головуючого судді Божок В.С., суддів Данилової Т.Б., Сибіги О.М. розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Донецькміськгаз", м. Донецьк на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 31.07.2012 року у справі господарського суду Донецької області за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Донецькміськгаз", м. Донецьк до Донецької міської ради, м. Донецьк про визнання права власності

за участю представників

позивача: Пеліхос Є.М.,

відповідача: не з'явився

Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Донецькміськгаз" (далі за текстом -ПАТ по газопостачанню та газифікації "Донецькміськгаз") звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Донецької міської ради про визнання права власності на газопровід середнього тиску діаметром 219 мм, протяжністю 1021 м та протяжністю 5,5 м з діаметром 108 мм, який знаходиться в Київському районі м. Донецька в кварталі 287 до котельної школи-інтернату № 9.

Рішенням господарського суду Донецької області від 14.06.2012 року залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 31.07.2012 року у задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Вищезазначені судові акти мотивовано тим, що позивачем не було доведено належними та допустимими доказами знаходження спірного майна у добросовісному, відкритому та безперервному володінні, а відтак і підстави для задоволення позовних вимог на підставі ст. 344 Цивільного кодексу України -відсутні.

Не погоджуючись із судовими актами попередніх інстанцій, ПАТ по газопостачанню та газифікації "Донецькміськгаз" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 31.07.2012 року та рішення господарського суду Донецької області від 14.06.2012 року і прийняти нове рішення у справі, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Розпорядженням від 25.09.2012 року № 03.08-05/885 сформовано наступний склад колегії суддів: головуючий суддя -Божок В.С., судді -Данилова Т.Б., Сибіга О.М.

Відповідачем відзиву на касаційну скаргу подано не було.

В судовому засіданні представник позивача просив касаційну скаргу задовольнити, рішення місцевого господарського суду від 14.06.2012 року та постанову апеляційного господарського суду від 31.07.2012 року -скасувати і прийняти нове рішення у справі, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідача згідно з приписами ст. 111-4 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак він не скористався передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представника позивача, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

ПАТ по газопостачанню та газифікації "Донецькміськгаз" звертаючись до господарського суду з позовом про визнання права власності зазначило, що в Київському районі м. Донецька в кварталі 287 до котельної школи-інтернату № 9 знаходиться газопровід середнього тиску, діаметром 219 мм, протяжністю 1021 м з діаметром 108 мм та протяжністю 5,5 м з діаметром 108 мм, яким позивач сумлінно, відкрито та безперервно володіє та користується протягом 15-ти років, утримує його у належному стані та проводить власними силами ремонтні роботи.

В обгрунтування своїх позовних вимог ПАТ по газопостачанню та газифікації "Донецькміськгаз" вказувало, що зазначений газопровід ним фактично обслуговується з 27.08.1996 року, про що свідчать надані до матеріалів справи записи у відомостях про технічне обслуговування та ремонтні роботи, викладені у формі журналу до паспорту вказаного газопроводу.

21.02.2012 року ПАТ по газопостачанню та газифікації "Донецькміськгаз" звернулось до Донецької міської ради як органу, який представляє інтереси територіальної громади та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, з листом № 05/1-777 від 21.02.2012 року, в якому просило надати згоду на набуття права власності на вищевказаний газопровід за набувальною давністю, проте вказаний лист було залишено без відповіді, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи здійснюючи касаційний перегляд, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

Відповідно до положень ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі ст. 397 Цивільного кодексу України володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

За приписами ст. 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном -протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правила статті 344 Цивільного кодексу України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом (п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) ).

Зміст ст. 344 Цивільного кодексу України визначає ознаки володіння, які є необхідними для набуття права власності на річ за набувальною давністю, а саме: володіння має бути добросовісним, тобто володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, інакше кажучи обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву стосовно правомірності набуття майна; встановлення характеру володіння (добросовісне і недобросовісне) при виникненні спору здійснюється судом з урахуванням обставин справи, з якої виникло володіння чужою річчю; володіння має бути відкритим, очевидним для всіх третіх осіб, які повинні мати можливість спостерігати за ним; володіння має бути безперервним протягом визначених законом строків (для нерухомого майна -впродовж 10 років, а для рухомого майно -5 років).

