Т.Б. Дроботової -головуючого, Н.О. Волковицької, Л.І. Рогачза участю представників: позивача не з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належним чином) відповідача прокурора Савченко С.І., дов. від 14.07.2011р. Баклан Н.Ю., посв. № 000601 від 01.08.2012 р.третьої особине з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належним чином) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Кірова" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.07.2012 року у справі № 9/17-3483-2011 Господарського суду Одеської області за позовом Прокурора Красноокнянського району Одеської області в інтересах держави в особі Красноокнянської районної державної адміністрації Одеської області до Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Кірова" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Управління з контролю за використанням та охороною земель в Одеській області про звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок та стягнення 256071,81 грн. збитків

01.09.2011 року Прокурор Красноокнянського району Одеської області звернувся до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі Красноокнянської районної державної адміністрації Одеської області до Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Кірова" про зобов'язання звільнити самовільно зайняті земельні ділянки площею 320,5 га (із них: пасовища 280,5 га; багаторічні насадження 40 га, які розташовані на території Топалівської сільської ради Красноокнянського району Одеської області) та про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, в сумі 256071,81 грн.

Позов подано відповідно до приписів статей 14, 16 Конституції України, статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", статей 125, 126, 152, 158 Земельного кодексу України, з тих підстав, що відповідач використовує зазначені земельні ділянки, не маючи на них правовстановлюючих документів, з порушенням встановленого державою порядку набуття прав на земельні ділянки; неправомірними діями відповідача завдано збитків, розмір яких визначено відповідно до "Методики визначення розміру шкоди внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки", затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України № 963 від 25.07.2007 (963-2007-п) року.

Відповідач відхилив позов, вказавши, що його дії полягали у використанні земельної ділянки без правовстановлюючих документів, та не мали ознак самовільного використання земельної ділянки; на час звернення з позовом зазначені земельні ділянки перебувають в користуванні інших осіб; відповідач сплачував земельний податок за використання земельних ділянок; матеріалами справи не доведено наявність у діях відповідача підстав для притягнення його до цивільної відповідальності.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 16.11.2011 року (суддя Меденцев П.А.) позов задоволено; зобов'язано Сільськогосподарський виробничий кооператив "Кірова" звільнити на користь Красноокнянської районної державної адміністрації Одеської області самовільно зайняті земельні ділянки площею 320,5 га, із них: пасовища 280,5 га; багаторічні насадження 40 га, які розташовані на території Топалівської сільської ради Красноокнянського району Одеської області; з Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Кірова" стягнуто на користь Красноокнянської районної державної адміністрації Одеської області шкоду, заподіяну внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, в сумі 256071,81 грн., на користь державного бюджету України 2560,72 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції вказав на доведеність позовних вимог належними та допустимими доказами, їх обґрунтованість матеріалами справи та положеннями чинного законодавства.

Рішення місцевого господарського суду переглядалося в апеляційному порядку неодноразово.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 04.07.2012 року (судді: Лавриненко Л.В. -головуючий, Картере В.І., Пироговський В.Т.) рішення місцевого господарського суду змінено; у задоволенні позову в частині звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки площею 40 га (сад) відмовлено; в решті рішення залишено без змін.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, Сільськогосподарський виробничий кооператив "Кірова" подав до Вищого господарсько го суду України касаційну скаргу, в якій просить судові рішення у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Касаційну скаргу вмотивовано доводами про неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме: висновок судів щодо доведеності самовільного використання відповідачем земельної ділянки суперечить статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" та встановленим судами обставинам справи щодо підстав здійснення відповідачем землекористування; порушено пункт 6 Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) щодо порядку здійснення права постійного користування земельними ділянками, набутого до набрання чинності Земельним кодексом України (2768-14) ; не виконано обов'язкові вказівки суду касаційної інстанції, викладені в постанові від 27.04.2012 року по цій справі; не обґрунтовано порушення інтересів держави в особі позивача, функції позивача у спірних правовідносинах; формулюючи резолютивну частину рішення, суд вийшов за межі позовних вимог, що не містили вказівки на особу, на користь якої належить звільнити земельні ділянки; судами не враховано застосування адміністративної відповідальності за допущене порушення.

