Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мирошниченка С.В.,суддів: Барицької Т.Л., Хрипуна О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Першого заступника прокурора міста Севастополяна постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 28.08.2012 р.у справі № 5020-1279/2011-455/2012 господарського суду міста Севастополя за позовом Севастопольського транспортного прокурора в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України до Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія "Тулон"; Державного підприємства "Севастопольський морський торговельний порт" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Регіональне відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополітретя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Портланд" про визнання недійсними договору про дольову участь у будівництві та додаткової угоди до нього

За участю представників: позивача: Остапенко Н.М.; відповідача-1:не з'явилися; відповідача-2: не з'явилися; третьої особи-1: не з'явилися; третьої особи-2: не з'явилися; прокуратури: Рудак О.В.;

У серпні 2011 року Севастопольський транспортний прокурор в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до Державного підприємства "Севастопольський морський торговельний порт" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Тулон" та просив суд визнати недійсними укладені між відповідачами договір про дольову участь у будівництві портопункту по обслуговуванню яхт та маломірних суден № 710/240а від 09.10.2007 р. та додаткову угоду до цього договору № 1 від 29.12.2007 р.

Позовні вимоги з посиланнями на приписи статей 203, 215, 216, 235 Цивільного кодексу України, мотивовані тим, що фактично спірна угода є удаваною, оскільки укладена відповідачами для приховування іншого правочину -договору відчуження державного майна. При цьому, прокурор вказував, що органом, повноважним у вирішенні питань з розпорядження майном, переданим портом другій стороні за оспорюваними правочинами, було Міністерство транспорту та зв'язку України (на цей час Міністерство інфраструктури України), однак, при укладенні вказаних договорів згоду вказаного органу отримано не було.

Справа неодноразово була предметом розгляду господарських судів різних інстанцій.

За результатами останнього розгляду, рішенням господарського суду міста Севастополя від 12.06.2012 р. (суддя Головко В.О.) позов задоволено повністю.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 28.08.2012 р. (судді: В.В. Сотула, Ю.М. Гоголь, І.В. Черткова) рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково. Визнано недійсними абзац 3 ("земельна ділянка площею1426 кв.м.") підпункту "а" пункту 2.2. договору про дольову участь у будівництві портопункту по обслуговуванню яхт та маломірних суден № 710/240а від 09.10.2007 р. та додаткову угоду до цього договору № 1 від 29.12.2007 р.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, Перший заступник прокурора міста Севастополя звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, залишивши в силі рішення місцевого господарського суду.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Предметом спору у даній справі є дійсність правочинів, а саме: договору про дольову участь у будівництві портопункту по обслуговуванню яхт та маломірних суден № 710/240а від 09.10.2007 р. та додаткової угоди до нього № 1 від 29.12.2007 р.

Вважаючи оспорювані правочини недійсними, прокуратура зазначає, що органом, повноважним у вирішенні питань з розпорядження майном, переданим портом другій стороні за оспорюваними правочинами, було Міністерство транспорту та зв'язку України (на цей час Міністерство інфраструктури України), однак, при укладенні вказаних договорів його згоду отримано не було.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції встановив, що в порушення вимог Закону України "Про управління об'єктами державної власності" (185-16) та Положення про Міністерство транспорту та зв'язку України, договір, який за своєю правовою природою є договором про спільну діяльність, був погоджений лише з державним концерном "Укрморпорт", який не є органом, уповноваженим управляти об'єктами державної власності. Згода Міністерства транспорту та зв'язку України на укладання оспорюваного договору не надавалась.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду, апеляційний господарський суд виходив з того, що у зв'язку з визнанням недійсним абзацу 3 підпункту "а" пункту 2.2. спірного договору та додаткової угоди до нього відсутня необхідність у погодженні його з уповноваженим органом управління в решті інших умов, оскільки відповідний договір несе елементи договору підряду і у такому випадку, ця угода не передбачає використання нерухомого майна, а тому, дія статті 6 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" на нього не розповсюджується, а право порту укладати угоди, самостійно здійснювати різні угоди та юридичні дії закріплено пунктом 3.6 його Статуту.

З таким висновком погоджується суд касаційної інстанції, враховуючи при цьому наступне.

Так, між відповідачами у справі 09.10.2007 р. укладено договір № 710/240д, предметом якого є проектування та будівництво в місті Севастополі в бухті Кругла портопункту по обслуговування яхт та маломірних суден на земельній ділянці площею 1 426 кв. м за цільовим призначенням обслуговування причалів.

Зі змісту укладеного договору вбачається, що за правовою природою укладений договір є договором будівельного підряду.

Так, в силу ст. 875 ЦК України, за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Враховуючи викладене, до спірного договору положення Закону України "Про управління об'єктами державної власності" (185-16) , відповідно до якого уповноважені органи управління, зокрема, погоджують підпорядкованим підприємствам, установам, організаціям відповідно до законодавства договори про спільну діяльність, не застосовуються.

При цьому, право порту укладати угоди, самостійно здійснювати різні угоди та юридичні дії закріплено пунктом 3.6 його Статуту.

Разом з цим, висновок суду апеляційної інстанції щодо недійсності додаткової угоди до договору № 1 від 29.12.2007 р. є правильним.

Так, предметом додаткової угоди є надання відповідачем-1 у користування відповідача-2 земельної ділянки площею 0,1426 га, що знаходиться у відповідача-1 на праві постійного користування на підставі державного акта № 005180 серії ІІ-КМ, виданого на виконання розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації від 13.07.2000 р. № 1239-р.

Відповідно до ст. 92 Земельного кодексу України (у редакції, що діяла на момент укладення додаткової угоди) право постійного користування земельною ділянкою -це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній чи комунальній власності, без встановлення строку.

Згідно ст. 6 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань, зокрема, надають орендодавцям об'єктів державної власності згоду на оренду державного майна і пропозиції щодо умов договору оренди, які мають забезпечувати ефективне використання орендованого майна та здійснення на орендованих підприємствах технічної політики в контексті завдань галузі

Таким чином, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанова апеляційного господарського суду ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги не прийняті колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджені матеріалами справи.

З огляду на викладене, підстав для зміни чи скасування прийнятої у справі постанови апеляційної інстанції суд касаційної інстанції не вбачає.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, 111-13 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Першого заступника прокурора міста Севастополя залишити без задоволення.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 28.08.2012 р. у справі № 5020-1279/2011-455/2012 залишити без змін.