головуючого Козир Т.П. суддів Гольцової Л.А. Іванової Л.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Споживчого товариства по спільній експлуатації гаражів, місць зберігання автотранспортних засобів громадян "Авто-7" на рішення та на постанову Господарського суду Харківської області від 05.06.2012 Харківського апеляційного господарського суду від 15.08.2012 у справі № 37/99-09 господарського суду Харківської області за позовом Харківського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Харківської районної державної адміністрації до Кулиничівської селищної радитреті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору 1. Споживче товариство по спільній експлуатації гаражів, місць зберігання автотранспортних засобів громадян "Авто-7"; 2. Харківська обласна організація Всеукраїнської спілки автомобілістів; 3. ДП "Центр державного земельного кадастру в особі Харківської регіональної філії ДП "Центр ДЗК" про визнання недійсним та скасування акта й скасування його державної реєстраціїза участю представників сторін:

позивача: повідомлений, але не з'явився;

відповідача: повідомлений, але не з'явився;

третьої особи 1: повідомлений, але не з'явився;

третьої особи 2: повідомлений, але не з'явився;

третьої особи 3: повідомлений, але не з'явився;

прокуратури: Лук'яненко В.В., ст.прокурор відділу Генеральної прокуратури України, посв. № 000496 від 25.07.2012;

Рішенням Господарського суду Харківської області від 05.06.2012 у справі № 37/99-09 (колегія суддів у складі: головуючий суддя -Доленчук Д.О., судді -Присяжнюк О.О., Сальнікова Г.І.) позов задоволено частково. Суд визнав недійсним державний акт від 1993 року на право користування землею площею 1,81 га (Б № 046224), який був зареєстрований в книзі записів держаних актів на право користування землею за № 412 та виданий Кулиничівською селищною радою Харківського району Харківської області Споживчому товариству по спільній експлуатації гаражів, місць зберігання автотранспортних засобів громадян "Авто-7". В решті позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 15.08.2012 (колегія суддів у складі: головуючий суддя -Бондаренко В.П., судді -Ільїн О.В., Россолов В.В.) рішення Господарського суду Харківської області від 05.06.2012 у справі № 37/99-09 залишено без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими актами, СТ по спільній експлуатації гаражів, місць зберігання автотранспортних засобів громадян "Авто-7" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Від Харківської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів 19.10.2012 на адресу Вищого господарського суду України надійшла заява про проведення розгляду касаційної скарги у даній справі без участі представника організації. Також, у казаній заяві третя особа -2 заперечує проти задоволення касаційної скарги третьої особи -1 та просить прийняті у даній справі судові рішення залишити без змін.

Відзиви від прокурора, позивача, відповідача та третьої особи -3 на касаційну скаргу не надходили, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.

Харківською міською радою 24.10.2012 подано клопотання про відкладення розгляду касаційної скарги з підстав подання до Харківського апеляційного господарського суду касаційної скарги на рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду у даній справі. Однак, дане клопотання задоволенню не підлягає, оскільки суд касаційної інстанції не зв'язаний доводами касаційної скарги щодо порушення чи неправильного застосування нижчими судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права та може встановлювати порушення чи неправильне застосування відповідних норм, на які не було посилання в такій скарзі. В зв'язку з зазначеним, касаційна інстанція при перегляді судових рішень в касаційному порядку переглядає ці рішення в повному обсязі.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено наступні фактичні обставини.

В результаті проведеної в квітні 2007 року Харківською міжрайонною прокуратурою перевірки звернення голови Харківської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів виявлено неправомірні дії посадових осіб Кулиничівської селищної ради Харківського району щодо видачі Державного акта на право користування землею № 412 за 1993 рік СТ по спільній експлуатації гаражів, місць зберігання автотранспортних засобів громадян "Авто-7".

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що спірна земельна ділянка площею 1,81 га на території Кулиничівської селищної ради у 1979 році надана у користування Харківській обласній раді Українського республіканського товариства автомотолюбителів (на час проведеної перевірки - Харківська обласна рада Всеукраїнської спілки автомобілістів).

Також, вказано, що оскаржений Державний акт № 412 (№ Б 046224) видано Кулиничівською селищною радою Харківського району з порушенням діючого законодавства, а саме, акт видано без відповідного рішення Кулиничівської селищної ради, тобто з порушенням вимог ст. 19 ЗК України (в редакції 1992) та на бланку держави СРСР, якої на час видачі акта не існувало з посиланням на законодавство, яке втратило чинність, зокрема, Основи земельного законодавства Союзу РСР та Союзних Республік.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив з положень ст.ст. 9, 19 ЗК України в редакції, чинній на час видачі акта, а також враховуючи постанову Верховної Ради України від 13.03.1992 № 2201-ХІІ "Про форми державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею" (2201-12) , ст.ст. 13, 19, 142 Конституції України та зазначив, що позовна вимога про визнання недійсним Державного акта № 412 є обґрунтованою та підлягає задоволенню. Решта позовних вимог задоволенню не підлягає.

