розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного малого підприємства проектно-виробничої фірми "Еліта" на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 02.07.2012 року у справі № 5002-26/2540-2011 господарського суду Автономної Республіки Крим за позовом прокурора міста Феодосії в інтересах держави в особі Щебетівської селищної ради до Приватного малого підприємства проектно-виробничої фірми "Еліта", треті особи: Республіканський комітет по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим, Державна інспекція сільського господарства України, про розірвання договору оренди землі та спонукання до повернення земельної ділянки,

за участю представників:

Прокуратури: Лук'яненко В.В., посв. № 000496,

Позивача: Мамутов Ш.С., дов. № 1233/02-12 від 17.10.2012 року,

Відповідача: Курилін В.О., дов. б/н від 18.03.2012 року,

Третіх осіб: Ротань Б.О., дов. № 45 від 12.06.2012 року.

Прокурор міста Феодосії (далі -Прокурор) звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим (далі -АРК) з позовом в інтересах держави в особі Щебетівської селищної ради (далі -Щебетівська сільрада, Позивач) до Приватного малого підприємства проектно-виробничої фірми "Еліта" (далі - ПМП ПВФ "Еліта", Відповідач) про розірвання договору оренди землі, укладеного між Щебетівською сільрадою ПМП ПВФ "Еліта" 27.12.2001 року та про зобов'язання повернути земельну ділянку площею 0,2158 га по вул. Курортній, в с. Курорте, м. Феодосія, АРК, нормативною грошовою оцінкою 398060,88 грн.

Ухвалою господарського суду АРК від 23.11.2011 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, було залучено Республіканський комітет по земельних ресурсах АРК (далі -Комітет, Третя особа 1).

Рішенням господарського суду АРК від 05.04.2012 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, було залучено Державну інспекцію сільського господарства України (далі -Інспекція, Третя особа 2) і позов Прокурора задоволено у повному обсязі.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 02.07.2012 року рішення господарського суду АРК від 05.04.2012 року у даній справі залишено без змін.

У поданій касаційній скарзі, ПП "Еліта", посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права і, зокрема, ст.ст. 20, 50, 91, 143, 144 Земельного кодексу України (далі -ЗК України), ст.ст. 14, 23, 25, 32 Закону України "Про оренду землі", ст.ст. 4-2, 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ), просить скасувати судові рішення у даній справі та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову Прокурора відмовити повністю.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, 07.11.2001 року рішенням № 291 Щебетівської сільради 28-ї сесії 23-го скликання "Про затвердження проекту відводу та надання земельної ділянки ПМП ПВФ "Еліта" в с.м.т. Курортне" було вирішено затвердити проект відводу земельної ділянки ПМП ПВФ "Еліта" для будівництва та обслуговування культурно-оздоровчого центру (код цільового використання -1.17) та надати йому у тимчасове користування на умовах оренди строком на 49 років земельну ділянку (кадастровий номер 01116 452 00:00:00:029), загальною площею 0,2158 га, у т.ч. по угіддям: відкриті землі без рослинного покрову або з незначним рослинним покровом 670,2158 га у т.ч. інші 710,2158 га за рахунок земель загального користування в межах с.м.т. Курортне Щебетівської сільради.

В наступному, 27.12.2001 року між Щебетівською сільрадою (Орендодавець) та ПМП ПВФ "Еліта" (Орендарь) було укладено договір оренди землі, посвідчений нотаріально та зареєстрований у Феодосійському міському управлінні земельних ресурсів за реєстраційним № 8285 (далі -Договір оренди), відповідно до умов якого (п. 1.) Орендодавець передав, а Орендар прийняв у термінове, платне володіння та користування (оренду) земельну ділянку, розташовану в АРК, місті Феодосії, селищі міського типу Курортне, вул. Курортна, (вище домоволодіння № 14) (конкретне місцезнаходження визначено у плані відводу земельної частки і ситуаційної схеми, котрі є невід'ємною часткою цього договору). Розмір земельної ділянки -0,2158 га.

Згідно п. 2. Договору оренди, строк його дії -49 років, з моменту його державної реєстрації у виконавчому комітеті Щебетівської сільради (Феодосійському міському управлінні земельних ресурсів).

Крім того, пунктом 5. Договору оренди було також встановлено, що цільове використання земельної ділянки за даним договором -для будівництва та обслуговування культурно-оздоровчого центру.

В подальшому, 09.07.2009 року Державною інспекцією з контролю за використанням і охороною земель АРК було проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства ПМП ПВФ "Еліта", за адресою: АРК, м. Феодосія, с.м.т. Курортне, вул. Курортна, за результатами якої було складено акт № 09/07, яким встановлено, що на момент проведення перевірки на земельній ділянці загальною площею 0,2158 га в с.м.т. Курортне по вул. Курортній, яка перебуває в оренді ПМП ПВФ "Еліта" для будівництва та обслуговування культурно-оздоровчого центру, розміщені три літніх збірно-розбірних будинки, а сама земельна ділянка частково огороджена.

