головуючого Кравчука Г.А., суддів Мачульського Г.М., Уліцького А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВВ Групп" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.09.2012 р.у справі №16/5005/3926/2012 Господарського суду Дніпропетровської області за позовом Прокурора міста Дніпропетровська в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВВ Групп" третя особа Державна екологічна інспекція у Дніпропетровській області про відшкодування шкоди за участю

- прокурора Суходольський С.М. (посвідчення № 000251), -

Звернувшись у суд з даним позовом в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради (далі -позивач), прокурор міста Дніпропетровська просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВВ Групп" (далі -відповідач) 290558,80 грн. збитків. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач допустив засмічення орендованої ним земельної ділянки відходами деревини, будівельними відходами та відходами рослинності.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.07.2012р. (суддя Загинайко Т.В.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.09.2012р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя: Білецька Л.М., судді Верхогляд Т.А., Тищик І.В.), позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь держави в особі Дніпропетровської міської ради 145279,40 грн., що становить 50% від 290558,80 -шкоди, завданої навколишньому природному середовищу, в решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове, про відмову у позові, посилаючись на неправильне застосування і порушення судами норм матеріального права.

Сторони та третя особа не використали наданого законом права на участь своїх представників у судовому засіданні.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем (орендодавцем) та відповідачем (орендарем) було укладено договір оренди земельної ділянки з цільовим призначенням за умовами договору - фактичне розміщення виробничо-складських будівель і споруд.

Згідно з пунктами 7.1.1, 7.1.2 та 7.1.3 Договору оренди орендодавець має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням; дотримання екологічної безпеки землекористування і зберігання родючих ґрунтів, державних норм і правил, проектних рішень, правил забудови; дотримання режиму використання зон санітарної охорони і особливих охоронюваних територій.

В ході перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства України у сфері поводження з відходами, проведеної Державною екологічною інспекцією в Дніпропетровській області (третя особа) на підставі вимоги прокуратури м. Дніпропетровська від 29.09.2011р. №3962 вих.11, наказу заступника Головного державного інспектора Дніпропетровської області від 11.10.2011р. №2225-П, встановлено, зокрема, що на території, що знаходиться між виробничим корпусом та складом сипких матеріалів, на відкритій земельній ділянці без твердого суцільного покриття та обваловки здійснюється тимчасове зберігання відходів деревини, будівельних відходів та відходів рослинності, також встановлено факт змішування відходів різного морфологічного стану (ТПВ, відходи поліетилену, пил абразивний, смет), про що було складено акт №2586 перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства України. У зв'язку із наведеним розраховано розмір шкоди, зумовленої засміченням відповідачем земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства України, яка склала 290558,80 грн.

Інспекцією також складено протокол №5492 про адміністративне правопорушення, та винесено постанову про визнання Мазур Л.І. - майстра служби механіка - енергетика винною у вчиненні адміністративного правопорушення з накладенням на неї адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, своє рішення про часткове задоволення позову мотивував тим, що матеріалами справи підтверджено факт здійснення відповідачем правопорушення, яким завдано шкоди в заявленому до стягнення розмірі. При цьому, враховуючи те, що шкода згідно приписів законодавства має бути розподілена між місцевими та державним бюджетами, вимоги прокурора про стягнення шкоди на користь Дніпропетровської міської ради всієї суми збитків підлягають задоволенню частково в розмірі 50% від ціни позову.

Підстави для скасування оскаржених судових рішень відсутні з огляду на наступне.

Відповідно до статті 55 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" розміщення відходів дозволяється лише за наявності спеціального дозволу на визначених місцевими радами територіях у межах установлених лімітів з додержанням санітарних і екологічних норм способом, що забезпечує можливість їх подальшого використання як вторинної сировини і безпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людей.

Згідно статті 68 вказаного Закону відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть особи, винні, зокрема, у порушенні природоохоронних вимог при зберіганні, транспортуванні, використанні, знешкодженні та захороненні хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних, радіоактивних речовин та відходів. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Відходи -це будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення (стаття 1 Закону України "Про відходи").

Згідно статі 17 Закону України "Про відходи" (187/98-ВР) суб'єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами зобов'язані, зокрема, не допускати зберігання та видалення відходів у несанкціонованих місцях чи об'єктах, відшкодовувати шкоду, заподіяну навколишньому природному середовищу внаслідок порушення встановлених правил поводження з відходами, відповідно до законодавства України.