Прокурор у судовому засіданні відхилив доводи касаційної скарги, пославшись на законність та обґрунтованість постанови апеляційної інстанції.

Позивач відзив на касаційну скаргу не надав та не скористався правом на участь представника у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді -доповідача, пояснення прокурора та відповідача, присутніх в судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом апеляційної інстанції, Сільськогосподарський виробничий кооператив "Кірова" створений в результаті реорганізації Колективного сільськогосподарського підприємства "Ім. Кірова", с. Топали, у спосіб виділення на основі угоди фізичних осіб шляхом об"єднання їхнього майна; за даними передаточного балансу кооператив є повним правонаступником прав та обов'язків Колективного сільськогосподарського підприємства "Ім. Кірова".

Також судом встановлено, що за результатами перевірки дотримання вимог земельного законодавства Сільськогосподарським виробничим кооперативом "Кірова", с.м.т. Красні Окни, 31.08.2010 року посадовою особою Відділу держкомзему у Красноокнянському районі Одеської області складено акт, яким зафіксований факт використання відповідачем без правовстановлюючих документів земельної ділянки загальною площею 320,5 га, з них: 280,5 га -пасовища, 40 га -багаторічні насадження; того ж дня голові Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Кірова" видано припис серії КР № 001756 про зобов'язання оформити документи на право користування земельними ділянками.

Позивачем здійснено розрахунок розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, що, відповідно до Методичних рекомендацій щодо визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначення, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 року № 963 (963-2007-п) , становить 256071,81 грн.; зазначений розрахунок перевірено судом та визнано вірним.

В підтвердження оформлення права користування земельними ділянками відповідач надав: не зареєстрований договір оренди землі № 37 від 23.02.2011 року, сторонами якого зазначені Красноокнянська районна державна адміністрація та голова Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Кірова", с. Топали, укладений на підставі розпорядження Красноокнянської районної державної адміністрації Одеської області від 09.02.2011 року № 59/А-2011 про передачу у тимчасове користування на умовах оренди земельної ділянки площею 127,8 га, що знаходиться на території Топалівської сільської ради Красноокнянського району, голові Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Кірова" Кобилянському В. П.; копію договору оренди землі від 01.05.2011 року, укладеного між головою Топалівської селищної ради та Шаповал П. Б., предметом якого є земельна ділянка площею 40 га -багаторічні насадження.

Приймаючи постанову, суд апеляційної інстанції вказав, що наведені вище письмові документи не підтверджують в установленому порядку права відповідача на користування земельними ділянками, зазначеними в акті перевірки, здійснення відповідачем самовільного зайняття земельних ділянок підтверджено належними та допустимими доказами, натомість зі змісту договору оренди землі від 01.05.2011 року, укладеного між головою Топалівської селищної ради та Шаповал П. Б., предметом якого є земельна ділянка площею 40 га -багаторічні насадження, вбачається, що зазначена земельна ділянка станом на час вирішення спору відповідачем не зайнята.

Судова колегія відзначає, що за статтею 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" від 19.06.2003 року № 963-IV (зі змінами та доповненнями) самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

За приписами статті 116 Земельного кодексу України (у відповідній редакції) громадяни та юридичні особи набувають права власності чи користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органу виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. За пунктом 12 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (2768-14) до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність) в межах населених пунктів здійснюють відповідні селищні, сільські, міські ради, а за межами населених пунктів -відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України (у відповідній редакції) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав; перелік документів, що посвідчують зміст права землю визначено статтею 126 зазначеного Кодексу.

За змістом статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, належними та допустимими доказами.

Матеріалами справи, взятими до уваги судами попередніх інстанцій, в тому числі, й поясненнями самого відповідача, підтверджується використання відповідачем станом на час складання акта від 30.08.2010 року земельної ділянки загальною площею 320,5 га, з них: 280,5 га -пасовища, 40 га -багаторічні насадження; судом апеляційної інстанції вірно визначено, що за таких обставин відсутність плану-схеми до акта перевірки самовільно зайнятої земельної ділянки не спростовує факту вчинення дій з використання земельної ділянки.

