Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Козир Т.П. суддів Гольцової Л.А. Іванової Л.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Одіссей" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.07.2012 у справі № 5013/51/12 господарського суду Кіровоградської областіза позовом Приватного підприємства "Одіссей" до 1. Виконавчого комітету Олександрійської міської ради; 2. Управління приватизації, оренди майна та землі Олександрійської міської радитреті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1. ОСОБА_4; 2. ОСОБА_5; 3. ОСОБА_6 про визнання незаконним та скасування рішення за участю представників сторін:

позивача: Громлюк Д.Д., дов. б/н від 22.10.2012; Цабій В.І. -директор;

відповідача 1: повідомлений, але не з'явився;

відповідача 2: повідомлений, але не з'явився;

третьої особи 1: повідомлений, але не з'явився;

третьої особи 2: ОСОБА_5;

третьої особи 3: повідомлений, але не з'явився;

Розпорядженням Секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 22.10.2012 № 03.07-05/803 для розгляду касаційної скарги у справі №5013/51/12, призначеної до перегляду в касаційному порядку на 24.10.2012, сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя -Козир Т.П., судді -Гольцова Л.А., Іванова Л.Б.

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 12.04.2012 у справі №5013/51/12 (суддя Кабакова В.Г.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.07.2012 (колегія суддів у складі: головуючий суддя -Крутовських В.І., судді -Чоха Л.В., Чимбар Л.О.) рішення Господарського суду Кіровоградської області від 12.04.2012 у справі №5013/51/12 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, ПП "Одіссей" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення вказаним судом норм матеріального та процесуального права.

Відзиви на касаційну скаргу не надходили, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржуване судове рішення.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено наступні фактичні обставини.

Між Фондом комунального майна Олександрійської міської ради (Орендодавець) спільно з Житлово-експлуатаційною конторою № 4 (Балансоутримувач) та ТОВ "Фірма "ВІТ" (Орендар) 13.07.1999 укладено договір оренди нерухомого майна №178, за умовами якого Орендодавець та Балансоутримувач передали, а Орендар прийняв в строкове платне користування нежиле приміщення, що розташоване за адресою АДРЕСА_1 площею 582,4/199,5 кв.м згідно плану. Термін дії договору встановлено з 05.07.1999 до 05.07.2004.

27.10.1999 між фондом комунального майна Олександрійської міської ради (Орендодавець) спільно з ТОВ "Фірма ВІТ" (Орендар) та ПП "Одіссей" укладено договір суборенди нерухомого майна № 18, згідно якого Орендодавець та Орендар передали, а Суборендар прийняв в строкове платне користування нежиле приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, площа якого 21,2 кв.м., і яке знаходиться в оренді у ТОВ "Фірма ВІТ". Строк дії договору визначено з 22.10.1999 до 22.10.2000.

16.07.2001 внесено зміни до договору оренди нерухомого майна № 178, в частині зменшення орендованої площі з 781,9 кв.м на 601,9 кв.м (в тому числі 402,4 кв.м - наземна частина, 199,5 кв.м - підвал).

Господарськими судами встановлено, що Виконавчим комітетом Олександрійської міської ради 12.07.2001 прийнято рішення № 487/1, яким надано в оренду приміщення за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 180 кв.м підприємцю ОСОБА_4 строком на п'ять років для розміщення магазину.

В подальшому, зазначене приміщення Фондом комунального майна Олександрійської міської ради продано, а ОСОБА_4 придбано шляхом його викупу (договір купівлі-продажу приміщення шляхом викупу від 23.08.2002 № 40). Згодом, ОСОБА_4 з ОСОБА_5 уклала договір дарування від 12.03.2006 вказаного приміщення, який, в свою чергу, уклав 16.11.2007 з ОСОБА_6 договір купівлі-продажу цього приміщення.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, як вірно визначено судами, позивач послався на те, що при підготовці рішення № 487/1, Фондом комунального майна Олександрійської міської ради (згідно рішення Олександрійської міської ради від 17.07.2008 № 782 змінено найменування Фонду на Управління приватизації, оренди майна та землі міської ради) та Виконавчим комітетом Олександрійської міської ради порушено вимоги чинного законодавства та речове право позивача як Суборендаря щодо користування нерухомим майном в якості Орендаря.

Приймаючи рішення у справі, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції виходив з положень ст.ст. 7, 9, 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та ст.ст. 763, 773, 774 ЦК України і дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Частиною 1 ст. 7 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції, чинній на момент прийняття спірного рішення) визначено, що ініціатива щодо оренди майна може виходити від фізичних та юридичних осіб, які можуть бути орендарями відповідно до статті 6 цього Закону, пропозиція може надходити від орендодавців, зазначених у статті 5 цього Закону.

