головуючого судді: суддів: Козир Т.П., Кролевець О.А., Іванової Л.Б., розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в особі філії "Відділення ПАТ "Промінвестбанк в м. Миколаїв" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.09.2012у справі № 5016/2285/2011(6/144) Господарського суду Миколаївської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в особі філії "Відділення ПАТ "Промінвестбанк в м. Миколаїв" до відповідачів Товариства з обмеженою відповідальністю "Вимпел", Приватного підприємства "Вест - СВ" про визнання недійсним договору № 28 купівлі-продажу від 28.12.2010 за участю представників сторін:

позивача: Ковтун А.В., дов.від 16.07.2009 № 09-32/467

відповідача-1: не з'явилися

відповідача-2:Шамрай В.Я., дов.від 01.08.2009, б/н

Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" звернувся до Господарського суду Миколаївської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вимпел", Приватного підприємства "Вест-СВ" про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 28.12.2010 №28, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вимпел" та Приватним підприємством "Вест-СВ" в частині продажу кіоску металевого, що розташований за адресою: м. Миколаїв, вул. Південна, 39.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 27.07.2012 у справі № 5016/2285/2011 (6/144) (суддя Ткаченко О.В.) позов задоволено повністю; визнано недійсним договір купівлі-продажу № 28 від 28.12.2010, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вимпел" та Приватним підприємством "Вест-СВ" в частині продажу кіоску металевого, за адресою: м. Миколаїв, вул. Південна, 39; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вимпел" на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" державне мито в сумі 85,00грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 20.09.2012 у справі №5016/2285/2011(6/144) (колегія суддів у складі: головуючого судді - Андрєєвої Е.І., суддів Ліпчанської Н.В., Лисенко В.А.) рішення Господарського суду Миколаївської області від 27.07.2012 у справі № 5016/2285/2011 (6/144) скасовано, прийнято нове рішення, яким у позові Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в особі філії "Відділення ПАТ "Промінвестбанк в м. Миколаїв" відмовлено; стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в особі філії "Відділення ПАТ "Промінвестбанк в м. Миколаїв" по 536,50 грн. судового збору на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вимпел" та Приватного підприємства "Вест-СВ".

Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, Публічне акціонерне товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в особі філії "Відділення ПАТ "Промінвестбанк в м. Миколаїв" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.09.2012 у справі №5016/2285/2011(6/144), рішення Господарського суду Миколаївської області від 27.07.2012 у цій справі залишити в силі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

До Вищого господарського суду України надійшов відзив Приватного підприємства "Вест - СВ" на касаційну скаргу, в якому відповідач-2 просив постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.09.2012 у справі № 5016/2285/2011(6/144) залишити без змін.

Сторони згідно з приписами статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач-1 не скористався передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в касаційній інстанції.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджується наявними матеріалами справи, 27.08.2008 між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (позивачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вимпел" (відповідачем -1) було укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії №689-04/08, за умовами якого позивач зобов'язувався надати відповідачу-1 кредит, шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 1 000 000, 00 грн. (ліміт кредитної лінії), на умовах, встановлених цим Договором, а відповідач-1 зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки, встановлені цим Договором.

Ліміт кредитної лінії зменшувався за наступним графіком: з 01.08.2009 ліміт встановлено в сумі 500 000,00 грн., з 26.08.2009 - в сумі 0,00 грн.

Пунктом 4.2.4. цього Договору відповідач-1 зобов'язувався до повного повернення кредиту та/або сплати процентів за надання кредиту та/або сплати плати за кредит, та/або сплати процентів за неправомірне користування кредитом, та/або сплати неустойки не обтяжувати правами третіх осіб майно та/або майнові права відповідача-1, передані в якості забезпечення виконання зобов'язання останнього за цим договором, а також не продавати, не обмінювати, не здавати в оренду, не надавати безоплатно в тимчасове користування юридичним чи фізичним особам вказане майно та/або майнові права.

28.12.2010 між позивачем та відповідачем -1 було укладено договір про внесення змін № 167-04/10 до кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 689-04/08, яким змінено пункти 2.1, 2.2 та встановлено кінцевий строк повернення кредиту - 31 липня 2011року, а ліміт кредитної лінії в сумі 445 000,00 грн.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 16.02.2012 у справі № 5016/2247/2011(4/92) підтверджена заборгованість відповідача-1 перед позивачем за кредитним договором № 689-04/08 та договором про внесення змін № 167-04/10, яка складає 315 000,00 грн. - основного боргу, 13 779,46 грн. - боргу по процентам, 22,94 грн. - пені за несвоєчасну сплату процентів, 16 113,56 грн. - пені за несвоєчасну сплату кредиту, 6 615,00 грн. -інфляції по кредиту за період квітень-травень 2011 р., 2 358,07 грн. - 3 % річних по кредиту за період з 01.04.2011р. по 05.07.2011р., 3,35 грн. - 3 % річних по процентах за період з 01.07.2011р. по 05.07.2011р.

В забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором про відкриття кредитної лінії №689-04/08 від 27.08.2008 та додаткових угод до нього, 27.08.2008 між позивачем та відповідачем-1 було укладено договір застави, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за № 2801 (зі змінами внесеними Договором про внесення змін до договору застави від 28.12.2010 № 2584).

Відповідно до пункту 1.2. договору застави від 27.08.2008, позивачу було передано в заставу майно відповідача-1, а саме: металевий каркас зупинкового павільону з металевим кіоском, розташований за адресою: м. Миколаїв, пр. Жовтневий (неподалеку від ринку "Фенікс"); металевий каркас зупинкового павільону з металевим кіоском, розташований за адресою: м. Миколаїв, вул. Космонавтів ріг пр. Жовтневий (неподалеку від ринку "Южний"); металевий (алюмінієвий типу "Бровар") торгівельний кіоск, розташований за адресою: м. Миколаїв, територія ринку "Україна" (перехрестя вул. Комсомольська та пр. Леніна); металевий кіоск, розташований за адресою: м. Миколаїв, вул. Нагорна кут вул. Космонавтів; металевий кіоск розташований за адресою: м. Миколаїв вул. Свиридова кут Херсонського шосе; металевий кіоск розташований за адресою: м. Миколаїв вул. Південна (неподалеку від житлового будинку №39 по вул. Південна).

Згідно пункту 6 договору застави від 27.08.2008, право власності на торгівельні кіоски в кількості 6 одиниць підтверджувалися балансовою довідкою № 27/08/08 від 27.08.2008.

Згідно пункту 4.1.2 договору застави від 27.08.2008, відповідач-1 зобов'язався не відчужувати майно у будь-який спосіб та не обтяжувати його зобов'язаннями з боку третіх осіб (зокрема, не передавати його в оренду та не заставляти) без отримання попередньої письмової згоди на це від позивача.

Судами встановлено, що у зв'язку з укладенням договору застави, на вказані кіоски було зареєстровано обтяження в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, що підтверджується витягом про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна за №20457409 від 27.08.2008 (реєстраційний номер обтяження 7805737, контрольна сума 8Б6504Е77Е) та внесено відомості про обмеження відчуження "за погодженням з обтяжувачем".

Однак, 28.12.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вимпел" (відповідачем-1) та Приватним підприємством "Вест-СВ" (відповідачем-2) без згоди позивача було укладено договір купівлі-продажу № 28, за умовами якого відповідач-1 продав відпвоідачеві-2, крім іншого, кіоск металевий за адресою: вул. Південна, 39, вартістю 15 720,00 грн.

Про укладення договору купівлі-продажу №28 від 28.12.2010, позивачу стало відомо при перевірці заставленого майна 01.03.2011, про що представники позивача склали відповідний акт.

В подальшому, позивачем були направлені вимоги від 24.05.2011 вих. №26-13/154, від 20.06.2011 №06-13/181 про заміну проданого без згоди позивача заставного майна, які залишені відповідачем-1 без виконання.

Предметом спору у цій справі є вимога позивача про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 28.12.2010 № 28, укладеного між відповідачем-1 та відповідачем-2 в частині продажу кіоску металевого, що розташований за адресою: м. Миколаїв, вул. Південна, 39

Заявлений позивачем позов мотивовано тим, що кіоск металевий, що розташований за адресою: м. Миколаїв, вул. Південна, 39, є предметом договору застави 27.08.2008, укладений між позивачем та відповідачем-1, який в свою чергу укладений в забезпечення виконання відповідачем-1 кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 689-04/08, укладеного з позивачем; проте, відповідач-1 відчужив відповідачу-2 заставне майно без згоди позивача, як заставодержателя цього майна, чим порушив приписи ст. 586 Цивільного кодексу України, ст. 17 Закону України "Про заставу".

