головуючого Кравчука Г.А.,суддів Мачульського Г.М., Уліцького А.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Одеська залізниця"на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14.08.2012 р.у справі № 5017/922/2012 Господарського суду Одеської області за позовом Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" до Державного підприємства "Одеська залізниця" третя особа Трипутень Олег Миколайович про стягнення сумиза участю представників

- позивача:Петрів Л.П. (довіреність від 01.01.2012р.)- відповідача:Ротар І.В. (довіреність від 03.01.2012р.), -

Звернувшись у суд з даним позовом, Державне територіально-галузеве об'єднання "Львівська залізниця" (далі -позивач) просило, з урахуванням збільшення позовних вимог, стягнути з Державного підприємства "Одеська залізниця" (далі -відповідач) 952720,00 грн. збитків. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в результаті бездіяльності і неналежного виконанням службових обов'язків начальником станції "Херсон" Одеської залізниці Трипутенем О.М. (далі -третя особа) 23.04.2008р. під час проведення номерного натурного контрольного перепису вагонів на станції "Херсон" виявлено нестачу вагонів тривалого запасу, які перебувають на балансі позивача, чим завдано збитків, які повинен відшкодувати відповідач як роботодавець винної особи.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 12.06.2012р. (суддя Рога Н.В.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14.08.2012р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя: Колоколов С.І., судді Разюк Г.П., Петров М.С.), позов задоволено.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове, про відмову у позові, посилаючись на неправильне застосування і порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить оскаржені рішення залишити без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість нормами матеріального права.

Третя особа не використала наданого законом права на участь у судовому засіданні.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно наказу в.о. генерального директора Укрзалізниці від 10.09.1998р. за №225-Ц "Про приписку вагонів вантажного парку за залізницями" наказано закріпити відповідно до врахованих на балансі вантажних вагонів станом на 01.09.1998р. за залізницями пономерно вантажні вагони інвентарного парку Укрзалізниці на основі даних, наданих Головним інформаційно-вичислювальним центром, начальникам залізниць забезпечити повноту балансового обліку рухомого складу по типах вагонів.

Наказом першого заступника Міністра транспорту України -генерального директора Укрзалізниці від 04.02.1999р. за №34-Ц "Про внесення доповнень до наказу від 10.09.1998 року №225-Ц "Про приписку вагонів вантажного парку за залізницями" наказано вагони перенумеровані з нерозподілених (099); перенумеровані двійники "чужої"2 власності; закріплені у власність Укрзалізниці раніше не зареєстровані в АБДПВ приписувати: зокрема, платформи універсальні, платформи для великовагових контейнерів, вагони самоскиди (думпкари) -до Львівської залізниці.

Наказом начальника Львівської залізниці від 09.03.2005р. за №128\Н "Про впорядкування обліку вантажних вагонів на залізниці" наказано передати з балансу фінансово-економічної служби вантажні вагони приписки Львівської залізниці, згідно пономерних списків інвентарного парку залізниці, на баланс госпрозрахункової служби вагонного господарства станом на 31.03.2005р.

У квітні 2008 року, під час проведення номерного натурного контрольного перепису вагонів, на станції "Херсон" Одеської залізниці була виявлена нестача 17 вантажних вагонів (платформ) тривалого запасу за №№ 44044659, 44521714, 44557874, 44066645, 44071918, 44519353, 43950617, 43984939, 43983907, 43944628, 42465617, 44630564, 44630689, 44741809, 44573517, 43176841, 43962315, які перебувають на балансі відокремленого підрозділу "Служба вагонного господарства" Львівської залізниці.

За ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст. 367 Кримінального кодексу України у червні 2009 року Херсонською транспортною прокуратурою було порушено кримінальну справу відносно Трипутень О.М. (третьої особи) -начальника станції "Херсон" Одеської залізниці.

Посилаючись на те, що третя особа як начальника станції "Херсон" Одеської залізниці всупереч вимогам "Положення про відставлення, утримання, вилучення та облік вагонів тривалого запасу Укрзалізниці", затвердженого наказом Укрзалізниці №15-Ц від 20.01.2007р., наказу начальника Херсонського державного підприємства з перевезень вантажів та пасажирів №22 від 29.02.2000р., не забезпечив розміщення вагонів тривалого запасу на станції цілими составами, сформованими з однорідного рухомого складу, не виділив для відстою таких вагонів спеціальної колії, не визначив осіб, відповідальних за контроль за вагонами тривалого запасу, не організував передачу вагонів під охорону Херсонському загону воєнізованої охорони, суди обох інстанцій дійшли висновку що його бездіяльність призвела до викрадення зі станції Херсон 17 вантажних вагонів, що перебували на балансі Львівської залізниці, та оскільки останній вину свою в інкримінованому йому злочині визнав, а постановою Суворовського районного суду м. Херсон від 17.07.2009р. у справі №1\655\09 припинено провадження по кримінальній справі відносно нього у зв'язку із амністією, відповідач як особа, працівником якої під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків завдано шкоду, має її відшкодувати у розмірі, зазначеному у позові.

