Головуючого: Суддів:Мирошниченка С.В., Барицької Т.Л., Кролевець О.А.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз"на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.07.2012 р.у справі№ 5015/2887/11 господарського суду Львівської областіза позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Фінансова ініціатива"доПублічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз"простягнення 19 409 583,91 грн.та за зустрічним позовомПублічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз"доПублічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Фінансова ініціатива"за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мойсеєнко Тетяни Олександрівни провизнання кредитних договорів та договорів іпотеки недійсними

за участю представників:позивача Музичук Ю.А.;відповідача Шиян М.В.;

Рішенням господарського суду Львівської області від 19.04.2012 р. (головуючий суддя Станько Л.Л., судді Козак І.Б., Ділай У.І.) у справі № 5015/2887/11 позовні вимоги ПАТ "КБ "Фінансова Ініціатива" задоволено частково та стягнуто з ПАТ "Львівгаз" 17 217 951,01 грн. основного боргу за кредитними договорами № 010/05-10/66, № 010/05-10/67, № 010/05-10/68, № 010/05-10/69, укладеними між сторонами 31.03.2010 р.; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.07.2012 р. (головуючий суддя Процик Т.С., судді Дубник О.П., Скрипчук О.С.) рішення господарського суду Львівської області від 19.04.2012 р. у даній справі залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ПАТ "Львівгаз" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить оскаржувані судові акти скасувати, припинити провадження у справі, у зв'язку з відсутністю предмету спору по первісному позову.

Вимоги касаційної скарги ПАТ "Львівгаз" обгрунтовує порушенням судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 31.03.2010 р. між ТОВ "КБ "Фінансова Ініціатива", правонаступником якого є ПАТ "КБ "Фінансова Ініціатива", та ВАТ по газопостачанню та газифікації "Львівгаз", правонаступником якого є ПАТ по газопостачанню та газифікації "Львівгаз", були укладені кредитні договори № № 010/05-10/66, 010/05-10/67, 010/05-10/69, 010/05-10/68.

У відповідності до п. п. 1.1., 1.3. договорів банк відкрив позичальнику відновлювальні кредитні лінії по кожному кредитному договору у розмірі 5 000 000,00 грн. з терміном повернення до 29.03.2011 р. та сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15 % річних. Згідно п. 6.1. кредитних договорів -дані договори набирають чинності з дати їх укладення і діють до часу повного погашення позичальником заборгованості за кредитом (позичкової заборгованості, відсотків та комісії за користування кредитом, штрафів та пені).

15.10.2010 р. між банком та позичальником до кожного кредитного договору було укладено додаткові угоди, згідно п. 1 яких сторони дійшли згоди достроково припинити термін дії кредитного договору з 30.11.2010 р.

У відповідності до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (436-15) . Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Згідно з ч.1 ст. 626 ЦК України, з підписанням кредитних договорів між сторонами досягнуто домовленість на встановлення цивільних прав та обов'язків. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно п. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частина 1 ст. 651 ЦК України передбачає, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Ст. 653 ЦК України передбачає, що у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Поняття строку договору визначене в ст. 631 ЦК України, згідно якої строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Частина 7 ст. 180 ГК України передбачає, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, додатковими угодами строк дії кредитних договорів був обмежений до 30.11.2010 р.

Отже, оскільки кредитні договори припинили дію з 30.11.2010 р., то відповідно і умови кредитних договорів про сплату процентів, комісії, пені, штрафу за несплату кредиту, штрафу за несплату комісії, штрафу за несплату процентів, пені за непогашення кредиту, пені за несплату процентів, пені за непогашення комісії також припинено з 30.11.2010 р. Судами правомірно відмовлено позивачу за первісним позовом в стягненні штрафних та фінансових санкцій, нарахованих, починаючи з 30.11.2010 р., на суму неповерненої відповідачем за первісним позовом позики.

Окрім того, судами першої та апеляційної інстанції, в порушення ст. 43 ГПК України, не прийнято до уваги, що згідно договору про відступлення права вимоги від 27.03.2012 р. № 27/03-1, укладеного між ПАТ "Львівгаз" та ПАТ "Чернігівгаз", ПАТ "Чернігівгаз" передав, а ПАТ "Львівгаз" прийняв право вимоги до ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива" сплатити грошові кошти в розмірі 19 431 519,10 грн., яке виникло на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України та внаслідок порушення ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива" п. 2.1.3., 2.1.17., 3.1.1., 3.1.2 договору банківського рахунку від 17.06.2005 р. № БР/52, укладеного між ПАТ "Чернігівгаз" та ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива".

