Полякова Б.М., -головуючого (доповідач у справі), Коваленка В.М., Короткевича О.Є., розглянувши касаційні скарги Управління Пенсійного фонду України в Бучацькому районі Тернопільської областіна ухвалувід 11.05.2012 р. господарського суду Тернопільської областіта постанову від 25.07.2012 р. Львівського апеляційного господарського судуу справі №10/Б-932 господарського суду Тернопільської областіза заявоюУправління Пенсійного фонду України в Бучацькому районі Тернопільської областіпро банкрутствозакритого акціонерного товариства "Берізка", смт. Золотий Потік Тернопільської області голова комітету кредиторів гр. ОСОБА_4, смт. Золотий Потік Тернопільської області арбітражний керуючий Кузик Є.І. (розпорядник майна), м. Бережани представники сторін у судове засідання не з'явилися.

У провадженні господарського суду Тернопільської області знаходилася справа № 10/Б-932 про банкрутство закритого акціонерного товариства "Берізка".

Ухвалою господарського суду Тернопільської області від 09.07.2010 р. затверджено укладену між боржником та кредиторами мирову угоду щодо розстрочення заборгованості.

10.04.2012 р. до господарського суду Тернопільської області надійшла заява Управління Пенсійного фонду України в Бучацькому районі Тернопільської області (далі -УПФ в Бучацькому районі, скаржник) про розірвання мирової угоди у зв'язку з неналежним виконанням її умов стосовно скаржника.

Ухвалою господарського суду Тернопільської області від 11.05.2012 р. (суддя Півторак М.Є.) у задоволенні заяви скаржника про розірвання мирової угоди, затвердженої ухвалою від 09.07.2010 р., відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 25.07.2012 р. (судді: Желік М.Б. -головуючий, Кузь В.Л., Юркевич М.В.) вказану ухвалу залишено без змін.

Не погоджуючись з винесеними судовими рішеннями, скаржник звернувся до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами, в яких просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким заяву скаржника задовольнити.

На думку заявника касаційної скарги, судами першої та апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, зокрема, ст. 39 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі -Закон про банкрутство). Скаржник вказує на можливість розірвання мирової угоди лише щодо його грошових вимог до боржника, а не в цілому.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 4 Закону про банкрутство мирова угода належить до судових процедур, що застосовуються до боржника у справі про банкрутство.

Разом з тим, згідно зі ст. ст. 1, 35 Закону про банкрутство під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також припинення зобов'язання (прощення (списання) кредиторами боргів боржника), яка оформляється угодою сторін.

Таким чином, виходячи зі змісту ст. ст. 1, 4, 35 Закону про банкрутство, мирова угода одночасно є і цивільно-правовою угодою (правочином), і судовою процедурою у справі про банкрутство.

Відповідно до ч. 5 ст. 39 Закону про банкрутство єдиною підставою для розірвання мирової угоди є невиконання боржником умов мирової угоди щодо не менш як третини вимог кредиторів.

Отже, Законом про банкрутство (2343-12) передбачено, що невиконання (непогашення) боржником не менш ніж третини всіх грошових вимог кредиторів тягне за собою розірвання мирової угоди, оскільки таке невиконання умов мирової угоди носить публічний характер.

У зв'язку з чим право ініціювати розірвання мирової угоди мають кредитори, що володіють не менш ніж третиною від загального розміру грошових вимог кредиторів до боржника, або кредитори, які для досягнення встановленого Законом про банкрутство (2343-12) розміру об'єднали свої грошові вимоги.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, розмір усіх зобов'язань боржника перед кредиторами на день затвердження мирової угоди становив 785 000,88 грн.

Втім, заяву про розірвання затвердженої у справі мирової угоди подано УПФ в Бучацькому районі, вимоги якого становили 183 163 грн., тобто менше третини загального розміру всіх вимог кредиторів.

Таким чином, у разі будь-якого невиконання боржником вимог такого кредитора останній не може самостійно ініціювати процедуру розірвання мирової угоди, укладеної між всіма кредиторами та боржником, оскільки його грошові вимоги до боржника не носять публічний характер.

Більше того, судами встановлено, що на виконання умов мирової угоди заборгованість перед УПФ в Бучацькому районі боржником вже частково погашена.

За таких обставин суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов правомірного висновку про відмову у задоволенні заяви УПФ України в Бучацькому районі про розірвання мирової угоди, затвердженої у справі про банкрутство ЗАТ "Берізка".

Таким чином, доводи касаційної скарги не спростовують висновків попередніх судових інстанцій.

На підставі вищенаведеного оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, як такі, що відповідають вимогам чинного законодавства.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 1, 4, 35, 39 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

1. Касаційні скарги Управління Пенсійного фонду України в Бучацькому районі Тернопільської області залишити без задоволення.

2. Ухвалу господарського суду Тернопільської області від 11.05.2012 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.07.2012 р. у справі № 10/Б-932 залишити без змін.