Пунктом 7 ст. 9 вказаного Закону передбачено, що за наявності заяв про оренду цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу (за умови відсутності заяви господарського товариства, створеного членами трудового колективу підприємства, його структурного підрозділу) або заяв про оренду нерухомого майна (за умови відсутності заяви бюджетної установи, організації) від двох або більше фізичних чи юридичних осіб орендар визначається орендодавцем на конкурсних засадах.

Згідно з п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) , ЦК України (435-15) застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України (435-15) , положення цього Кодексу (435-15) застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Статтею 774 ЦК України визначено, що передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Таким чином, суди обґрунтовано визначились, що припинення дії договору найму обумовлює припинення відносин піднайму.

Як досліджено судами попередніх інстанцій, Вищим господарським судом України переглянуто постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.07.2007 у справі № 2-441/07(2-4426/2006) за позовом ПП "Одіссей" до Фонду комунального майна Олександрійської міської ради, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 23.08.2002 та договору дарування від 17.03.2006, повернення об'єкта приватизації в комунальну власність та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ПП "Одіссей" про усунення перешкод у користуванні майном.

Зазначеною постановою скасовано постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.07.2007 у справі № 2-441/07(2-4426/2006), а рішення суду першої інстанції у цій справі залишено в силі.

Суд касаційної інстанції у вказаній вище справі визнав обґрунтованим та вірним висновок місцевого господарського суду про те, що договір суборенди від 27.10.1999 № 18 є припиненим з 01.07.2004 в зв'язку з припиненням договору оренди від 13.07.1999 № 178.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Статтею 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до положень ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що як суд першої так і суд апеляційної інстанцій, повно перевіривши доводи сторін та з'ясувавши всі істотні для справи обставини, правильно визначили спірні правовідносини сторін, вірно застосували до них норми матеріального та процесуального права, в результаті дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки при прийнятті спірного рішення не порушено право користування позивача на приміщення, яке перебувало у нього в суборенді.

Втім, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне звернути увагу судів попередніх інстанцій на те, що останні при дослідженні матеріалів справи в їх сукупності, зокрема, постанови Вищого господарського суду України у справі №2-441/07(2-4426/2006) помилково зазначили, що судом касаційної інстанції у зазначеній справі встановлено факт припинення договору суборенди.

Не надається преюдиціального значення фактам (обставинам), зазначеним: у судових рішеннях касаційної інстанції, оскільки останню не наділено правом, зокрема, встановлювати або вважати доведеними обставини і вирішувати питання, пов'язані з доказуванням (ч. 2 ст. 111-7 ГПК України), - за винятком випадків, коли касаційна інстанція, скасувавши рішення попередніх судових інстанцій, прийняла нове рішення на підставі встановлених ними обставин (п. 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 (v0018600-11) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України (1798-12) судами першої інстанції" із змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 3 (v0003600-12) ).

Таким чином, здійснюючи перегляд судових рішень першої та/або другої інстанцій, суд касаційної інстанції перевіряє застосування зазначеними судами норм матеріального і процесуального права, а тому Вищий господарський суд України у справі № 2-441/07(2-4426/2006) лише погодився з висновком суду першої інстанції, який вже дослідив та встановив певний факт.

Однак, дане порушення не призвело до прийняття неправильного рішення.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України, у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням. Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 111-7 ГПК України).

З урахуванням наведених правових положень та встановлених судами першої та другої інстанцій обставин справи, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі є необґрунтованими, оскільки вони, фактично, стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції.

Відносно посилань скаржника щодо складу колегії суддів суду апеляційної інстанції, в якому прийнято оскаржувану постанову, то даний склад суду було сформовано розпорядженням від 20.07.2012 (а.с. 46, т.с. 4) Заступника Голови Дніпропетровського апеляційного господарського суду (у відповідності до наказу Голови суду від 03.07.2012 №13 та в зв'язку з відпусткою суддів Дмитренко А.К., Прокопенко А.Є.).

Згідно з п. 3.1.7. Положенням про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженим рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 № 30 (vr030414-10) , збори суддів відповідного суду визначають засади формування колегії суддів без здійснення повторного автоматизованого розподілу справ також у випадках, зокрема, необхідності внесення змін до складу колегії суддів у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді (суддів), його (їх) відпусткою, відрядженням.

Враховуючи межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване судове рішення апеляційного господарського суду відповідає вимогам матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Одіссей" залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.07.2012 у справі №5013/51/12 -без змін.