Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Прокопанич Г.К.

суддів Алєєвої І.В.

Євсікова О.О.

за участю представників:

Позивача: Лесика М.А., дов. № 2138/12-вих від 25.10.2012 року;

Відповідача: не з'явився;

розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Арт-мастер" на рішення господарського суду міста Києва від 31.07.2012 року та на постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.09.2012 року

у справі № 5011-72/9190-2012 господарського суду міста Києва

за позовом державного підприємства "Інформаційні судові системи"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Арт-мастер"

про визнання недійсним договору

У липні 2012 року державне підприємство "Інформаційні судові системи" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Арт-мастер", просило визнати недійсним договір № А-1/26.10.09-Б від 26.10.2009 року про надання невиключного права на використання комп'ютерної програми "Єдиний державний реєстр судових рішень", посилаючись на те, що при його укладенні були порушені вимоги ст. 3 Закону України від 22.12.2005 року № 3262-IV "Про доступ до судових рішень" та ч. 4 ст. 32 Закону України від 23.12.1993 року № 3792-XII "Про авторське право і суміжні права" (а.с. 5-7).

Рішенням господарського суду міста Києва від 31.07.2012 року (суддя Бондарчук В.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.09.2012 року (головуючий Сітайло Л.Г., судді Алданова С.О., Калатай Н.Ф.) (а.с. 107-110) позов задоволено. Визнано недійсним договір № А-1/26.10.09-Б від 26.10.2009 року про надання невиключного права на використання комп'ютерної програми "Єдиний державний реєстр судових рішень" та вирішено питання розподілу судових витрат (а.с. 75-79).

Оскаржені судові акти мотивовані тим, що оспорюваний договір суперечить законодавству України, зокрема щодо надання товариству з обмеженою відповідальністю "Арт-мастер" невиключного права на використання комп'ютерної програми "Єдиний державний реєстр судових рішень".

Не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, товариство з обмеженою відповідальністю "Арт-мастер" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просило оскаржені судові акти скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 12.11.2012 року касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Арт-мастер" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 26.11.2012 року (а.с. 44-45).

Розпорядженням заступника секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України № 03.07-05/906 від 22.11.2012 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий Прокопанич Г.К., судді Алєєва І.В., Євсіков О.О.

У судове засідання 26.11.2012 року представник відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Арт-мастер" не з'явився, від нього надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Судова колегія зазначає, що позивач є юридичною особою, яка не позбавлена можливості направити у судове засідання іншого представника.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представника відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Арт-мастер".

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. ч. 1-3, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) визначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 26.10.2009 року між державним підприємством "Інформаційні судові системи" (далі -сторона -1) та товариством з обмеженою відповідальністю "Арт-мастер" (далі -сторона -2) було укладено договір № А-1/26.10.09-Б про надання невиключного права на використання комп'ютерної програми "Єдиний державний реєстр судових рішень" (далі - договір), відповідно до умов якого сторона -2 надає стороні -1 в порядку та на умовах, визначених договором, невиключне право на використання комп'ютерної програми "Єдиний державний реєстр судових рішень" (далі - реєстр), з метою забезпечення функціонування реєстру (п. 1.1 договору) (а.с. 11-20).

Відповідно до п. 1.8 договору строк дії права на використання, що надається за даним договором стороні -1, визначається з дати підписання сторонами акту приймання-передачі та діє протягом строку дії договору (а.с. 12).

Згідно п. 3.4.2 договору сторона -2 зобов'язана передати стороні -1 комп'ютерну програму у стані, придатному для використання за функціональним призначенням, право на використання та технічну документацію за відповідним актом приймання-передачі, передбаченим розділом 4 цього договору (а.с. 15).

Пунктом 4.3 договору визначено, що право на використання комп'ютерної програми виникає у сторони -1 з дати підписання акту приймання-передачі. Зобов'язання з оплати стороні -2 авторської винагороди, на умовах, передбачених цим договором, виникає у сторони -1 з 02.11.2009 року (а.с. 15).

Відповідно до п. 11.1 договору він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін (а.с. 19).

Місцевий та апеляційний господарські суди дійшли висновку, що передаючи позивачу невиключні права на використання комп'ютерної програми "Єдиний державний реєстр судових рішень", відповідач зберігає за собою право на її використання та передачу іншим особам, що суперечить положенням п.п. 4, 5 Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.2006 року № 740 (740-2006-п) (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23.09.2009 року № 1007 (1007-2009-п) ).

Відповідно до ст. 3 Закону України від 22.12.2005 року № 3262-IV "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень.

Єдиний державний реєстр судових рішень (далі - реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Перелік судових рішень судів загальної юрисдикції, що підлягають включенню до реєстру, затверджується Радою суддів України за погодженням з Державною судовою адміністрацією України.

Згідно п. 4 Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.2006 року № 740 (740-2006-п) (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23.09.2009 року № 1007 (1007-2009-п) ) формування і функціонування Реєстру забезпечується за рахунок коштів державного бюджету.

Пунктом 5 Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.2006 року № 740 (740-2006-п) (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23.09.2009 року № 1007 (1007-2009-п) ) встановлено, що програмне забезпечення реєстру, розроблене на замовлення ДСА та/або придбане нею, база даних реєстру є власністю держави в особі ДСА.

Відповідно до ч. 4 ст. 32 Закону України від 23.12.1993 року № 3792-XII "Про авторське право і суміжні права" за авторським договором про передачу невиключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має авторське право) передає іншій особі право використовувати твір певним способом і у встановлених межах. При цьому за особою, яка передає невиключне право, зберігається право на використання твору і на передачу невиключного права на використання твору іншим особам.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за договором № А-1/26.10.09-Б від 26.10.2009 року про надання невиключного права на використання комп'ютерної програми "Єдиний державний реєстр судових рішень" позивачеві надано невиключні права на використання комп'ютерної програми "Єдиний державний реєстр судових рішень" з метою забезпечення функціонування реєстру.

За таких обставин встановивши, що положення договору № А-1/26.10.09-Б від 26.10.2009 року про надання невиключного права на використання комп'ютерної програми "Єдиний державний реєстр судових рішень" суперечать нормам чинного законодавства України, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про визнання оспорюваного договору недійсним.

Статтею 111-7 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З врахуванням вищенаведеного підстави для скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, якими було правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, відсутні.

Доводи заявника касаційної скарги фактично стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначені статтею 111-7 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 111-7, 111-9- 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Арт-мастер" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 31.07.2012 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.09.2012 року у справі № 5011-72/9190-2012 залишити без змін.