( Додатково див. рішення господарського суду Луганської області (rs24908924) ) ( Додатково див. постанову Донецького апеляційного господарського суду (rs25747249) )

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:головуючого, судді Коваленко С.С. (доповідач),суддівВоліка І.М., Дунаєвської Н.Г.,розглянувши касаційну скаргу ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 21.08.2012р.у справі № 3/5014/1069/2012 господарського суду Луганської областіза позовом ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" до ПАТ по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз" про стягнення 1177047,94 грн.

За участю представників сторін

від позивача Галкін В.Ю. дов.,

від відповідача не з'явилися

Дочірня компанія "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулася до господарського суду Луганської області з позовною заявою до публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз" про стягнення 1177047 грн. 94 коп.

Рішенням господарського суду Луганської області від 19.06.2012 року у справі № 3/5014/1069/2012 (суддя Секірський А.В.) позовні вимоги Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" задоволено частково. Стягнуто з публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз" на користь Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 3% річних у сумі 46966 грн. 05 коп., інфляційні нарахування в сумі 14575 грн. 44 коп. та пеню у розмірі 242657 грн. 91 коп. В решті позову було відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 21.08.2012 року у справі № 3/5014/1069/2012 (судді Діброва Г.І., Cтойка О.В., Чернота Л.Ф.) рішення господарського суду Луганської області від 19.06.2012 року залишено без змін.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, посилаючись на порушення та невірне застосування судами норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді доповідача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 27.09.2011 року між відповідачем (Замовник) та позивачем (Виконавець) було укладено договір № 1109011060/Н28 про транспортування природного газу магістральними трубопроводами, відповідно до якого позивач зобов'язався надати протягом жовтня-грудня 2011 року відповідачеві послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу відповідача від пунктів прийому-передачі газу в магістральні трубопроводи до пунктів призначення-газорозподільчих станцій, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити вказані послуги.

Тариф на транспортування 1000 м3 природного газу по магістральних трубопроводах позивача протягом жовтня-грудня 2011 року затверджений постановою НКРЕ від 29.09.11 р. № 1700 (v1700227-11) "Про затвердження тарифів на транспортування та постачання природного газу", та відповідно становив 34 грн. 68 коп.

На виконання умов договору позивач у жовтні-грудні 2011 року протранспортував природний газ для відповідача загальним обсягом 358631,103 тис. куб. м. на суму 12437326 грн. 65 коп.

Натомість, відповідач свої зобов'язання за договором виконував неналежним чином, розрахунки за надані послуги здійснював невчасно.

Суди зазначили, що матеріалами справи підтверджується, що відповідач розрахунки за надані послуги у жовтні-грудні 2011 року здійснював наступним чином: за транспортування 82279,636 тис.куб.м. природного газу у жовтні 2011 року на суму 2853457 грн. 78 коп. відповідач розрахувався у період з 17.01.12 р. по 30.01.12 р.; за транспортування 138550,105 тис.куб.м. природного газу у листопаді 2011 року на суму 4804917 грн. 64 коп. відповідач розрахувався у період з 30.01.12 р. по 22.02.12 р. і за транспортування 137801,362 тис.куб.м. природного газу у грудні 2011 року на суму 4778951 грн. 23 коп. відповідач розрахувався у період з 22.02.12 р. по 24.02.12 р.

Беручи до уваги невчасну сплату відповідачем коштів за про транспортований газ, позивач звернувся з позовом до місцевого господарського суду про стягнення з публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз" пені у розмірі 244531 грн. 07 коп. за прострочення відповідачем строків оплати наданих у жовтні-грудні 2011 року послуг, 3% річних за період з 21.11.11 р. по 24.02.12 р. у загальному розмірі 47328 грн. 57 коп., інфляційних за період прострочення з 01.12.11 р. по 27.02.12 р. у загальній сумі 14575 грн. 44 коп. та 870612 грн. 86 коп. штрафу у розмірі 7% від суми заборгованості.

Відповідно до вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статті 530 Цивільного кодексу, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки(ст. 611 ЦК України).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України зазначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

В п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно п. 6.3 договору у разі порушення замовником строків оплати із замовника стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Враховуючи, що відповідач за надані позивачем у жовтні-грудні 2011 року послуги розрахувався невчасно, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 242657 грн. 91 коп. з відмовою в іншій частині через невірний розрахунок позивача, оскільки Акт наданих послуг за грудень 2011 року складено 31.12.11 р. на суму у розмірі 4733140 грн. 51 коп., проте позивач при нарахуванні штрафних санкцій вказав суму 4778951 грн. 23 коп., де 45810 грн. 72 коп. є сумою коригування обсягів протранспортованого природного газу згідно акту наданих послуг, який було складено 29.02.12 р.

З огляду на приписи ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судова колегія погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення 3% річних у розмірі 46966 грн. 05 коп., як плати за користування чужими грошовими коштами в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов"язання за період з 21.11.11 р. по 24.02.12 р. з відмовою в іншій частині річних через невірний розрахунок позивача та інфляційних у розмірі 14575 грн. 44 коп., за період прострочки з грудня 2011 року по лютий 2012 року.

Щодо заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 870612 грн. 86 коп. штрафу у розмірі 7% від суми заборгованості, то суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для їх задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Судова колегія наголошує на тому, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафної санкції у вигляді штрафу, передбаченого абз. 3 ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, можливо тільки при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, якщо допущено прострочення виконання саме не грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Отже, суд першої інстанції, з яким погодився суд попередньої інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 7% штрафу у розмірі 870612 грн. 86 коп., оскільки в даному випадку відсутні правові підстави для застосування до відповідача цього виду законної штрафної санкції, передбаченої ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, через прострочення відповідачем виконання саме грошового зобов'язання та відсутність сукупності умов, необхідних для застосування приписів абз. 3 ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції, якою рішення місцевого господарського суду залишено без змін, відповідає нормам матеріального і процесуального права та підстав для її зміни або скасування не вбачається.