Статтею 33 названого Закону передбачено, що зберігання та видалення відходів здійснюються в місцях, визначених органами місцевого самоврядування з врахуванням вимог земельного та природоохоронного законодавства, за наявності спеціальних дозволів, у яких визначені види та кількість відходів, загальні технічні вимоги, заходи безпеки, відомості щодо утворення, призначення, методів оброблення відповідно до встановлених лімітів та умови їх зберігання. Забороняється несанкціоноване скидання і розміщення відходів у тому числі побутових у підземних горизонтах, на території міст та інших населених пунктів, у інших місцях, що може створювати небезпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людини.

Відповідно до п.3.2 Методики визначення розміру шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 27.10.1997р. №171 (z0285-98) (далі -Методика), землі вважаються засміченими, якщо на відкритому ґрунті наявні сторонні предмети і матеріали, сміття без відповідних дозволів, що призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища.

Як зазначалось вище, судами було встановлено, що відповідач допустив засмічення на відкритій земельній ділянці без твердого суцільного покриття та обваловки, що підтверджується актом перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства.

Доводи відповідача, викладені в касаційній скарзі, щодо необхідності для покладення на особу відповідальності встановити факт забруднення земель, тобто виявити негативні кількісні та якісні зміни в ґрунті, не є обґрунтованими.

Так, відповідно до Методики умовою кваліфікації такого правопорушення як засмічення земель, є факт виявлення сміття на відкритому ґрунті без дозволів, що призвело чи могло призвести до забруднення навколишнього природного середовища. Тобто достатньою умовою визначено не забруднення землі, а можливість забруднення навколишнього природного середовища. Розміщення такого типу відходів як будівельні не дає підстав сумніватись у тому, що вказані відходи можуть завдати шкоди навколишньому природному середовищу.

Посилання відповідача в касаційній скарзі на те, що сміття є малонебезпечними відходами, має природне походження та згідно відповідних Гігієнічних вимог щодо поводження з промисловими відходами може зберігатись відкрито на промисловому майданчику, не спростовують висновків судів, оскільки, оскільки не вбачається, що ці відходи знаходились саме на промисловому майданчику, про який зазначено у вказаних Гігієнічних вимогах.

При цьому, приписами статті 1 Закону України "Про охорону земель" визначено, що земля -це поверхня суші з ґрунтами, корисними копалинами та іншими природними елементами, що органічно поєднані та функціонують разом з нею, а ґрунт - це природно-історичне органо-мінеральне тіло, що утворилося на поверхні земної кори і є осередком найбільшої концентрації поживних речовин, основою життя та розвитку людства завдяки найціннішій своїй властивості -родючості.

Цим законом регламентується здійснення господарської діяльності яка негативно впливає на природний стан землі, та покладається обов'язок проводити на земельних ділянках господарську діяльність способами, які не завдають шкідливого впливу на стан земель (зокрема стаття 35), тому таке правопорушення як засмічення земель без дозволів, тягне за собою відповідальність у вигляді відшкодування шкоди.

Наведені приписи дають підстави вважати, що обов'язками відповідача є не лише забезпечення захисту земель від засмічення, зокрема і усунення такого, але й забезпечення органічного поєднання та функціонування разом із поверхнею суші всіх природних елементів.

Таким чином і обґрунтування своїх заперечень договорами на вивіз сміття також не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, оскільки усунення наслідків правопорушення та усунення засмічення є обов'язком правопорушника і не звільняє особу від відшкодування заподіяної ним шкоди. Крім того, договір, на виконання якого було вивезено сміття, укладений після проведення перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства.

Відтак, підстав скасовувати оскаржені рішення немає.

Разом з тим, суд першої інстанції, задовольняючи позов, стягнув з відповідача шкоду, завдану засміченням земельних ресурсів, на користь держави в особі Дніпропетровської міської ради.

Враховуючи, що касаційна скарга подана відповідачем щодо задоволеної частини вимог, і прийняті рішення переглядаються в суді касаційної інстанції в оскарженій частині, а також беручи до уваги положення бюджетного законодавства щодо розподілу збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що оскаржені рішення мають бути змінені з огляду на наступне.

У статті 4 п.28 Закону України "Про Державний бюджет України на 2012 рік", встановлено, що джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України на 2012 рік у частині доходів є, зокрема, 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, а в п.1 ст.11 вказаного Закону установлено, з урахуванням положень ч.2 ст. 69 Бюджетного кодексу України, що джерелами формування спеціального фонду місцевих бюджетів у 2012 році є, зокрема, 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя - 70 відсотків.

Таким чином, в резолютивній частині рішення суду першої інстанції після слів "на користь" слова "держави в особі" Дніпропетровської міської ради слід замінити на "спеціального фонду місцевого бюджету" Дніпропетровської міської ради, оскільки в даному випадку шкода стягується на користь спеціального фонду міського бюджету.