головуючого Грейц К.В.,суддів: Бакуліної С.В., Мачульського Г.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги заступника прокурора Херсонської області на постанову від 18.09.2012 року Одеського апеляційного господарського суду у справі № 5024/899/2012 Господарського суду Херсонської області за позовом заступника прокурора Суворовського району м. Херсона в інтересах держави в особі Управління комунальної власності Херсонської міської ради до Приватного підприємця ОСОБА_4 про стягнення 10 382,60 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники :від позивача: від відповідача:не з'явились не з'явились від прокуратури: Баклан Н.Ю. (старший прокурор відділу Генеральної прокуратури України)

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 01.08.2012 року (суддя Александрова Л.І.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18.09.2012 року (головуючий суддя Філінюк І.Г., судді: Лисенко В.А., Ліпчинська Н.В.), у справі № 5024/899/2012 в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі заступник прокурора Херсонської області просить скасувати ухвалені по справі судові акти та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач повністю заперечує викладені в ній доводи.

Позивач та відповідач не скористалися наданим процесуальним правом на участь у засіданні суду касаційної інстанції.

Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника Генеральної прокуратури України, який підтримав викладені в ній доводи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

21.06.2012 року заступник прокурора Суворовського району м. Херсона в інтересах держави в особі Управління комунальної власності Херсонської міської ради звернувся до Господарського суду Херсонської області з позовом про стягнення з Приватного підприємця ОСОБА_4 заборгованості з орендної плати в сумі 10001,02 грн. та пені -381,58 грн. за період з 01.11.2011 року по 31.05.2012 року. Позов вмотивовано порушенням орендарем умов договору в частині обов'язку своєчасно і в повному обсязі вносити орендну плату.

Судами встановлено таке.

Між Управлінням комунальної власності Херсонської міської ради та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 було укладено договір оренди комунального майна міської територіальної громади №1271 від 01 серпня 2006 року, відповідно до умов якого, з урахуванням договору про внесення змін від 20.03.2007 року, додаткового договору №2 від 15.07.2009 року та додаткового договору №3 від 22.02.2011 року, орендодавець (Управління комунальної власності Херсонської міської ради) передав, а орендар (ФОП ОСОБА_4) прийняв у строкове платне користування нежилі приміщення першого поверху будинку АДРЕСА_1, загальною площею 75,8 кв.м, що знаходяться на балансі МКП "Херсонелектротранс" та зобов'язався сплачувати орендні платежі.

За актом прийняття-передачі нежилого приміщення в оренду від 01 серпня 2006 року вказане майно передано відповідачу в користування.

Відповідно до пункту 11 договору оренди комунального майна міської територіальної громади, цей договір діє з 01.08.2006 року до 01.08.2009 року.

Пунктом 11.1. договору в редакції додаткового договору №2 від 15.07.2009 року сторонами погоджено, що строк дії договору оренди продовжено на два роки і діє до першого серпня 2011 року, відповідно до Закону України "Про державний бюджет на 2009 рік" (835-17) .

Відповідно до пункту 11.6 договору договір оренди припиняється, зокрема, внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, застосувавши до спірних правовідносин ст.ст. 654, 763 Цивільного кодексу України, ст. 291 Господарського кодексу України, ст. 17, ч.2 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", суди дійшли висновку, що договір оренди є припиненим з 01.08.2011 року в силу закінчення строку на який його було укладено та відсутності факту пролонгації договору оренди. Встановивши, що з 12.10.2011 року нерухоме майно, що є предметом договору оренди, відповідачем не використовується, що вбачається з акта ЖКП ЖЕК-11, апеляційний суд також застосував до правовідносин сторін положення ч.6 ст. 762 ЦК України, відповідно до яких наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Проте погодитись з такими висновками не можна з огляду на таке.

Згідно зі статтею 763 Цивільного кодексу України, ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір найму укладається на строк, встановлений договором; термін договору оренди визначається за погодженням сторін.

Згідно статті 291 Господарського кодексу України та ч.2 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч.2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Отже законом встановлено, що якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення однієї із сторін договору оренди проти поновлення такого договору на новий строк, такий договір припиняється; в іншому ж випадку, тобто у разі відсутності відповідних заперечень, договір оренди автоматично продовжується на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Судами не встановлено обставин, які свідчать про те, що з 01.08.2011 року по 01.09.2011 року мали місця заперечення будь-якої із сторін договору щодо його продовження в силу спеціальних положень частини другої ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", тому їх посилання на відсутність внесення змін у договір у письмовій формі та ухвалення орендодавцем письмового рішення про переукладення договору не є підставою для висновку, що в такий спосіб останнім вчинено заяву про припинення або про зміну умов договору оренди. Відтак, відсутність відповідних заяв із запереченнями сторін договору оренди щодо його припинення або зміни умов протягом місяця після закінчення строку такого договору, є підставою для його автоматичного продовження в силу положень закону, навіть у разі, якщо орендодавець мав намір продовжити цей договір шляхом його письмового переукладення, проте цього наміру не реалізував.

У разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди (ч.1 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

Наведена норма закріплює положення щодо обов'язку орендаря після закінчення строку дії договору оренди та відмови від його продовження повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Відповідно до частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Розглянувши спір, суди зазначені вимоги законів не врахували та усупереч вимогам ст.ст. 4-3, 43 ГПК України, не встановили обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, зокрема, не перевірили розрахунку заборгованості по орендній платі; не дослідили умов договору щодо повернення майна, яке є предметом договору оренди; не дали оцінки матеріалам справи в частині наявності доказів повернення майна орендарем орендодавцеві у встановленому договором оренди порядку; не встановили обставин неможливості використання у спірному періоді орендарем орендованого майна, за які останній не відповідає, враховуючи, що право захисту речових прав на майно від особи, яка незаконно заволоділа майном, надано саме особі права якої в силу таких дій порушуються.

Враховуючи викладене, касаційний суд прийшов до висновку, що ухвалені у справі судові акти підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно встановити всі фактичні обставини справи на підставі об'єктивної оцінки наявних у ній доказів, з'ясувати дійсні права та обов'язки сторін, і залежно від встановленого, правильно застосувати норми матеріального права, що врегульовують спірні правовідносини.