Головуючий суддя судді Полянський А.Г., Корсак В.А., Яценко О.В.(доповідач у справі) розглянувши матеріали касаційної скарги Закритого акціонерного товариства "Летичівська швейна фабрика" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 23.05.2012 року у справі № 12/5025/978/11 господарського суду Хмельницької області за позовом Закритого акціонерного товариства "Летичівська швейна фабрика" до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Закритого акціонерного товариства "Хмельницьклегпром" про розірвання іпотечного договору (з майновим поручителем ) укладеного від 28 квітня 2007 року між відповідачем та позивачем в судовому засіданні взяли участь представники від позивача відповідача Багінський А.О. дов. № 21 від 30.03.2012 року Гіленко А.М. дов. № 02-07/2893 від 07.12.2011 року

Закрите акціонерне товариство "Летичівська швейна фабрика" (далі за текстом -ЗАТ "Летичівська швейна фабрика") звернулось до господарського суду Хмельницької області з позовом до публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (далі за текстом -ПАТ "Укрсоцбанк") за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: закритого акціонерного товариства "Хмельницьклегпром" (далі за текстом -ЗАТ "Хмельницьклегпром") про розірвання іпотечного договору (з майновим поручителем ) укладеного 28.04. 2007 року між відповідачем та позивачем.

Останнім рішенням господарського суду Хмельницької області у справі № 12/5025/978/11 від 17.04.2012 року в задоволенні позовних вимог ЗАТ "Летичівська швейна фабрика" відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням ЗАТ "Летичівська швейна фабрика" звернулось до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в які просило скасувати рішення місцевого господарського суду від 17.04.2012 року та прийняти нове рішення у справі, яким задовольнити позовні вимоги.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 23.05.2012 року рішення господарського суду Хмельницької області від 17.04.2012 року у справі № 12/5025/978/11 залишено без змін, а апеляційну скаргу ЗАТ "Летичівська швейна фабрика" -без задоволення.

Не погоджуючись з вказаними судовими актами ЗАТ "Летичівська швейна фабрика" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Хмельницької області від 17.04.2012 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 23.05.2012 року у справі № 12/5025/978/11 та прийняти нове рішення у справі, яким задовольнити позовні вимоги, аргументуючи порушенням норм права, зокрема ст. ст. 14, 210, 511, 526, 629, 651- 653 Цивільного кодексу України, ст. ст. 3, 19, 37, Закону України "Про іпотеку" (898-15) .

Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої інстанції та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 06.10.2005 року між акціонерним комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк", та ЗАТ "Хмельницьклегпром" було укладено договір про надання невідновлюваної кредитної лінії № 880/148-НКЛ 23, до якого, також, було укладено додаткові угоди № 1 від 19.02.2006 року, № 2 від 28.02.2006 року, № 3 від 17.04.2006 року, № 4 від 26.06.2006 року, № 5 від 25.10.2006 року, № 8 від 24.09.2007 року, № 9 від 02.10.2008 року.

Відповідно до п. 1.1. вказаного Договору відповідач зобов'язується надавати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання на умовах, визначених цим Договором та Додатковими угодами.

Підпунктом 1.1.1. Договору сторони погодили, що надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами ("траншами") зі сплатою 18% річних та комісій, в розмірі та в порядку, визначеному Тарифами на послуги по наданню кредитів, які містяться в Додатку 1 до цього договору, що є невід'ємною складовою частиною цього Договору в межах максимального ліміту заборгованості до 500 000, 00 грн.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що одержання третьою особою кредитних коштів у сумі 4 498 613,53 грн. підтверджується банківською випискою про рух коштів по рахунку.

За умовами п. 2.13. Договору банк має право ініціювати зміну розміру процентів та комісій.

З матеріалів справи вбачається, що додатковим договором № 8 від 24.09.2007 року до Договору про відкриття невідновлювальної кредитної лінії сторони погодили сплату 16 % річних та комісій у розмірі та порядку, визначеному тарифами згідно додатку № 1 до цього договору.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що 02.10.2008 року додатковим договором № 9 до Договору про надання невідновлюваної кредитної лінії сторони домовилися внести зміни, згідно яких пп. 1.1.1. Договору викладено в наступній редакції: "надання Кредиту буде здійснюватися окремими частинами, надалі за текстом кожна частина окремо - "Транш", а у сукупності - "Транші", зі сплатою 23% річних та комісій, в розмірі та в порядку, визначеному Тарифами на послуги по наданню кредитів, які містяться в Додатку 1 до цього Договору, що є невід'ємною складовою частиною цього Договору, в межах максимального ліміту заборгованості до 4 500 000,00 грн.

Додатковим договором № 9 внесено зміни до пп. 1.1.2. Договору щодо визначення дати погашення траншів, а саме: до 01.11.2008 року -500 000, 00 грн., до 01.12.2008 року -500 000, 00 грн., до 01.01.2009 року -1 000 000, 00 грн., до 01.02.2009 року -1 582 800, 00 грн..

Як вбачається з матеріалів справи, 28.04.2007 року між акціонерним комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" та ЗАТ "Летичівська швейна фабрика" було укладено іпотечний договір, відповідно до п. 1.1. якого вказаним договором забезпечуються вимоги іпотекодержателя, що випливають з договору про надання не відновлювальної кредитної лінії № 880/148-НКЛ 23 від 06.10.2005 року з усіма додатковими угодами до нього.

