у справі№ 13/5027/491/2011господарського судуЧернівецької областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Фінансова ініціатива"доПублічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Чернівцігаз"простягнення заборгованості за кредитними договорами в сумі 3541938,08 грн.та за зустрічним позовомПублічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Чернівцігаз"доПублічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Фінансова ініціатива"за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача за зустрічним позовом:Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мойсеєнко Т.О.провизнання договорів недійснимиСудове засідання проведено за участю представників:

позивача - Музичук Ю.А.,

відповідача -Мартинюк В.І.,

третьої особи -не з'яв.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 24.01.2012 (колегія суддів у складі: суддя Швець М.В. -головуючий, судді Байталюк В.Д., Гурин М.О.) позов ПАТ "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Чернівцігаз" на користь Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" заборгованість в сумі 3447245,95 грн. В частині стягнення пені за первісним позовом за період після 31.05.2011 в сумі 94692,13 грн. відмовлено. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.06.2012 (колегія суддів у складі: суддя Данко Л.С. -головуючий, судді Давид Л.Л., Гриців В.М.) вказане рішення скасовано в частині задоволення первісного позову та прийнято в цій частині нове рішення, яким відмовлено ПАТ "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" у задоволенні первісного позову повністю. В іншій частині рішення господарського суду Чернівецької області від 24.01.2012 залишено без змін.

У касаційній скарзі ПАТ "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" просить скасувати постанову апеляційного суду від 14.06.2012, а рішення господарського суду першої інстанції від 24.01.2012 залишити в силі. Скарга мотивована тим, що постанова апеляційного суду прийнята з порушенням норм процесуального та матеріального права.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню частково з урахуванням такого.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 30.03.2010 Товариством з обмеженою відповідальністю "Комерційний банк "Фінансова ініціатива", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Фінансова ініціатива", та Відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Чернівцігаз", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Чернівцігаз", був укладений кредитний договір № 010/05-10/65.

Відповідно до п. 1.1 зазначеного договору, банк, на умовах і положеннях цього договору, зобов'язувався відкрити відповідачу відновлювану кредитну лінію, а відповідач зобов'язується погасити заборгованість по кредитній лінії в термін до 29.03.2011 включно, і сплатити відсотки за користування кредитом у розмірі 15% річних. За обслуговування кредиту у відповідності з цим договором позичальник сплачує банку комісію у розмірі 3% річних від суми кредиту.

Згідно з п. 1.3 договору, сума зобов'язань позичальника за кредитною лінією може збільшуватися при акцепті банком наступних заявок, не перевищуючи при цьому максимальної суми (ліміту) у розмірі 5000000,00 грн. та зазначено, що при досягненні позичальником суми ліміту нові заявки банком не розглядаються.

12.04.2010 тими самими сторонами був укладений кредитний договір за № 010/05-10/106, згідно з умовами якого банк, на умовах і положеннях цього договору, зобов'язувався відкрити позичальнику відновлювану кредитну лінію, а позичальник зобов'язувався погасити заборгованість за кредитною лінією в термін до 11.04.2011 включно, і сплатити відсотки за користування кредитом у розмірі 15% річних. За обслуговування кредиту у відповідності з цим кредитним договором позичальник сплачує банку комісію у розмірі 3% річних від суми кредиту.

Згідно з п. 1.3 вказаного кредитного договору, сума зобов'язань позичальника за кредитною лінією може збільшуватися при акцепті банком наступних заявок, не перевищуючи при цьому максимальної суми (ліміту) у розмірі 1500000,00 грн. При досягненні позичальником суми ліміту нові заявки банком не розглядаються.

19.05.2010 сторонами у справі в забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами було укладено іпотечні договори, посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мойсеєнко Т.О. за реєстровими №№ 1177, 1191, 1189, 1187, 1181, 13 83, 1185, 1171, 1175, 1179, 1173, згідно з якими позичальник передав банку в іпотеку нерухоме майно у відповідності до пунктів 5 договорів іпотеки.

Судами також встановлено, що банк надав позичальнику за кредитним договором № 010/05-10/65 кредитні кошти на суму 5000000,00 грн., а за кредитним договором № 010/05-10/106 кредитні кошти на суму 1500000,00 грн.

Крім того, судами встановлено, що 15.10.2010 банком та позичальником була укладена додаткова угода до кредитного договору № 010/05-10/65 від 30.03.2010 та додаткова угода до кредитного договору від 12.04.2010 № 010/05-10/106, згідно з якими сторони дійшли згоди достроково припинити термін дії кредитних договорів з 30.11.2010.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову у повному обсязі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що сторони дійшли згоди достроково припинити термін дії кредитних договорів з 30.11.2010, у зв'язку з чим, після 30.11.2010 між сторонами припинились будь-які господарські зобов'язання, які виникли на підставі кредитних договорів, а тому обраний позивачем за первісним позовом спосіб захисту не може бути застосований. Погоджуючись з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні зустрічного позову, апеляційний суд зазначив про те, що оспорювані договори підписані уповноваженими особами і підстав для визнання їх недійсними немає.

