Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Козир Т.П. суддів Гольцової Л.А. Іванової Л.Б.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи -підприємця ОСОБА_4 на рішення та на постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 01.03.2012 Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.06.2012у справі № 37/5005/220/2012 господарського суду Дніпропетровської областіза позовом Прокурора м. Павлограда Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Павлоградської міської ради до Фізичної особи -підприємця ОСОБА_4 про зобов'язання повернути тимчасово зайняту земельну ділянку, привести земельну ділянку у придатний для використання стан та демонтувати торгівельний павільйон за участю представників сторін:

позивача: повідомлений, але не з'явився;

відповідача: повідомлений, але не з'явився;

прокуратури: Лукяненко В.В., ст.прокурор відділу Генеральної прокуратури України, посв. № 000496 від 25.07.2012;

Розпорядженням Секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 22.10.2012 № 03.07-05/802 для розгляду касаційної скарги у справі №37/5005/220/2012, призначеної до перегляду в касаційному порядку на 24.10.2012, сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя -Козир Т.П., судді -Гольцова Л.А., Іванова Л.Б.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 01.03.2012 у справі №37/5005/220/2012 (суддя Кеся Н.Б.) позов задоволено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.06.2012 (колегія суддів у складі: головуючий суддя -Стрелець Т.Г., судді - Головко В.Г., Чус О.В.) рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.03.2012 у справі №37/5005/220/2012 залишено без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими актами, ФОП ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Позивач надав відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення, просить прийняті у даній справі судові рішення залишити без змін.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено наступні фактичні обставини.

Між Павлоградською міською радою (Орендодавець) та ФОП ОСОБА_4 (Орендар) 01.11.2005 укладений договір оренди земельної ділянки, за умовами якого на підставі рішення ради від 13.09.2005 №651 Орендодавець надав, а Орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 0,0050 га, у тому числі: 0,0050 га -інші, кадастровий номер 1212400000:02:026:0057, для обслуговування торговельного павільйону -НОМЕР_1 (інша комерційна діяльність), яка знаходиться: АДРЕСА_1 (р-н кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1"). На земельній ділянці знаходиться торговельний павільйон.

Договір укладено на 1 рік. Після закінчення строку договору Орендар має переважне право поновлення його на новий строк за умови дотримання вимог даного договору. У цьому разі Орендар повинен не пізніше, ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово Орендодавця про намір продовжити його дію (п. 7 договору).

Пунктом 30 договору передбачено, що договір припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Сторонами неодноразово укладались додаткові угоди про продовження строку дії вказаного вище договору. Зокрема, 07.07.2009 укладено додаткову угоду, якою в т.ч. продовжено до 27.12.2010 строк дії договору від 01.11.2005. Угода укладена на підставі рішення ради від 07.04.2009 № 893-46/У.

Під час розгляду справи, місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що 09.12.2010 відповідач звернувся до Павлоградської міської ради із заявою про продовження строку дії договору від 01.11.2005 на три роки, однак рішенням Павлоградської міської ради від 16.02.2011 №71-5/УІ "Про продовження строку дії договорів оренди земельних ділянок" відмовлено в продовженні строку дії договорів оренди земельних ділянок на підставі голосування депутатів на сесії Павлоградської міської ради, зокрема, ФОП ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,0050 га на АДРЕСА_1 (р-н кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1") для обслуговування торгівельного павільйону.

При цьому, вказаним рішенням ради зобов'язано відповідача до 01.04.2011 здійснити заходи щодо демонтажу торговельного павільйону. Крім того, в рішенні зазначено договір від 01.11.2005 таким, що втратив чинність.

Про зазначене рішення та необхідність здійснити заходи щодо демонтажу торговельного павільйону до 01.04.2011, як досліджено судами попередніх інстанцій, відповідача повідомлено листами від 24.02.2011 №23/1181 та від 18.03.2011 №23/1610.

Приймаючи рішення у справі про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд виходив з положень ст.ст. 31, 34 Закону України "Про оренду землі", ст. 212 ЗК України та дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог і їх задоволення в повному обсязі.

Приписи ст. ст. 13, 41 Конституції України визначають, що від імені Українського народу права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією і усі суб'єкти права власності рівні перед законом. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Статтями 142 - 145 Конституції України передбачено, що до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальної громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень. Права органів самоврядування захищаються у судовому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі припиняється в разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

Господарськими судами з'ясовано, що судовим рішенням у справі №31/5005/6931/2011 відмовлено у задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_4 щодо визнання недійсним рішення Павлоградської міської ради від 16.02.2011 №71-5/УІ в частині відмови в продовженні дії договору оренди земельної ділянки від 01.11.2005.

У разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця (ч. 1 ст. 34 Закону України "Про оренду землі").

Частиною 2 ст. 152 ЗК України встановлено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Статтею 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч. 1 ст. 43 ГПК України).

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України, у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням. Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 111-7 ГПК України).

З урахуванням наведених правових положень та встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі є необґрунтованими, оскільки вони, фактично, стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції.

Враховуючи межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

Касаційну скаргу Фізичної особи -підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.03.2012 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.06.2012 у справі №37/5005/220/2012 -без змін.