Підпунктом 1.4.6. іпотечного Договору сторони погодили, що сплата процентів за користування кредитом в розмірі 18 % річних та комісій, в розмірі та порядку відповідно до положень визначених договором про надання не відновлювальної кредитної лінії № 880/148-НКЛ 23 від 06.10.2005 року.

13.11.2007 року додатковим договором до іпотечного Договору, зокрема п. 1.1. сторони погодили, що ЗАТ "Летичівська швейна фабрика" передає в іпотеку акціонерному комерційному банку "Укрсоцбанк" у якості забезпечення виконання Позичальником (третьою особою ЗАТ "Хмельницьклегпром") зобов'язань за договором про надання не відновлювальної кредитної лінії № 880/148-НКЛ 23 від 06.10.2005 року з усіма додатковими угодами до нього, укладеного між Іпотекодержателем і Позичальником ("основне зобов'язання") майно.

Також, додатковим договором сторонами було погоджено, що згідно пп. 1.4.2. сплата процентів за користування кредитом за договором, яким обумовлене основне зобов'язання, в розмірі 16,0 % річних та комісій в порядку на умовах та відповідно до приписів положень договору, яким обумовлене основне зобов'язання.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням господарського суду Хмельницької області від 15.03.2011 року у справі №17/5025/204/11, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 12.05.2011 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог ЗАТ "Летичівська швейна фабрика" до ПАТ "Укрсоцбанк" про визнання недійсним іпотечного договору від 28.04.2007 року.

Крім того у вищевказаних судових актах зазначено, що оспорюваний іпотечний договір від 28.04.2007 року зі змінами внесеними додатковим договором від 13.11.2007 року містить усі істотні умови, передбачені ст. 18 Закону України "Про іпотеку".

За приписами ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно приписів ст. 575 Цивільного кодексу України, з якими кореспондуються положення ст. 1 Закону України "Про іпотеку", іпотекою є вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Отже, враховуючи положення вищенаведених норм, іпотека є спеціальним заходом майнового характеру, який спрямований на забезпечення виконання основного зобов'язання, підставою якого є договір. При цьому згідно з частинами 4,5 ст. 3 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності. Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що договір іпотеки є похідним договором від договору про надання невідновлювальної кредитної лінії № 880/148-НКЛ 23 від 06.10.2005 року, посвідченого нотаріально, недійсність якого у судовому порядку доведено не було.

Згідно додаткового договору від 13.11.2007 року, п. 1.1. іпотечного Договору від 28.04.2007 року викладено в наступній редакції: "Іпотекодавець передає в іпотеку Іпотекодержателю у якості забезпечення виконання зобов'язання Принципалом за Договором про надання не відновлювальної кредитної лінії №880/148-НКЛ 23 від 06.10.2005 року з усіма додатковими договорами до них, укладеного між Іпотекодержателем та Позичальником майно."

Отже, виходячи із зазначених умов договору, сторонами було погоджено, що зобов'язанням за іпотечним Договором є зобов'язання, що виникають з договору про відкриття не відновлювальної кредитної лінії від 06.10.2005 року та додаткових угод до нього, при цьому сторонами не конкретизовано питання укладення додаткових угод в майбутньому.

Згідно п. 2.13. Договору про надання невідновлювальної кредитної лінії № 880/148-НКЛ 23 від 06.10.2005 року визначено, що банк має право ініціювати зміну розміру процентів та комісій, а додатково угодою № 9 до договору про надання не відновлюваної кредитної лінії передбачена сплата відсотків за користування кредитом у розмірі 23 %.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про безпідставність доводів позивача про новацію договору з огляду на те, що сторонами не було здійснено заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням в порядку ст. 604 Цивільного кодексу України, а зміни було внесено лише до окремих пунктів договору про відкриття кредитної лінії на підставі п. 2.13. договору, згідно якого відповідач має право ініціювати зміну розміру процентів та комісій.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне зазначити, що враховуючи положення ст. 11 Закону України "Про заставу", ст. ст. 1, 11 Закону України "Про іпотеку" майновий поручитель є заставодавцем або іпотекодавцем, а відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України застава (іпотека) та порука є різними видами забезпечення, тому норми, що регулюють поруку не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем, оскільки він відповідає перед іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов'язання винятково в межах вартості предмета іпотеки.

Підстави розірвання договору передбачені положеннями ст. 651 Цивільного кодексу України, згідно якої зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Слід зазначити, що доводи позивача не свідчать про порушення відповідачем конкретних умов іпотечного договору, про розірвання якого просить позивач.

Крім того, позивачем не надано доказів на підтвердження порушення відповідачем якоїсь з умов іпотечного договору.

Відповідно до ч.ч.1 та 2 ст. 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Отже, закон пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а за наявністю чотирьох умов, визначених ст. 652 ЦК України, при істотній зміні обставин.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного суду України від 21.02. року № 9/219-09, від 27.02.2012 року № 2/52-09.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що оскаржуваним договором іпотеки та чинним законодавством не передбачена можливість його розірвання у разі зміни відсоткової ставки за основним зобов'язанням -кредитним договором, а тому зміна такої ставки за основним зобов'язанням без згоди іпотекодавця не є порушенням умов іпотечного договору та підставою для його розірвання, оскільки оскаржуваний правочин не містить застережень про заборону такої зміни без відповідної згоди іпотекодержателя.

Крім того, не доведено, що виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору, оскільки незалежно від того, наскільки збільшилася чи зменшилася сума основного зобов'язання, позивач відповідає за виконання зобов'язання в межах забезпечених іпотечним договором.

Отже, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що під час розгляду справи судомами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки місцевого та апеляційного господарських судів відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу -без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.