При цьому, 30.12.2009 року між Щебетівською сільрадою (Орендодавцем) та ПМП ПВФ "Еліта" (Орендарь) було укладено додаткову угоду про зміну договору оренди землі № 10 від 28.12.2001 року, згідно якої сторони домовились внести зміни до Договору оренди в частині зміни розміру орендної плати.

Разом з цим, 31.09.2010 року рішенням № 2729 Щебетівської сільради "Про розірвання договорів оренди землі з СПД Харламовим В.В. та ПМП ПВФ "Еліта" було вирішено звернутися до прокуратури м. Феодосії з клопотанням про припинення права користування ПМП ПВФ "Еліта" земельними ділянками по вул. Курортній, в с. Курортне шляхом розірвання договорів оренди землі № 10 від 28.12.2001 року, № 22 від 29.07.2002 року і №040501900008 від 02.06.2005 року в судовому порядку.

Також, 20.01.2011 року Управлінням Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель Республіканського комітету по земельних ресурсах АРК було проведено обстеження земельної ділянки загальною площею 0,2158 га, яка знаходиться за адресою: АРК, м. Феодосія, с.м.т. Курортне, вул. Курортна, за результатами якого було складено акт, яким встановлено, що вказана земельна ділянка, яка використовується ПМП ПВФ "Еліта" на підставі договору оренди землі № 10 від 28.12.2001 року для будівництва та обслуговування культурно-оздоровчого центру, на момент перевірки була огороджена по периметру парканом, на ній знаходиться два вагончики, будівництво не ведеться і не освоюється з моменту укладення Договору оренди землі та не використовується за її цільовим призначенням, що є порушенням ст. 91 ЗК України та ст. 53 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Звертаючись до господарського суду з позовом про розірвання Договору оренди, укладеного між Щебетівською сільрадою та ПМП ПВФ "Еліта" та про зобов'язання повернути спірну земельну ділянку, Прокурор, з посиланням на положення ст. 143 ЗК України, ст.ст. 15, 31, 32, 34 Закону України "Про оренду землі", у своєму позові вказував на те, що Відповідач протягом 10 років не використовує надану йому земельну ділянку за цільовим призначенням, а саме: не розпочав та не здійснює будівництво і обслуговування культурно-оздоровчого центру, як це передбачалося умовами Договору оренди, що встановлено актами обстеження земельної ділянки та перевірки дотримання вимог земельного законодавства, складених Державною інспекцією з контролю за використанням та охороною земель Республіканського комітету по земельних ресурсах АРК, та не отримав дозволу на виконання відповідних будівельних робіт, що є істотним порушенням умов вказаного договору.

Суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, на підставі представлених матеріалів справи, встановивши факт невикористання Відповідачем наданої йому в оренду земельної ділянки, як за цільовим призначенням протягом 10 років з моменту надання цієї ділянки в оренду, так і використання її не за цільовим призначенням, що за чинним законодавством визнається як порушення договірних зобов'язань у сфері земельних відносин і недодержання вимог використання землі, що згідно вимог земельного діючого законодавства, є підставою для розірвання відповідного договору та повернення земельної ділянки орендодавцеві, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення даного позову.

Проте, із вказаними висновками судів попередніх інстанцій, погодитись не можна, оскільки такі, в порушення вимог ст.ст. 4, 43 ГПК України, були прийняті при неповному встановлені обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, з огляду на таке.

Судове рішення вважається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності -на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.

Разом з тим, оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам у повній мірі не відповідають.

Так, згідно вимог ст.ст. 11, 509 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.

При цьому, відповідно до положень ст.ст. 525, 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином згідно умов договору та вимог діючого законодавства. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання (ст. 611 ЦК України) настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Крім того, згідно ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

При цьому, статтею 2 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України (2768-14) , Цивільним кодексом України (435-15) , цим Законом (161-14) , законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Так, статтею 93 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки -це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

При чому, статтею 19 ЗК України встановлено категорії землі України за основним цільовим призначенням, а саме: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Разом з цим, статтею 25 Закону України "Про оренду землі" встановлені права та обов'язки орендаря земельної ділянки, зокрема, приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку; виконувати встановлені щодо об'єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі; дотримуватися режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

При цьому, статтею 32 згаданого вище Закону передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України (2768-14) та іншими законами.

Також, статтею 141 ЗК України встановлено такі підстави припинення права користування земельною ділянкою: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Водночас, ст. 143 ЗК України передбачає підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку, у разі: використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; не усунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об'єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров'ю населення) в терміни, встановлені вказівками спеціально уповноважених органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Також, статтею 144 ЗК України визначений порядок припинення права користування земельними ділянками, які використовуються з порушенням земельного законодавства, зокрема: у разі виявлення порушення земельного законодавства державний інспектор по використанню та охороні земель складає протокол про порушення та видає особі, яка допустила порушення, вказівку про його усунення у 30-денний строк. Якщо особа, яка допустила порушення земельного законодавства, не виконала протягом зазначеного строку вказівки державного інспектора щодо припинення порушення земельного законодавства, державний інспектор по використанню та охороні земель відповідно до закону накладає на таку особу адміністративне стягнення та повторно видає вказівку про припинення правопорушення чи усунення його наслідків у 30-денний строк. У разі не усунення порушення земельного законодавства у 30-денний строк державний інспектор по використанню та охороні земель звертається до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про припинення права користування земельною ділянкою.