Водночас відповідачем не надано жодного належного та допустимого доказу, що підтверджував би його право на використання зазначеної земельної ділянки, чи свідчив би про правомірність його дій відповідно до закону (договір оренди землі № 37 від 23.02.2011 року не зареєстровано; розпорядження Красноокнянської районної державної адміністрації Одеської області від 09.02.2011 року № 59/А-2011 не стосується юридичної особи -відповідача; докази в підтвердження правомірності використання земельної ділянки відповідно до закону відсутні).

Відтак висновки суду апеляційної інстанції про здійснення відповідачем всупереч вимогам чинного законодавства фактичного використання земельної ділянки, що у встановленому порядку йому не надавалась, та за відсутності відповідних правовстановлюючих документів, інших законних підстав використання земельної ділянки, а відтак самовільного зайняття земельної ділянки, є правомірними та обґрунтованими.

За приписами статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

За змістом статті 56 Закону України "Про охорону земель" юридичні і фізичні особи, винні у порушенні законодавства України про охорону земель, несуть відповідальність згідно із законом; застосування заходів дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від відшкодування шкоди, заподіяної земельним ресурсам; шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства України про охорону земель, підлягає відшкодуванню в повному обсязі.

Відповідно до пункту 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2007 року № 7 (va007700-04) "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" розмір шкоди, заподіяної порушеннями земельного законодавства, визначається, зокрема, з урахуванням витрат на відновлення родючості землі, а також доходів, які власник або землекористувач міг би одержати при використанні земельної ділянки і які він не одержав до повернення самовільно зайнятої земельної ділянки. Постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 року № 963 (963-2007-п) затверджено Методичні рекомендації щодо визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначення, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, за якими розрахунок шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, визначається, в тому числі, виходячи з неодержаного доходу, який можна було отримати від використання даних земель за цільовим призначенням. Розрахунок суми шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, здійснено відповідно до зазначених Методичних рекомендацій та виявленого порушення до офіційного оприлюднення постанови Кабінету Міністрів України "Про визнання такою, що втратила чинність, постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2000 року № 783 (783-2000-п) " від 31.01.2011 року № 56 (56-2011-п) ).

З матеріалів справи вбачається, а скаржником не спростовано, що апеляційний суд належно та повно встановив істотні обставини у даній справі, застосував норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, вмотивовано спростував обставини, на які посилався відповідач в обґрунтування своїх заперечень відповідно до матеріалів справи, наведених в постанові суду.

Доводи касаційної скарги щодо допущених судом апеляційної інстанції порушень ґрунтуються на помилковому застосуванні відповідачем положень законодавства, а саме: чинним законодавством не передбачено таких підстав для набуття права постійного користування земельною ділянкою, на які посилається відповідач; судом розглянуто спір в межах предмету (зміст матеріально-правової вимоги) та підстав поданого позову, прийнято рішення на користь позивача, як особи, уповноваженої здійснювати функції власника у спірних правовідносинах відповідно до правового статусу звільненої земельної ділянки, змісту поданого розрахунку відшкодування заподіяної шкоди (т.1, а.с.19); до адміністративної відповідальності притягнуто фізичну особу -керівника підприємства, а не відповідача у даній справі; переоцінка обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суд апеляційної інстанції, розглядаючи справу відповідно до вимог статей 34, 43, 84, 101 Господарського процесуального кодексу України, розглянув всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, належно дослідив наявні у матеріалах справи докази, перевірив здійснений розрахунок заподіяної шкоди та дійшов вірних висновків за наслідками вирішення спору відповідно до норм матеріального та процесуального права.

Як наслідок, прийнята апеляційним господарським судом постанова відповідає положенням статті 105 Господарського процесуального кодексу України та вимогам, щодо законності та обґрунтованості судового рішення; підстав для її зміни чи скасування з мотивів, викладених у касаційній скарзі, не вбачається.