З такими висновками в повній мірі погодитись не можна.

Як передбачено ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтями 526, 525 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як передбачено ст. 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Частина 2 ст. 345 ГК України визначає, що кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Пунктом 5.2. кредитних договорів передбачено, що при невиконанні чи неналежному виконанні зобов'язань, передбачених п.п. 3.2.2., 3.2.3., 3.2.4., 3.2.9. кредитних договорів, Позичальник сплачує штраф у розмірі 5 (п'ять) відсотків від суми простроченого зобов'язання, а також пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період прострочення, від суми простроченого зобов'язання за кожний день прострочення виконання такого зобов'язання, включаючи день платежу.

Статтями 610 та 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання, що включає у себе його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Неустойкою (штрафом, пенею) відповідно до положень ст. 549 ЦК України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з ч .6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як зазначено у листі Верховного Суду України "Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин" (2009 - 2010 роки) від 07.10.2010, зважаючи на характер правовідносин сторін, які регулюються параграфом 2 гл. 71 ЦК (435-15) ("Кредит"), змісту норм статей 598 - 599 та ст. 653 цього Кодексу, законодавець розрізняє поняття "розірвання договору" і "припинення зобов'язання/договору". Ці поняття не є тотожними через відмінні підстави їх виникнення та юридичні наслідки, які породжені цими правовими явищами. Розірвання договору слід розглядати як один з видів припинення договору. Таким чином, у силу зазначених правових норм, за загальним правилом, розірвання договору припиняє його дію на майбутнє і не скасовує сам факт укладення та дії договору включно до моменту його розірвання, а також залишає в дії окремі його умови щодо зобов'язань сторін, спеціально передбачені для застосування на випадок порушення зобов'язань і після розірвання договору, виходячи з характеру цього договору, за яким кредитор повністю виконав умови договору до його розірвання.

Частиною 7 цієї ж ст. 180 ГК України, ст. 631 ЦК України передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Зі змісту частин другої та третьої ст. 653 ЦК України випливає, що домовленість сторін про розірвання угоди не виключає проведення між сторонами розрахунків за зобов'язаннями, що виникли до розірвання угоди, у тому числі застосування заходів майнової відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань з урахуванням умов договору та структури платежів.

Так, судами встановлено, що зі сторони банку всі цивільно-правові обов'язки за кредитними договорами виконані у повному обсязі, проте зі сторони позичальника порушено умови укладених договорів щодо повернення в строк отриманих кредитних коштів.

Враховуючи викладені вимоги закону та фактичні обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про те, що після 30.11.2010 між сторонами припинились будь-які господарські зобов'язання, які виникли на підставі оспорюваних кредитних договорів.

Крім того, судами не встановлено яким чином укладення додаткових угод щодо дострокового припинення кредитних договорів узгоджується з розділом 6 цих кредитних договорів, відповідно до якого даний договір набуває чинності з дати його укладання і діє до часу повного погашення позичальником заборгованості за кредитом (позичкової заборгованості, відсотків та комісії за користування кредитом, штрафів та пені), а також яким чином вказані обставини впливають на порядок розрахунків між сторонами.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ст.ст. 47, 43 ГПК України (1798-12) господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а судове рішення по справі приймає за результатами обговорення усіх обставин справи.

В порушення викладених вимог судами попередніх інстанцій не досліджувались обставини справи щодо укладення додаткових угод від 15.10.2010 до кредитних договорів в порядку, визначеному ст. 181 ГК України.

Крім того, відмовляючи в задоволенні клопотання відповідача за первісним позовом про припинення провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору на підставі заяви ПАТ "Чернівцігаз" (письмове клопотання за № 2721 від 24.04.2012 та додаткові пояснення за № 3566 від 05.06.2012) про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. У зв'язку з цим, і заява про припинення провадження у справі не підлягає задоволенню.

Колегія Вищого господарського суду України не погоджується з такою позицією суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Стаття 43 ГПК України передбачає, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За змістом ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, після порушення апеляційного провадження у справі ПАТ "Чернівцігаз" в порядку ст. 601 ЦК України було направлено на адресу ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива" заяву від 18.04.2012 № 01/946 про зарахування зустрічних однорідних вимог. Зазначена заява про зарахування зустрічних вимог судом апеляційної інстанції не була належним чином досліджена, що призвело до неповного з'ясування всіх обставин справи.

Таким чином висновки судів попередніх інстанцій не відповідають вимогам ст. 43 ГПК України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

У ході такого розгляду суду належить врахувати наведене, з'ясувати дійсність тих обставин, на які посилається кожна з сторін у своїх поясненнях по справі та на підставі поданих, а за необхідності і додатково витребуваних доказів встановити фактичні обставини справи і в залежності від встановленого прийняти таке рішення, яке знаходилося б у повній відповідності з нормами матеріального і процесуального права.