Під час розгляду справи, місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що на спростування позовних вимог СТ по спільній експлуатації гаражів, місць зберігання автотранспортних засобів громадян "Авто-7" та ДП "Центр державного земельного кадастру в особі Харківської регіональної філії ДП "Центр ДЗК" послались як на підставу для видачі спірного Державного акта на рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів від 07.12.1992 № 6.

Ухвалами Господарського суду Харківської області від 12.08.2009 та 23.01.2012 у даній справі провадження було зупинено, а матеріали справи, у відповідності до ст. 79 ГПК України, направлені до слідчих органів для проведення перевірки законності рішення виконкому Харківської міської ради від 07.12.1992 року № 6 про надання земельної ділянки по вул. Тимурівців, 74 СТ по спільній експлуатації гаражів, місць зберігання автотранспортних засобів громадян "Авто-7" та факту підробки цього рішення, а також проведення додаткової перевірки.

За результатами перевірки, як вказано судами попередніх інстанцій встановлено, що у протоколах засідань виконавчого комітету Кулиничівської селищної ради за серпень 1992 - грудень 1993 років рішення про надання земельної ділянки під автостоянку СТ по спільній експлуатації гаражів, місць зберігання автотранспортних засобів громадян "Авто-7" не міститься (повідомлення архівного відділу Харківської районної державної адміністрації листом від 19.03.2007 № 29).

Також, суди зазначили, що в ході виконання доручення суду щодо перевірки дійсності рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів від 07.12.1992 № 6, отримано відповідь з юридичного департаменту Харківської міської ради від 17.11.2011 №11242/9-11 про те, що в архівному відділі міської ради рішення від 07.12.1992 № 6 про надання земельної ділянки по вул. Тимурівців, 74, СТ по спільній експлуатації гаражів, місць зберігання автотранспортних засобів громадян "Авто-7" відсутнє. В архівному відділі міської ради обліковується рішення Виконавчого комітету міської ради від 13.01.1992 № 6 "Про відвід земельних ділянок для індивідуального будівництва" з переліком земельних ділянок, в якому адреса: м. Харків, вул. Тимурівців, 74 не значиться.

В п. 2 Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) зазначено, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Статтею 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до положень ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Статтею 9 ЗК України (в редакції, чинній на дату видачі спірного акта) визначено, що до відання сільських, селищних і міських районного підпорядкування Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить, зокрема, передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 19 вказаного Кодексу надання земельних ділянок здійснюється за проектами відведення цих ділянок. Проект відведення земельної ділянки погоджується з власником землі або землекористувачем та подається до сільської, селищної, міської Ради народних депутатів, яка розглядає його у місячний строк і в межах своєї компетенції приймає рішення про надання земель.

Зважаючи на вказане, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що Державний акт № 412 від 1993 року на право користування землею площею 1,81 га (№ Б 046224), виданий Кулиничівською селищною радою Харківського району Харківської області без відповідного рішення Кулиничівської селищної ради в порушенням вимог ст. 19 ЗК України в редакції, чинній на дату видачі цього акта.

Здійснюючи розгляд справи, судами взято до уваги вимоги Постанови Верховної Ради України від 13.03.1992 № 2201-ХІІ "Про форми державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею" (2201-12) , якою затверджено певну форму Державного акта на право постійного користування землею та мотивовано визначено, що спірний акт не відповідає вимогам вказаної постанови.

Що стосується посилання заявника на застосування до спірних правовідносин положень про позовну давність, то апеляційним господарський судом, зважаючи на положення ст.ст. 99, 101 ГПК України, розглянуто дану заяву та дано їй належну юридичну оцінку.

Крім того, судами обґрунтовано визначено, що даний спір підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства (ст. 17 ЗК України, ст. 12 ГПК України, п. 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 6 (v0006600-11) "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин").

Таким чином, повно перевіривши доводи сторін, прокурора, третіх осіб та з'ясувавши всі істотні для справи обставини, господарські суди правильно визначили спірні правовідносини сторін, а також вірно застосували до них норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України, у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням. Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 111-7 ГПК України).

З урахуванням наведених правових положень та встановлених судами першої та другої інстанцій обставин справи, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі є необґрунтованими, оскільки вони, фактично, стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції.

Враховуючи межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

Касаційну скаргу Споживчого товариства по спільній експлуатації гаражів, місць зберігання автотранспортних засобів громадян "Авто-7" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 05.06.2012 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 15.08.2012 у справі № 37/99-09 -без змін.