Одночасно судами встановлено, що грошове зобов'язання ПАТ "Львівгаз" перед ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива", яке виникло під час дії кредитних договорів становить 19 431 519,10 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що вимоги сторін є однорідними, вираженими в грошовій формі та зустрічними, ПАТ "Львівгаз" звернулося до ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива" із заявою № 06-2633 від 18.04.2012 р. про припинення зобов'язання щодо сплати на користь ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива" суми в розмірі 19 431 519,10 грн. по кредитних договорах та припинення зобов'язання ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива" щодо сплати на користь ПАТ "Львівгаз" суми в розмірі 19 431 519,10 грн., яке виникло на підставі договору про відступлення права вимоги № 27/03-1 від 27.03.2012 р., укладеного між ПАТ "Львівгаз" та ПАТ "Чернігівгаз" шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Між тим, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про неможливість зарахування та зазначив, що якщо одна сторона звернулася із заявою про зарахування, а інша сторона зобов'язання протиставить цій вимозі заперечення відносно характеру, терміну, розміру виконання тощо, то в такому випадку суперечка підлягає судовому розгляду і зарахування можливе лише за рішенням суду.

Однак, з такими висновками не можна погодитись, з огляду на наступне.

Так, в силу ч. 3 ст. 203 ГК України, господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування; для зарахування достатньо заяви однієї сторони. Аналогічні положення визначені і ст. 601 ЦК України.

Отже, вищевказані норми визначають, що зарахування -це односторонній правочин, відповідно до якого припиняються зобов'язання, оскільки для його вчинення достатньо волевиявлення однієї особи, - заяви про зарахування однієї із сторін.

Так, в силу ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому, згідно ч. 3 вказаної статті, одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

Таким чином, твердження судів про те, що для зарахування необхідна згода іншої сторони суперечать вищевказаним нормам і є помилковими.

У разі, якщо інша сторона заперечує факт вчинення відповідного правочину або його дійсність, вона не позбавлена права звернутись до суду з позовом про виконання відповідного зобов'язання в натурі, яке припинено таким одностороннім правочином внаслідок зарахування (наприклад, як у даному випадку, про стягнення), тим самим оспорюючи сам факт припинення зобов'язань внаслідок такого правочину. Під час розгляду відповідного спору, суд має з'ясувати факт вчинення відповідного правочину, його дійсність (у т.ч. відповідність чинному законодавству), тобто чи є він підставою для припинення відповідних зобов'язань.

За змістом ст. 203 ГК України, ст. 601 ЦК України зарахування вимог може мати місце лише у разі, якщо вони є однорідними.

Так, і вимога позивача, і вимога відповідача є вимогами про сплату грошових коштів, у випадку виконання таких вимог і позивач, і відповідач отримують грошові кошти, таким чином, обидві вимоги є грошовими, отже, однорідними і можуть зараховуватись.

Враховуючи викладене, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що зустрічні зобов'язання сторін на суму 19 431 519,10 грн. під час розгляду справи в місцевому господарському суді вже були припиненими, на що, в порушення ст. 601 ЦК України, не звернули увагу суди попередніх інстанцій.

Враховуючи викладене, провадження у справі за первісним позовом підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, у зв'язку з відсутністю предмету спору.

постанова Вищого господарського суду України від 10.03.2011 р. у справі № 34/231 та постанова Вищого господарського суду України від 25.05.2011 р. у справі № 41/316 не мають преюдиційного значення для вирішення даної справи, в силу ст. 35 ГПК України, оскільки мотивація рішення у справі є оцінкою наданих суду доказів, а не фактом, який не потребує доведення у даній справі, проте, резолютивна частина вказаних постанов не містить необхідних висновків.

Згідно ст. ст. 111-5, 111-7 ГПК України касаційна інстанція перевіряє на підставі вже встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи лише застосування ними норм матеріального та процесуального права. При цьому, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Підставою для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального права.

У разі, якщо встановлено, що фактичні обставини, які входять до предмету доказування у справі з'ясовані судом першої та апеляційної інстанції з достатньою повнотою, але допущені помилки у застосуванні норм матеріального та процесуального права і в зв'язку з цим висновки судів попередніх інстанцій не відповідають цим обставинам, то касаційний суд, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 111-9 ГПК України приймає нове рішення.

В даному випадку Вищий господарський суд України вважає, що господарські суди встановили всі фактичні обставини справи щодо позовних вимог. Разом з тим, неправильно застосували норми матеріального права, що є підставою для скасування постановлених ними рішень.

Зважаючи на встановлені обставини справи, зокрема, приймаючи до уваги заяву ПАТ "Львівгаз" № 06-2633 від 18.04.2012 р. про припинення зобов'язання зарахуванням, суд дійшов висновку, що провадження у справі в частині первісного позову ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива" підлягає припиненню у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19.04.2012 р. в частинні залишення без змін рішення господарського суду Львівської області від 19.04.2012 р. щодо задоволення первісного позову та рішення в цій частині скасувати.