Ткаченко Н.Г. -головуючого, Коробенка Г.П., Куровського С.В. розглянувши матеріали касаційної скарги військової частини А-0593, м. Нікополь, Дніпропетровська область на рішення та постанову господарського суду Дніпропетровської області від 25.01.2012р. Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.04.2012 р.у справі господарського суду Дніпропетровської областіза позовом публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Дніпропетровської філії публічного акціонерного товариства "Укртелеком", м. Дніпропетровськ довійськової частини А-0593, м. Нікополь, Дніпропетровська область простягнення неустойки за договором оренди нерухомого майна № 2333-42/10 від 29.07.2010р. у загальному розмірі 4 377 грн. 76 коп. за участю представників:

позивача: не з'явився,

відповідача: Рибалко Л.М. (представник за дов. від 31.07.2012р. № 305)

Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Дніпропетровської філії публічного акціонерного товариства "Укртелеком" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до військової частини А-0593 про стягнення на підставі ч.2 ст. 785 ЦК України неустойки у розмірі 4 377, 76 грн. за без договірне користування нерухомим майном після закінчення дії договору оренди цього майна № 2333-42/10 від 29.07.2010р.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 25.01.2012 р. у справі №8/5005/16762/2011, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.04.2012р., позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням та постановою, військова частина А-0593 звернулась з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити, мотивуючи скаргу тим, що оскаржувані судові акти прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Скаржником зазначається, що позивачем не доведено та судом не встановлено хто саме в період з січня по квітень 2011 року користувався приміщенням ПАТ "Укртелеком", що ним орендовано.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить необхідним касаційну скаргу задовольнити.

З матеріалів справи слідує, що між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) 29.07.2010р. було укладено договір оренди № 2333-42/10 нерухомого майна, розташованого на 2 поверсі 3-поверхової будівлі за адресою: Дніпропетровська область, м. Нікополь, вул.К. Лібкнехта, 113а, загальною площею -1,7 м2 -виробничих і адміністративних приміщень, із них: 1,7 м2 -спеціалізованих технологічних приміщень та 0,0 м2 -технологічних приміщень для розміщення обладнання електрозв'язку.

Цей договір набирає чинності від дати підписання його сторонами і діє з 01.01.10р. до 31.12.10р. (п. 12.1. договору).

Передача орендареві майна в користування здійснюється одночасно з підписанням повноважними представниками сторін акта приймання-передачі майна (п. 2.1. договору).

Згідно п. 2.3. договору, майно, передане орендареві, повертається орендодавцеві не пізніше ніж через 10 днів після закінчення терміну дії договору (якщо не досягнуто згоди про його продовження або в разі його дострокового розірвання) за актом приймання-передачі майна, зазначеним у п.2.1. цього договору.

Розділом 3 договору передбачалась оплата у розмірі 355,06 грн. за 1кв.м. спеціалізованих технологічних приміщень.

Як встановлено господарським судом попередніх інстанцій, договір припинив свою дію 31.12.2010р.

Докази продовження строку дії договору оренди нерухомого майна №2333-42/10 в матеріалах справи відсутні.

Вирішуючи спір, господарський суд попередніх інстанцій виходив з того, що відповідач безпідставно, без договірних відносин, з січня по квітень 2011 року користувався приміщенням позивача, у зв'язку із чим останнім була нарахована на підставі ст. 785 ЦК України неустойка у розмірі подвійної плати за користування орендним приміщенням з січня по квітень 2011р. у розмірі 4 377,76 грн., яка і була стягнута судом на користь позивача.

Розглядаючи касаційну скаргу та перевіряючи юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення та правильність застосування судом 1-ї і 2-ї інстанції норм матеріального та процесуального права у відповідності до приписів ст. 111-5, 111-7 ГПК України, касаційна інстанція вважає за необхідне зазначити, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних відносин.

На думку колегії прийняті у справі рішення цим вимогам не відповідають.

Так, згідно до вимог ст.ст. 525, 526, 629 ЦК України та ст. 193 ГК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу (436-15) , інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 3.6. договору, у разі закінчення строку дії договору орендна плата вноситься орендарем до дня фактичної передачі за актом приймання-передачі орендованого майна.

Судом встановлено, що після закінчення терміну дії договору оренди акт приймання-передачі відповідачем не підписувався і орендоване приміщення не поверталось, отже залишилось в користуванні відповідача.

За умовами договору оренди (п. 8.2) за несвоєчасне перерахування орендної плати орендар сплачує орендодавцю пеню від суми прострочення платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Судом також встановлено, що 31.05.2011р. між позивачем та відповідачем було укладено новий договір оренди №1218-42/11 того ж нерухомого майна, що і за договором оренди №2333-42/10, терміном дії з 01.05.2011р. по 31.12.2011р. включно

Отже, з відповідача у разі подання відповідного позову може бути стягнуто орендну плату та пеню за період фактичного використання майна з 01.01.2011р. по 31.05.2011р. відповідно до умов договору оренди № 2333-42/10 (п. 3.6; 8.2), що свідчить про неправильне застосування судом до спірних правовідносин положень ст. 785 ЦК України.

Не враховано судом попередніх інстанцій і вимоги ст. 764 ЦК України, згідно якої, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Матеріали справи такого заперечення орендодавця не містять.

Натомість судом встановлено, що 17.01.2011р. позивач на адресу відповідача направив лист з пропозицією продовжити дію договору на новий термін, що не є запереченням наймодавця у розумінні зазначеної норми права.

Отже наведене свідчить про продовження в силу закону дії договору оренди нерухомого майна № 2333-42/10 від 29.07.2010р., плата за яке має здійснюватись, знову ж таки, у вигляді орендної плати на підставі умов договору, а не як неустойка на підставі ст. 785 ЦК України.

За таких обставин, враховуючи, що судами не з'ясовано дійсні правовідносини сторін та не застосовано законодавство, яке регулює спірні правовідносини, всі ухвалені у справі судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, у зв'язку з чим вони підлягають скасуванню, із винесенням нового рішення про відмову в позові.

Керуючись ст. 111-5, 111-7, 111-8, 111-9- 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.04.2012р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.01.2012 р. по справі №8/5005/16762/2011 скасувати.