Водночас, згідно положень ст. 189 ЗК України, самоврядний контроль за використанням та охороною земель покладено на сільські, селищні, міські, районні та обласні ради.

Крім того, статтею 211 ЗК України також передбачено, що громадяни та юридичні особи за порушення: укладення угод з порушенням земельного законодавства; самовільне зайняття земельних ділянок; псування сільськогосподарських угідь та інших земель, їх забруднення хімічними та радіоактивними речовинами і стічними водами, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами; розміщення, проектування, будівництво, введення в дію об'єктів, що негативно впливають на стан земель; невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства.

При цьому, пунктом 3.1. Наказу Державного агентства по земельних ресурсах України та Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель від 12.09.2007 року № 110 (v0110489-07) "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо застосування Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 № 963 (963-2007-п) " передбачено, що підставою для здійснення розрахунку розміру шкоди, заподіяної державі, територіальним громадам, юридичним чи фізичним особам внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, є матеріали справи про адміністративне правопорушення, які підтверджують факт вчинення цього правопорушення, а саме: акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства; протокол про адміністративне правопорушення; припис (з вимогою усунення порушення земельного законодавства); акт обстеження земельної ділянки.

Отже, враховуючи вимоги ст.ст. 144, 211 ЗК України, підставою для примусового припинення права користування земельною ділянкою у разі використання земельної ділянки не за цільовим призначенням є зазначені документи в їх сукупності, оскільки саме вони можуть підтвердити факт використання вказаної ділянки не за цільовим призначенням.

При цьому, як зазначалось вище, вимогами Прокурора у даній справі було саме розірвання договору оренди землі, укладеного між Щебетівською сільрадою ПМП ПВФ "Еліта" 27.12.2001 року та про зобов'язання повернути земельну ділянку площею 0,2158 га по вул. Курортній, в с. Курорте, м. Феодосія, АРК, нормативною грошовою оцінкою 398060,88 грн., з підстав, передбачених, зокрема, статтею 143 ЗК України, яка передбачає припинення прав на земельну ділянку через використання такої ділянки не за цільовим призначенням.

При цьому, як зазначалося вище, порядок припинення права користування земельними ділянками, які використовуються з порушенням земельного законодавства, встановлений статтею 144 ЗК України, яка передбачає у разі виявлення такого порушення, складання саме відповідних протоколів належною посадовою особою, та з дотриманням при цьому відповідного порядку.

Разом з тим, задовольняючи позовні вимоги Прокурора, суд першої інстанції, в порушення вимог ст. 43 ГПК України, посилався саме на акти Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель АР Крим та Управління Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель Республіканського комітету по земельних ресурсах АРК, не приділивши у повній мірі уваги вищезазначеним вимогам діючого законодавства, що регулює земельні правовідносини і, зокрема, встановленим ст. 144 ЗК України, в контексті правильного вирішення даного спору.

Крім того, приймаючи рішення про розірвання договору оренди земельної ділянки місцевий господарський суд вказував на те, що матеріалами справи підтверджено факт невикористання Відповідачем наданої йому в оренду земельної ділянки, як за цільовим призначенням протягом 10 років з моменту надання цієї ділянки в оренду, так і використання її не за цільовим призначенням.

При цьому, в порушення вимог ст.ст. 4, 43 ГПК України, судом не було проаналізовано також і вимог ст. 143 ЗК України, якою передбачені підстави саме для примусового припинення прав на земельну ділянку, зокрема, у разі використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, фактично ототожнивши поняття невикористання земельної ділянки за призначенням та використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, що є помилковим, оскільки предмети доказування таких спорів, правові підстави та результати їх вирішення, є різними.

Разом з тим, згідно ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Переглядаючи рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції не звернув належної уваги на вказані обставини, не надавши при цьому належної правової оцінки усім доводам та доказам у справі та, не звернувши належної уваги на помилкові висновки суду щодо визначення правових підстав примусового припинення права користування земельною ділянкою, визначених у ст. 143 ЗК України, припустившись цим самим порушень вимог ч.ч. 1, 2 ст. 101 ГПК України, відповідно до яких, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу та не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Між тим, відповідно до ч. 1 та п. 3 ч. 2 ст. 111-10 ГПК України, підставами для скасування чи зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За таких обставин, прийняті у справі судові рішення не можна визнати законними і обґрунтованими, а тому, постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції підлягають скасуванню, а справа -її направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, витребувати належні докази по справі, встановити фактичні обставини справи, з'ясувати підстави виникнення спору та дійсні права і обов'язки сторін, вирішити питання щодо залучення до участі у справі осіб, яких стосується спір у даній справі, і в залежності від встановленого та вимог закону, прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7- 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

1. Касаційну скаргу Приватного малого підприємства проектно-виробничої фірми "Еліта" задовольнити частково.

2. Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 02.07.2012 року та рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 05.04.2012 року у справі № 5002-26/2540-2011 скасувати повністю, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим в іншому складі суду.