Дочірня компанія "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" про стягнення 1 374 122 грн. 07 коп., в тому числі: пеня за прострочення виконання зобов'язання по оплаті за послуги транспортування природного газу за загальний період прострочення з жовтня по грудень 2011р. у сумі 309110, 14 грн., 3% річних у сумі 29380, 78 грн., 3 355, 87 втрат від інфляції, штраф 7% від суми простроченого платежу у сумі 1 032 275, 28 грн.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 08.05.12р. (суддя Манько Г.В.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.08.2012р. (судді: Павловський П.П., Чус О.В., Швець В.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" на користь Дочірньої компанії "Укртрансгаз" національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" інфляційні втрати у розмірі 3 355 грн. 87 коп., 3% річних 29 380 грн. 78 коп., судовий збір 654 грн. 73 коп. В решті суми позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятими у справі рішенням та постановою, Дочірня компанія "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 12, 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" просить їх скасувати в частині відмови позивачу у стягненні 309 110,14 грн. пені та 1 032 275,28 грн. 7% штрафу та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову. В обгрунтування вимог касаційної скарги заявник послався на те, що він є поточним кредитором і на поточні вимоги не розповсюджується мораторій, передбачений ст. 12 названого Закону.

Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Господарськими судами встановлено:

27.09.11р. між Дочірньою компанією "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі газотранспортне підприємтсов) та Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" (далі -замовник) укладено договір на транспортування природногого газу магістральними трубопроводами № 1109011038/Н06.

За умовами, погодженими в договорі Газотранспортне підприємство зобов'язується надати Замовнику послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу Замовника від пунктів приймання-передачі газу в магістральні трубопроводи до пунктів призначення - газопровідних станцій, а Замовник зобов'язується сплатити за надані послуги з транспортування газу магістральними трубопроводами у розмірі, у строки та порядку, передбаченому умовами цього Договору.

На виконання умов договору позивачем надані послуги по транспортуванню газу на загальну суму 25 393 813,05 грн.

Приймаючи рішення в частині відмови у позові господарські суди виходили з того, що період нарахування пені та 7% штрафу охоплюється періодом дії мораторію, який введений на задоволення вимог кредиторів ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 14.10.2005р. у справі №Б24/235/05, тому позовні вимоги в цій частині з огляду на положення ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" задоволенню не підлягають.

Приймаючи рішення про задоволення позову в частині стягнення сум 3% річних та інфляційних втрат, господарські суди послалися на норми ст. 625 ЦК України та те, що відповідач свої зобов'язання з оплати наданих послуг виконував з порушенням строків та умов, визначених договором.

Однак, судова колегія касаційної інстанції вважає висновки судів попередніх інстанцій такими, що суперечать нормам законодавства, які регулюють спірні правовідносини з урахуванням наступного.

Відповідно до статей 1, 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, а також припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у зв'язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобов'язання і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідацію з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів.

З порушенням провадження у справі про банкрутство не пов'язується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати угоди, у нього можуть виникати нові зобов'язання.

З огляду на наведене можна дійти висновку, що дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів.

Що стосується зобов'язань поточних кредиторів, то за цими зобов'язаннями згідно із загальними правилами нараховується неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

За своєю правовою природою фінансові та економічні санкції є додатковими зобов'язаннями, які забезпечують належне виконання основного і є похідними від нього.

Таким чином, оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань зі сплати штрафних санкцій, які виникли після його введення, то не припиняє і заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Невиконання таких зобов'язань є правопорушенням. Тому нарахування санкцій, застосування заходів забезпечення за невиконання зазначених зобов'язань та примусове стягнення на підставі виконавчих документів коштів на виконання таких грошових зобов'язань, а також штрафних санкцій, ґрунтується на законі.

Оскільки при вирішенні спору у даній справі господарські суди наведеного не врахували, оскаржені судові рішення підлягають скасуванню, а справа -передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді господарському суду також слід з'ясувати обставини, які мають важливе значення для правильного вирішення спору, зокрема, обставини щодо періоду виникнення боргу, розміру боргу, сплати (якщо був сплачений, то коли саме) чи несплати суми основного боргу відповідачем, правомірності нарахування штрафних санкцій з огляду на умови укладеного між сторонами договору, а також перевірити правильність поданих позивачем розрахунків сум штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат, оскільки зі змісту оскаржених судових рішень не вбачається, що задовольняючи на підставі ст. 625 ЦК України позов в частині стягнення річних та інфляційних, суди перевіряли правильність розрахунку цих сум.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.05.2012р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.08.2012р. у справі № 28/5005/3240/2012 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.