У вересні 2011 року Державний будівельний комбінат Управління справами Верховної Ради України звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Екоінвестбуд" про стягнення заборгованості за Договором № 03-02-6 від 02.03.2006 р. розміром 6 411 598,47 грн., в тому числі 6 178 100,14 грн. основного боргу та 233 498,33 грн. пені, мотивуючи вимоги тим, що відповідно до укладеного між сторонами договору підряду № 03-02-06 від 03.02.2006 р. позивачем виконано на користь відповідача комплекс робіт по будівництву сукупності приміщень і споруд, що знаходяться за адресою: с. Чайки, Петропавлівська Борщагівка, Києво-Святошинський район на загальну суму 275 735 478,76 грн., за які відповідач розрахувався частково, несплаченим залишився борг у розмірі 6 188 202,94 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 07 листопада 2011 року (суддя Грєхова О.А.) у справі № 53/404, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23 лютого 2012 року (судді: Куксов В.В., Коршун Н.М., Федорчук Р.В.) позов задоволено повністю. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Екоінвестбуд" на користь Державного будівельного комбінату Управління справами Верховної Ради України суму основного боргу у розмірі 6 178 100,14 грн., пеню - 233 498,33 грн. та судові витрати.

Не погоджуючись з вищезазначеними рішенням та постановою, товариство з обмеженою відповідальністю "Екоінвестбуд" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.02.2012р. та рішення господарського суду міста Києва від 07.11.2011р. скасувати, а справу №53/404 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обгрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, що призвело до неповного з'ясування фактичних обставин справи.

У відзиві на касаційну скаргу Державний будівельний комбінат Управління Верховної ради України не погоджується з доводами заявника касаційної скарги, вважає їх безпідставними та такими, що зводяться до переоцінки обставин справи, з огляду на що просить залишити без змін постанову та рішення судів попередніх інстанцій.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 03.02.2006 р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Екоінвестбуд" (замовник) та Державним будівельним комбінатом Управління справами Верховної Ради України (генпідрядник) укладено договір підряду № 03-02-06, відповідно до п. 2.1 якого позивач зобов'язався власними та залученими силами і засобами збудувати і здати замовнику у встановлений строк об'єкт будівництва відповідно до затвердженої проектної документації, ліквідувати недоробки і дефекти, що виникли з вини генпідрядника і виявлені в ході приймання робіт та в гарантійні строки експлуатації об'єкта (п. 2.1.1 договору).

Замовник зобов'язався надати генпідряднику будівельний майданчик (фронт робіт) та належним чином оформлену проектну документацію (п. 2.2.1 договору); забезпечити фінансування робіт за договором (п. 2.2.2 договору); прийняти об'єкт будівництва (п. 2.2.3 договору); оплатити роботи генпідрядника (п. 2.2.4 договору).

У пункті 3.4. договору сторони погодили, що розрахунки за виконані генпідрядником роботи проводяться щомісячно згідно актів виконаних робіт (форми КБ-2в, КБ-3), які обраховуються виходячи із фактичних обсягів виконаних робіт, норм витрат трудових та матеріальних ресурсів і обґрунтованих цін та тарифів протягом трьох днів з моменту підписання актів.

Судами встановлено та матеріалами справи підтверджено, що згідно з актами приймання виконаних підрядних робіт (Ф КБ-2в) та довідками про вартість виконаних робіт (Ф КБ-3), підписаних уповноваженими представниками сторін (замовника та генпідрядника), посвідчених печатками останніх, загальна вартість виконаних позивачем та прийнятих відповідачем робіт склала 2757354478,76 грн.

Відповідно до п.3.7. договору кінцеві розрахунки за виконані роботи з генпідрядником здійснюються протягом десяти банківських днів з моменту підписання Акту державної технічної комісії про прийняття об'єкта в експлуатацію та акту за формою КБ-2в або КБ-3 між сторонами, а в разі необхідності з моменту підписання сторонами Акту звірки взаємних розрахунків за договором.

З матеріалів справи вбачається, що згідно Акту звірки взаємних розрахунків, підписаного та погодженого сторонами в двосторонньому порядку, станом на 01.04.2011 р. заборгованість ТОВ "Екоінвестбуд" на користь ДБК УС Верховної ради України становить 6188202,94 грн., що і стало підставою для звернення останнього до суду.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідносини, у яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Цими ж статтями передбачено також, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 1 ст. 837 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Задовольняючі позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що оскільки матеріалами справи підтверджується факт порушення відповідачем обов'язку та строків оплати за виконані роботи, який не спростовано відповідачем. Натомість, позивач, як генпідрядник, умови укладеного договору виконав належним чином та у повному обсязі, що підтверджується підписаними та посвідченими сторонами актами приймання виконаних підрядних робіт, то позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості з їх оплати є такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, зі змісту позовної заяви вбачається, що під час визначення розміру заборгованості ТОВ "Екоінвестбуд" позивач врахував, що з моменту підписання 01.04.2011р. акту звірки взаєморозрахунків, відповідач 24.04.2011р. перерахував ще 10102,80 грн. та визначив, що сума основного боргу товариства з обмеженою відповідальністю "Екоінвестбуд" становила 6178100,14 грн. Крім того, зазначена сума заборгованості була встановлена та перевірена судом попередньої інстанції під час прийняття оскаржуваних рішення та постанови. Тому не знаходять свого підтвердження доводи заявника касаційної скарги стосовно того, що суд апеляційної інстанції не врахував під час визначення розміру заборгованості останнього наявні у матеріалах справи платіжне доручення №61 від 26.04.2011р., яким підтверджується часткова оплата заборгованості за договором № 03-02-06 від 03.02.2006р. у розмірі 10102,80 грн.

Водночас, відповідно до платіжного доручення №172 від 17.10.2011р. відповідач сплатив на користь позивача 979513,00 грн. згідно договору №03-02-06 від 03.02.2006р. для усунення дефектів підземного паркінгу блоку "В" житлового комплексу "Брест-Литовський" с. Чайки. Проте, з матеріалів справи вбачається, що сторонами була погоджена та підписана Договірна ціна на виконання робіт за новим проектом з виправлення дефектів підземного паркінгу. Відтак, обґрунтованими є висновки суду попередньої інстанції стосовно того, що вартість зазначених робіт не була включена у загальну суму боргу за виконані будівельні роботи, що є предметом спору у даній справі, оскільки вони передбачені окремою договірною ціною та повністю сплачені відповідачем, шляхом попередньої оплати.

З урахуванням того, що позивач, як генпідрядник, умови укладеного між сторонами договору виконав належним чином, проте відповідач, всупереч умовам договору №03-02-06 від 03.02.2006 р. належним чином їх не оплатив, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову.

Положеннями ст. 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

У пункті 13.7 договору сторони погодили, у випадку порушення Замовником термінів оплати виконаних робіт та перерахування авансів, він сплачує генпідряднику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від вартості робіт, строк оплати яких порушено, за кожен день такого прострочення. Враховуючи зазначене, обгрунтованими є також висновки судів попередніх інстанцій про стягнення з відповідача 233 498,33 грн. пені.

Таким чином, апеляційний господарський суд надав оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що відповідає вимогам ст. 43 Господарського процесуального кодексу України. Натомість, переоцінка доказів відповідно до ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України не входить до повноважень суду касаційної інстанції.

постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства, доводи касаційної скарги правильності викладених у ній висновків не спростовують, у зв'язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту.

За наведених вище обставин, Вищий господарський суд України не знайшов законних підстав для повного або часткового задоволення вимог касаційної скарги, а тому постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.