Також судами встановлено, що згідно звіту про незалежну оцінку визначення розміру збитків, що нанесені відокремленому підрозділу "Служба вагонного господарства" Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" станом на 20.03.2012р., виготовленого ТОВ "Експерттранском" (сертифікат №11232\10 суб'єкта оціночної діяльності від 24.12.2010р.) 07.06.2012р., загальна сума збитків від втрати рухомого складу (вагонів) по станції Херсон Одеської залізниці, спричинених Львівській залізниці становить 952720 грн. (без ПДВ) станом на 20.03.2012р.

Між тим судові рішення прийнято з порушеннями норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Так, відповідно до частини першої статті 47 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи. Частина перша статті 43 названого Кодексу містить вимоги щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Відповідно до вимог ст.84 ч.1 п.3 цього кодексу обставини справи, встановлені місцевим господарським судом, вказуються в мотивувальній частині рішення суду, а встановлені судом апеляційної інстанції, згідно ст.105 ч.2 п.7 вказаного кодексу, в постанові.

Судами встановлено, що втраченими є 17 вантажних вагонів (платформ), що обліковуються на балансі позивача. Даний тип залізничного транспорту є стандартним, використовується для перевезення вантажів, що не потребують захисту від атмосферних опадів, по мережі залізниць. Всі платформи (модель 13-401, тип 404) мають однакові технічні характеристики, що подаються у спеціалізованих альбомах-довідниках.

Відповідно ж до статті 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна (ч.1). Згідно приписів статті 145 цього кодексу майновий стан суб'єкта господарювання визначається сукупністю належних йому майнових прав та майнових зобов'язань, що відображається у бухгалтерському обліку його господарської діяльності відповідно до вимог закону (ч.1). Суб'єкти господарювання зобов'язані на основі даних бухгалтерського обліку складати фінансову звітність за формами, передбаченими законодавством, проводити інвентаризацію належного їм майна для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та звітності, надавати фінансову звітність відповідно до вимог закону та їх установчих документів (ч.6).

Відтак, суб'єкти господарювання зобов'язані не лише відображати у бухгалтерському обліку майнові права та майнові зобов'язання, але й проводити інвентаризацію.

Згідно з п.12 Порядку подання фінансової звітності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2000 р. №419 (419-2000-п) проведення інвентаризації є обов'язковим у разі, зокрема, зміни матеріально відповідальних осіб (на день приймання-передачі справ).

Інструкцією по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 11.08.1994 р. №69 (z0202-94) визначено, що для підтвердження правильності та достовірності даних бухгалтерського обліку та звітності, передбачено проведення підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями незалежно від форм власності інвентаризації майна, коштів і фінансових зобов'язань (п.1). Пунктом третім цієї Інструкції визначено, що проведення інвентаризації є обов'язковим, зокрема, при зміні матеріально відповідальних осіб (на день прийому - передачі справ).

Приймаючи рішення та встановивши, що згідно зазначеного наказу в.о. генерального директора Укрзалізниці від 10.09.1998р. за №225-Ц, з врахуванням доповнень, внесених наказом від 04.02.1999р. за №34-Ц, зокрема, щодо закріплення за Львівською залізницею платформ універсальних, платформ для великовагових контейнерів, вагонів самоскидів (думпкари), суди обох інстанцій не встановили чи проводилась інвентаризація вказаного рухомого складу при прийнятті його позивачем, як і не встановили чи проводилась така інвентаризація при оформленні його зберігання відповідачем, а тому не встановили, чи здійснювалось фактичне прийняття цього майна вказаними особами.

Відтак, із встановлених судами обставин справи не вбачається, що при документальному оформленні тривалого запасу із зберігання рухомого складу відповідачем, це майно було у наявності, як і не вбачається, що воно було у наявності при переході його у відання позивача.

