( Додатково див. постанову Київського апеляційного господарського суду (rs26003104) ) ( Додатково див. рішення господарського суду міста Києва (rs24908745) )

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Божок В.С.суддів Корсака В.А., Костенко Т.Ф.

розглянувши матеріали касаційної скарги Об'єднаного кооперативу по будівництву та експлуатації колективних автостоянок "Дніпровський" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.09.2012 у справі господарського суду міста Києва за позовом Заступника прокурора Дніпровського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до Об'єднаного кооперативу по будівництву та експлуатації колективних автостоянок "Дніпровський" про звільнення земельної ділянки

в судовому засіданні взяли участь представники :

- позивача Власенко І.І.- відповідач Кудін С.П.- Генеральної прокуратури України Суходольский С.М.

В квітні 2012 року Заступник прокурора Дніпровського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до об'єднаного кооперативу по будівництву та експлуатації колективних автостоянок "Дніпровський" в якій просив зобов'язати відповідача звільнити земельну ділянку площею близько 1,4 га, розташовану за адресою: просп. Генерала Ватутіна (біля Московського мосту) в Дніпровському районі міста Києва, кадастровий номер 66:040:011 та повернути її Київській міській раді, привівши її у придатний у використання стан, з покладенням на відповідача судових витрат.

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.06.2012 (суддя Мельник С.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.09.2012 (головуючий Куксов В.В., судді Авдеєв П.В., Яковлєв М.Л.) у справі № 5011-14/5402-2012 позов задоволено повністю. Зобов'язано Об'єднаний кооператив по будівництву та експлуатації колективних автостоянок "Дніпровський" звільнити земельну ділянку площею близько 1,4 га, розташовану за адресою: просп. Генерала Ватутіна (біля Московського мосту) в Дніпровському районі міста Києва, кадастровий номер 66:040:011, та повернути її Київській міській раді, привівши її у придатний для використання стан. Стягнуто з відповідача 1 073, 00 грн. судового збору.

Прийняті у справі судові рішення мотивовані доведеністю та обґрунтованістю заявлених позовних вимог.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями, об'єднаний кооператив по будівництву та експлуатації колективних автостоянок "Дніпровський" звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник посилається на те, що суди попередніх інстанцій не навели жодного нормативного обґрунтування в своїх рішеннях та дійшли передчасних висновків про те, що використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів не є достатньою підставою для задоволення позову.

Позивач не скористався правом, наданим ст. 111-2 ГПК України, не надіслав відзив на касаційну скаргу, що в силу положень статті 111-2 ГПК України не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, судами попередніх інстанцій встановлено, що Головним управлінням земельних ресурсів проведено обстеження земельної ділянки площею приблизно 1,4 га, яка розташована за адресою просп. Генерала Ватутіна у Дніпровському районі міста Києва, кадастровий номер 66:040:011, в ході якого встановлено, що Об'єднаний кооператив по будівництву та експлуатації колективних автостоянок "Дніпровський" (далі -відповідач) використовує дану земельну ділянку без документів, що посвідчують право власності або право користування земельною ділянкою. Дана обставина підтверджується Актом обстеження земельної ділянки № 322/4 від 14.02.2012.

Спір у даній справі виник щодо земельної ділянки, яка розташована за вказаною адресою в м. Києві.

Підстави набуття прав на землю визначені розділом IV ЗК України (2768-14) .

Після прийняття органом державної влади або місцевого самоврядування рішення про надання земельної ділянки у власність або в користування, затвердження результатів аукціону, укладення відповідної цивільно-правової угоди, набуття права власності на житловий будинок, будівлю, споруду особа має право на одержання земельної ділянки у власність або в користування і право вимагати оформлення документів, що посвідчують право власності або право користування земельною ділянкою.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 ЗК України).

Необхідною умовою укладення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або в комунальній власності, є наявність рішення відповідного органу про надання земельної ділянки (пункт 2.16. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 (v0006600-11) "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" із змінами і доповненнями).

За відсутності рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або в користування юридична особа або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку державної або комунальної форми власності (пункт 2.1. зазначеної постанови Пленуму).

Відповідно до ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право користування земельною ділянкою та його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж в натурі (на місцевості) одержання документа, що посвідчує право на неї та державної реєстрації забороняється. Право власності на земельну ділянку та право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.

Державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій (п.2.3. зазначеної постанови Пленуму).

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що спірна земельна ділянка належить до земель комунальної власності і у власність чи у користування відповідачу не надавалась, відповідне право в установленому законом порядку за відповідачем не зареєстровано, відповідного рішення про передачу в оренду спірної земельної ділянки матеріали справи не містять. На підставі зазначеного дії відповідача кваліфіковані як самовільне зайняття земельної ділянки, що тягне за собою наслідки, передбачені ст. 212 Земельного кодексу України.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель " самовільне зайняття земельних ділянок -це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Статтею 212 Земельного кодексу України передбачено порядок повернення самовільно зайнятих земельних ділянок. Згідно цієї норми, самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Таким чином, встановивши факт самовільного використання спірної земельної ділянки, суди попередніх інстанцій правильно застосували до спірних правових відносин норми матеріального та процесуального права, а саме положення ст.ст. 125, 126, 212 Земельного кодексу України, ст. 43 Господарського процесуального кодексу України.

Стосовно доводів, як викладені скаржником в касаційній скарзі слід зазначити наступне.

В своїй касаційній скарзі скаржник посилається на те, що постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 27.09.2012 у справі № 2а-8977/12/2670 визнано неправомірними дії посадової особи щодо обстеження земельних ділянок при проведенні перевірки дотримання вимог земельного законодавства Об'єднаного кооперативу по будівництву та експлуатації колективних автостоянок "Дніпровський" та складання за її результатами відповідних актів. Як вбачається з копії даного судового рішення, підставою для його прийняття було порушення вимог порядку здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель.

З цього приводу слід зазначити, що доказами, які підтверджують факт самовільного використання земельної ділянки можуть бути не тільки відповідні акти, а й інші належні та допустимі докази в їх сукупності.

Під час розгляду даного спору встановленню підлягає факт самовільного використання спірної земельної ділянки.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не заперечував фактичного користування спірною земельною ділянкою. В апеляційній скарзі відповідач зазначив що займає зазначену земельну ділянку більше 30 років. (а. с. 73)

Суди попередніх інстанції, на підставі сукупності поданих доказів встановили факт використання спірної земельної ділянки відповідачем. Норми процесуального права при цьому судами не порушені.

Посилання скаржника про наявність підстав для припинення провадження у справі в порядку п.2 ч.2 ст. 80 ГПК України, колегією суддів не береться до уваги, оскільки господарський спір у справі № 16/311 виник з інших підстав.

В касаційній скарзі скаржник фактично просить надати нову оцінку доказам у справі, які на його думку неправильно були оцінені судами попередніх інстанцій під час розгляду справи.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що відповідно до приписів ст. 111-7 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що висновки місцевого та апеляційного господарського суду відповідають встановленим обставинам справи і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, тому підстави для їх зміни або скасування, відсутні.

Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків і пов'язані з переоцінкою доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.