головуючого судді Кота О.В. суддів Кролевець О.А. Саранюка В.І. -доповідача у справі розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на рішення від та на постанову від господарського суду міста Києва 10.02.2012 р. Київського апеляційного господарського суду 24.04.2012 р. у справі господарського суду № 5011-1/49-2012 міста Києва за позовом Міського комунального підприємства "Дніпропетровські міські теплові мережі" до Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про визнання договору укладеним

за участю представників сторінвід позивача Федоріна М.А. від відповідача Мацегорін А.О.

Міське комунальне підприємство "Дніпропетровські міські теплові мережі" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про визнання договору про списання заборгованості по штрафним санкціям укладеним.

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.02.2012 р. (суддя Мельник В.І.) позов задоволено повністю. Визнано укладеним договір про списання заборгованості між Міським комунальним підприємством "Дніпропетровські міські теплові мережі" та Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на умовах, викладених в проекті від 25.11.2011 р., з моменту винесення даного рішення.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.04.2012 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Яковлєва М.Л., судді Жук Г.А., Тарасенко К.В.), за наслідками розгляду апеляційної скарги Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", рішення господарського суду міста Києва від 10.02.2012 р. у справі № 5011-1/49-2012 залишено без змін, апеляційну скаргу -без задоволення.

У касаційній скарзі Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.04.2012 р. та рішення господарського суду міста Києва від 10.02.2012 р. і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

У запереченнях на касаційну скаргу Міське комунальне підприємство "Дніпропетровські міські теплові мережі" просить залишити касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що відповідно до Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" (3319-17) списання зазначеної в позові суми заборгованості та укладення спірного договору є обов'язковим на підставі закону.

Заслухавши представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку встановлених обставин справи, а також правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

23.09.2009 р. між позивачем та відповідачем були укладені договори поставки природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання № 06/09-1449 БО-4 та № 06/09-1448 ТЕ-4.

Рішеннями господарського суду Дніпропетровської області та постановами Дніпропетровського апеляційного господарського суду по справам № 5005/2737/2011 та № 5005/3800/2011 встановлено, що позивач має заборгованість перед відповідачем (пеня, інфляційні та 3% річних) за прострочення оплати за отриманий в період 2009-2010 роки природний газ за зазначеними договорами на загальну суму 12 691 941, 15 грн.

На день набрання чинності Законом України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" (3319-17) прийняті судами по справам № 5005/2737/2011 та № 5005/3800/2011 рішення не набрали законної сили, тому позивачем було направлено відповідачу проект договору про списання вищевказаної заборгованості від 25.11.2011 р., який відповідач отримав 28.11.2011 р.

Однак, відповідач договір про списання заборгованості не підписав.

Посилаючись на те, що списання заборгованості із сплати пені, штрафних та фінансових санкцій має визначатись у відповідних договорах, а також на непідписання відповідачем направленого йому позивачем проекту договору про списання зазначеної заборгованості, Міське комунальне підприємство "Дніпропетровські міські теплові мережі" звернулось до суду з позовом про визнання договору про списання заборгованості по штрафним санкціям укладеним, що і є предметом розгляду у даній справі.

Рішення суду першої та апеляційної інстанцій мотивовані, зокрема, посиланням на ст.ст. 1, 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію", п. 7 Порядку списання заборгованості за природний газ та електричну енергію, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.08.2011 р. № 894 (894-2011-п) , ст.ст. 173, 180, 181, 187, 193 Господарського кодексу України. При цьому суди попередніх інстанцій виходили із того, що на день набрання чинності Законом України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" (3319-17) по справам № 5005/3800/2011 та № 5005/3800/2011, за якими позивач має заборгованість перед відповідачем була розпочата процедура судового врегулювання спору і відсутнє судове рішення, яке набрало законної сили, а тому списання заборгованості із сплати пені, штрафних та фінансових санкцій має визначатись у відповідних договорах, що укладаються між учасниками процедури списання відповідно до Цивільного та Господарського кодексів України (436-15) . Суди також зазначили, що позивачем було направлено відповідачу проект договору про списання вищевказаної заборгованості, однак відповідач вказаний договір не підписав.

В обґрунтування касаційної скарги Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" зазначає, що укладення господарського договору є обов'язковим для сторін за наявності про це прямої вказівки в законі, тоді як постанова Кабінету Міністрів України від 08.08.2011 р. № 894 (894-2011-п) такої вказівки не містить, а тому відповідач в силу принципу свободи договору не зобов'язаний укладати договір про списання заборгованості. Крім того, скаржник вказує на те, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає вимогам закону та є втручанням у господарську діяльність суб'єкта господарювання. При цьому заявник посилається на порушення судами ст.ст. 3, 6, 15, 16, 627 Цивільного кодексу України, ст.ст. 175, 179, 185 Господарського кодексу України.

Колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 84 Господарського процесуального кодексу України у спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір -умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору.

Отже, процесуальним законом встановлено, що у випадку прийняття рішення про спонукання укласти договір, про визнання договору укладеним резолютивна частина обов'язково повинна містити умови, на яких цей договір повинен бути укладений та якими в подальшому сторони будуть керуватися у своїх взаємовідносинах.

У резолютивній частині рішення господарського суду міста Києва від 10.02.2012 р., яким визнано укладеним договір про списання заборгованості між Міським комунальним підприємством "Дніпропетровські міські теплові мережі" та Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", не зазначено умов, на яких сторони зобов'язані укласти цей договір, що суперечить вимогам ч. 3 ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, рішення господарського суду міста Києва від 10.02.2012 р. по своїй суті не містить відомостей про те, що судом належним чином, повно та всебічно, у відповідності з вимогами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України було досліджено зміст та істотні умови спірного договору.

Встановлення зазначених вище обставин безпосередньо впливає на юридичну правильність вирішення спору по суті.

На все вищевикладене суд апеляційної інстанції уваги не звернув, що, відповідно, призвело до прийняття останнім необґрунтованого та помилкового судового рішення.

Колегія суддів зазначає, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми; а обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню.

Відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно з приписами п. 3 ст. 111-9 Господарського процесуального кодексу України у разі, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, касаційна інстанція має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд.

Виходячи із викладеного та враховуючи, що оцінка доказів і з'ясування обставин у справі на підставі ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України знаходяться поза межами компетенції суду касаційної інстанції, а прийнятті у справі судові акти не можна вважати законними та обґрунтованими, колегія суддів дійшла висновку про їх скасування з передачею справи на новий розгляд.