Судами не встановлено з якого періоду позивач обліковував на своєму балансі це майно, та надавав фінансову звітність відповідно до вимог закону.

Як роз'яснив Пленум Вищого господарського суду України у своїй постанові від 26.12.2011 року №18 (v0018600-11) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України (1798-12) судами першої інстанції" якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали (пункти 3, 4, 6, 8 і 11 статті 65 ГПК), притому не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів (п.2.1).

Вказані приписи процесуального законодавства місцевим господарським судом не виконані, що судом апеляційної інстанції не враховано, і що призвело до прийняття необґрунтованих судових рішень.

Разом з тим, приймаючи рішення суди обох інстанцій мотивували їх як приписами статті 224 Господарського кодексу України, так і приписами статті 1166 Цивільного кодексу України.

При цьому вказані норми застосовуються до відмінних один від одного правовідносин.

Так, відповідно до приписів статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено (ч.1). Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (ч.2).

Між тим, з урахуванням викладеного, судами не встановлено на підставі належних та допустимих доказів, що відповідач порушив господарське зобов'язання, також у судових рішеннях не наведено які установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності ним порушені, тобто не встановлено, що останній допустив такі порушення, за які має відповідати у спосіб, визначений у позові.

Відповідно до приписів статті 395 Цивільного кодексу України речовими правами на чуже майно є, зокрема, право володіння і право користування, а стаття 11 цього кодексу визначає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відтак, пославшись на втрату зазначеного вище майна, але не встановивши, що зазначене вище майно знаходилось у віданні відповідача та на якій саме правовій підставі приймалось ним і знаходилось саме у його віданні і з якого часу, не навівши доказів про це, не встановивши у його діях порушень господарського зобов'язання або установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності, суди обох інстанцій дійшли незаконного висновку про стягнення з відповідача збитків на підставі статей 224 та 225 Господарського кодексу України.

При цьому, стаття 35 Господарського процесуального кодексу України не містить приписів щодо обов'язковості для господарського суду постанови суду про припинення провадження по кримінальній справі у зв'язку із актом про амністію, та не звільняє від доказування, а відтак питання зберігання майна відповідачем під час його втрати, з урахуванням вказаних вище обставин, має з'ясовуватись у загальному порядку належними та допустимими доказами. Тому постанова суду про припинення провадження по кримінальній справі відносно Трипутень О.М. у зв'язку із амністією, без дослідження тієї обставини, що останній є матеріально відповідальною особою стосовно вказаного майна у відповідності із вказаними положеннями постанови Кабінету Міністрів України та Інструкції Міністерства фінансів України, з урахуванням того, що він був у вказаний період працівником відповідача, має оцінюватись у сукупності з належними та допустимими доказами.

Судами також не встановлено з якої дати це майно віднесено до тривалого запасу, не досліджено технічну документацію на нього, у зв'язку з чим не встановлено, чи підлягало це майно на час його втрати подальшому використанню, а відтак чи має матеріальну цінність як майно з можливістю його використання за призначенням.

Також, згідно приписів статті 1166 Цивільного кодексу України, якою суди теж обґрунтовували свої рішення, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Стаття 1172 цього кодексу містить приписи про те, що юридична особа відшкодовує шкоду, завдану її працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків, між тим, з урахуванням викладеного та тієї обставини, що в силу приписів статті 35 Господарського процесуального кодексу України постанова суду про припинення провадження по кримінальній справі у зв'язку із актом про амністію не звільняє від доказування тих обставин, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені, суди обох інстанцій дійшли також незаконного висновку про стягнення з відповідача збитків на підставі статей 1166, 1172 Цивільного кодексу України.

Разом з тим, суд касаційної інстанції зазначає, що статтею 38 Господарського процесуального кодексу України як суду першої інстанції, так і апеляційної, з урахуванням положень статті 101 цього кодексу, не надано повноважень на витребування доказів за своєю ініціативою під час розгляду справи.

Оскільки суди обох інстанцій припустились порушень норм матеріального права, та процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а з'ясування цих обставин справи пов'язане із дослідженням та оцінкою доказів, судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Враховуючи, що спірні правовідносини між сторонами виникли у зв'язку із виконанням наказів заступника Міністра транспорту України -генерального директора Укрзалізниці, судам при новому розгляді справи також належить визначитись, чи вплинуть судові рішення на права і обов'язки зазначеного Міністерства та Укрзалізниці, у зв'язку з чим належить визначитись із залученням їх до участі в справі.