З огляду на те, що предметом позову у даній справі є визнання права власності на спірне майно за набувальною давністю, судам під час розгляду справи насамперед необхідно було встановити:

- момент виникнення права власності за набувальною давністю та строк володіння;

- характер володіння (добросовісне, недобросовісне);

- обставини справи, за якими виникло володіння спірним майном й чи підпадає це володіння під ознаки безтитульного (незаконного) володіння;

- юридичний статус спірного майна, а саме, чи є це майно чужим для позивача;

- особу, яка є власником спірного майна.

Таким чином, позивачем повинні бути доведені належними і допустимими доказами, відповідачем не спростовані, а судом перевірені такі обставини та надана їм належна правова оцінка.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В силу приписів ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Проте, господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували, що спірне майно, а саме, газопровід середнього тиску діаметром 219 мм, протяжністю 1021 м та протяжністю 5,5 м діаметром 108 мм, який знаходиться в Київському районі м. Донецька в кварталі 287 до котельної школи-інтернату № 9, було набуте у володіння позивачем та його утримання здійснювалось за власний рахунок позивача, а також те, що вказаний газопровід знаходився у володінні безперервно впродовж певного періоду часу.

Так, згідно наявного в матеріалах справи паспорту газопроводу середнього тиску, який знаходиться у Київському районі м. Донецька в кварталі 287 до котельної школи-інтернату № 9, вказаний газопровід побудований СМУ № 1 треста "Донецькспецстрой" на замовлення АТП 04121 та введений в експлуатацію 02.12.1969 року.

З матеріалів справи, зокрема, з відомостей про технічне обслуговування та ремонтні роботи, що є невід'ємною частиною паспорту газопроводу середнього тиску, вбачається, що позивачем ведеться технічне обслуговування та ремонтні роботи наведеного майна, зокрема, у 1988, 1989, 1990, 1991, 1992, 1993, 1994, 1996, 1997, 1998, 2001, 2002, 2004, 2007, 2008, 2009, 2010 та 2011 роках здійснено ревізії засувки та проведено огляд за допомогою технічних засобів.

Однак, вказані відомості обґрунтовано не було прийнято господарськими судами попередніх інстанцій до уваги, оскільки вони свідчать лише про факт обслуговування вказаного газопроводу згідно з метою діяльності підприємства -задоволення попиту споживачів на послуги та роботи по газопостачанню, реалізації і транспортуванню газу і газифікації та не можуть бути доказами володіння позивачем вказаним майном.

Крім того, твердження позивача про те, що ним протягом 15 років здійснюються заходи з утримання в належному стані спірного майна з метою запобігання аварійних та надзвичайних ситуацій, не можуть свідчити про добросовісність його володіння, оскільки вказані заходи є лише діями з обслуговування зазначеного майна для здійснення своєї безпосередньої діяльності.

Також господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що посилання позивача на відкритість володіння спірним майном матеріалами справи не підтверджена, оскільки згідно наданої позивачем копії паспорту та документів, що містять відомості про технічне обслуговування та ремонтні роботи, ПАТ по газопостачанню та газифікації "Донецькміськгаз" не є власником спірного газопроводу середнього тиску.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій з огляду на те, що знаходження спірного майна у добросовісному, відкритому та безперервному володінні ПАТ по газопостачанню та газифікації "Донецькміськгаз" належними та допустимими доказами доведено не було, а, отже, зазначені позовні вимоги правомірно було залишено судами без задоволення.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Доводи ПАТ по газопостачанню та газифікації "Донецькміськгаз", викладені в касаційній скарзі, не приймаються судом касаційної інстанції до уваги, оскільки не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та зводяться до вільного тлумачення правових норм.

Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу -без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.