головуючого судді Кота О.В.суддів Кролевець О.А. Попікової О.В. за участю представників: від позивача:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином) від відповідача:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Шляхо-будівельне управління № 41" на рішення господарського суду міста Києва від 10.07.2012 р.та на постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.08.2012р.у справі № 5011-57/7051-2012 господарського суду міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроізол-Геосинтетикс" до Відкритого акціонерного товариства "Шляхо-будівельне управління № 41" про стягнення 65 463,60 грн.,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Євроізол-Геосинтетикс" (далі -позивач, ТОВ "Євроізол-Геосинтетикс") звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Шляхо-будівельне управління № 41" (далі -відповідач, ВАТ "ШБУ-41") про стягнення 65 463,60 грн. боргу.

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.07.2012р. (суддя Гулевець О.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.08.2012р. (головуючий суддя Пашкіна С.А., судді Калатай Н.Ф., Пономаренко Є.Ю.), позов задоволено повністю.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду обґрунтовані приписами статей 205, 526, 530, 638, 639, 655 Цивільного кодексу України, статей 181, 193 Господарського суду України, з огляду на встановлення факту несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати вартості отриманого від позивача товару.

Не погодившись з рішенням місцевого суду та постановою апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в позові.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, зокрема приписів частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України. При цьому, скаржник наголошує на тому, що у нього не виникло зобов'язання щодо оплати поставленого товару, оскільки позивачем не було пред'явлено вимоги в порядку частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України.

Від ВАТ "ШБУ 41" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи через зайнятість його представника в іншому судовому процесі. Вказане клопотання не підлягає задоволенню, оскільки скаржник у даному випадку не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника.

Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, у відповідності до накладної від 17.08.2011р. № 782159 позивачем було здійснено поставку товару відповідачу на загальну суму 98 195,40 грн.

Згідно видаткової накладної (повернення) від 07.09.2011р. № ВП-0000001 відповідач повернув позивачу товар на загальну суму 32 731,80 грн.

Позивачем на адресу відповідача надіслано претензію від 14.03.2012р. з вимогою в семиденний термін після отримання даної претензії здійснити оплату заборгованості, що виникла за поставлений товар згідно видаткової накладної від 17.08.2011р. № 782159, у розмірі 65 463,60 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що вказану вимогу позивача про оплату заборгованості відповідач залишив без відповіді та задоволення, в той час як факт її отримання відповідачем підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Предмет спору у даній справі становить вимога про стягнення 65 463,60 грн. заборгованості з оплати вартості товару, поставленого згідно накладної від 17.08.2011р. № 782159.

Зобов'язанням, згідно статті 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема договорів та інших правочинів. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між сторонами в силу приписів частини 1 статті 181 Господарського кодексу, статті 205 Цивільного кодексу України було укладено у спрощений спосіб договір купівлі-продажу.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).

За приписами статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

У відповідності до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

В силу положень статей 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Вказані норми кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України.

Порушенням зобов'язання, згідно статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань, поставлений позивачем товар згідно видаткової накладної від 17.08.2011р. № 782159 не оплатив, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість в розмірі 65 463,60 грн.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з правомірними висновками судів попередніх інстанцій стосовно наявності правових підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Доводи скаржника стосовно того, що у нього не виникло зобов'язання щодо оплати поставленого товару, оскільки позивачем не було пред'явлено вимоги в порядку частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, були предметом розгляду та дослідження суду апеляційної інстанції, яким їх обґрунтовано відхилено з огляду на встановлені обставини справи.

Окрім цього судова колегія вважає за необхідне звернути увагу на те, що підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88 (z0168-95) , та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України.

За приписами частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, у зв'язку з чим положення частини 2 статті 530 цього Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі, не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності правових підстав для задоволення позову і фактично зводяться до переоцінки доказів та встановлених судами обставин, що в силу положень статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України не відноситься до повноважень касаційної інстанції.

При цьому, перевіривши у відповідності до частини другої статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим та апеляційним судами в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи, їм дана належна юридична оцінка, порушень норм чинного законодавства не вбачається, у зв'язку з чим підстави для задоволення касаційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Шляхо-будівельне управління № 41" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 10.07.2012р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.08.2012р. у справі № 5011-57/7051-2012 залишити без змін.