Місцевий господарський суд, керуючись приписами ст.ст. 203, 215, 216, 586 ЦК України, ч. 2 ст. 17 Закону України "Про заставу", ст.ст. 3, 11, 12 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", на підставі оцінки поданих сторонами доказів, повно і всебічно дослідивши обставини справи, встановивши, що: між позивачем та відповідачем-1 був укладений кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 689-04/08 від 27.08.2008, в забезпечення виконання відповідачем-1 якого, між тими ж сторонами був укладений договір застави від 27.08.2008; відповідно до умов договору застави відповідачем-2 було передано позивачеві, крім іншого, кіоск металевий, за адресою: м. Миколаїв, вул. Південна, 39; до Державного реєстру обтяжень рухомого майна внесено запис про обтяження заставою вказаного майна; між відповідачами 1 та 2 був укладений спірний договір купівлі-продажу від 28.12.2010 № 28; пунктом 4.1.2 договору застави від 27.08.2008 встановлена заборона на відчуження відповідачем-1 заставного майна без згоди позивача; позивач (заставодержатель) згоди на відчуження відповідачем-1 заставного майна не надавав, дійшов висновку про задоволення позову та визнання недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу від 28.12.2010 № 28.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції, в оскаржуваній постанові виходив з того, що положеннями чинного законодавства не надано переваги речовому праву заставодержателя (позивача) перед правом набувача права власності на заставлену річ; більш того, суд дійшов висновку, що позивач отримує лише право вимагати дострокового виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, а права звернення стягнення на заставлене майно не отримує; позивач має право звернутися із позовом про визнання недійсним правочину, відповідно до якого, заставодавець (відповідач-1) здійснив відчуження предмету застави, однак суд не вправі винести рішення про повернення сторін до первинного стану, оскільки це суперечить ч. 2 ст. 620 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів Вищого господарського суду не погоджується із такими висновками суду апеляційної інстанції, оскільки вони суперечать нормам матеріального права, з огляду на наступне.

Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення його сторонами вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України (стаття 215 Цивільного кодексу України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Тобто, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК (435-15) , іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про заставу" застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Аналогічні приписи містяться в статті 572 ЦК України.

За визначенням, закріпленим у названих нормах, забезпечувальний механізм застави полягає в першочерговому праві заставодержателя забезпечити свої вимоги до боржника за рахунок заставленого майна.

Згідно з ч. 2 ст. 586 ЦК України заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України "Про заставу" заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя.

У разі коли предмет застави згідно із законом чи договором перебуває у володінні заставодавця або третьої особи і право застави виключає можливість продати чи передати будь-кому заставлене майно, проте заставодавець протягом дії застави це вчинить, заставодержатель вправі звернутися до господарського суду з позовом про визнання відповідної угоди недійсною (ч. 3 п. 2 роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 24.12.1999 № 02-5/602 (v_602800-99) "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України "Про заставу" (2654-12) ).

Як встановлено судами, відповідно до пункту 4.1.2 договору застави, відповідач-1 зобов'язався не відчужувати майно у будь-який спосіб та не обтяжувати його зобов'язаннями з боку третіх осіб (зокрема, не передавати його в оренду та не заставляти) без отримання попередньої письмової згоди на це від позивача.

Однак, всупереч вищенаведеним приписам чинного законодавства й договору застави, Товариство з обмеженою відповідальністю "Вимпел" відчужило майно, яке перебувало в заставі позивача й обтяження якого на час відчуження було зареєстровано відповідно до закону, не повідомивши про це заставодержателя (позивача) та не отримавши його згоди.

Приписами вищенаведених норм чинного законодавства прямо покладено на заставодавця обов'язок запитати згоду заставодержателя на відчуження обтяженого майна; цей обов'язок презюмується і йому кореспондує право заставодержателя на захист шляхом визнання правочину недійсним, у разі відчуження майна без його згоди.

Така позиція суду узгоджується із позицією Верховного суду України, викладеною у постанові від 06.06.2012 у справі № 6-64ц12.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, й прийняв рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому у суду апеляційної інстанції не було правових підстав для його скасування.

У свою чергу, суд апеляційної інстанції наведеного не врахував, доказів на спростування висновків місцевого суду не навів, та помилково скасував законне й обґрунтоване судове рішення у справі.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України, у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням. Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 111-7 ГПК України).

З урахуванням наведених правових положень та встановлених місцевим господарським судом обставин справи, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі заслуговують на увагу.

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване судове рішення не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а тому постанова апеляційного господарського суду у даній справі підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції -залишенню без змін.

Згідно із п. 11 ч. 2 ст. 111-11 ГПК України у постанові має бути зазначено новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідачів - Товариство з обмеженою відповідальністю "Вимпел", Приватне підприємство "Вест-СВ".

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в особі філії "Відділення ПАТ "Промінвестбанк в м. Миколаїв" задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.09.2012 у справі № 5016/2285/2011(6/144) Господарського суду Миколаївської області скасувати.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 27.07.2012 у справі №5016/2285/2011(6/144) Господарського суду Миколаївської області залишити в силі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вимпел" (54052, м. Миколаїв, проспект Корабелів, буд. 16, корп. 1, кв. 21, код ЄДРПОУ 30738649) на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (01001, м.Київ, пр. Шевченка, 12, код ЄДРПОУ 00039002) 375(триста сімдесят п'ять) грн. 55 коп. судового збору за розгляд касаційної скарги.

Стягнути з Приватного підприємства "Вест - СВ" (54052, м. Миколаїв, проспект Корабелів, 4 кв.117, код ЄДРПОУ 24788240) на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (01001, м. Київ, пр. Шевченка, 12, код ЄДРПОУ 00039002) 375 (триста сімдесят п'ять) грн. 55 коп. судового збору за розгляд касаційної скарги.