності визначається виключно судом та не залежить від позицій учасників судового процесу.

Також необґрунтованими є твердження позивача про те, що після зміни складу місцевого суду у судовому засіданні 27.06.2013 р. розгляд справи не було розпочато спочатку, оскільки як вбачається з матеріалів справи, рішення у даній справі було прийнято відповідно до ст. 82 ГПК України, а саме за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом. При цьому, як стверджує сам скаржник, місцевим судом було також заслухано пояснення учасників судового процесу по суті спору.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок судів про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі рішення місцевого суду та постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

Касаційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Мій Дім" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 27.06.2013 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2013 р. у справі № 910/3521/13 - без змін.