Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Добролюбової Т.В. -головуючого, суддів: Гоголь Т.Г., Швеця В.О. розглянувши у судовому засіданні за участю представників сторін: позивача: відповідача: матеріали касаційної скарги Мар'янко Ю.І. -дов. від 15.08.11, Бабченко Д.І. -дог. від 07.10.11, Товариства з обмеженою відповідальністю "Ай-Сі-Ел Україна" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 15.05.12 у справі №5016/4241/2011(1/258) за позовом Державного підприємства "Миколаївський морський торгівельний порт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ай-Сі-Ел Україна" про стягнення 80257,22 грн.

Державне підприємство "Миколаївський морський торгівельний порт" звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ай-Сі-Ел Україна" 80257,22 грн. пені. Позивач вказував на несвоєчасне проведення відповідачем розрахунків за надані послуги з перевалки вантажу за договором від 29.12.09 та посилався на приписи статей 16, 22, 525, 526, 530, 611, 651, 653 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 06.03.12 (суддя Васильєва Л.І.) позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача 46513,09 грн. пені. Господарський суд виходив з факту прострочення відповідачем оплати вартості послуг з перевалки вантажу за спірним договором. В іншій частині позову відмовлено через сплив строку позовної давності. Судове рішення обґрунтоване приписами статей 256, 258, 267 Цивільного кодексу України.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 15.05.12 (судді: Савицький Я.Ф., Гладишева Т.Я., Лавренюк О.Т.) перевірене рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін з тих же підстав.

До Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Ай-Сі-Ел Україна", в якій просить постанову і рішення у справі скасувати, та стягнути з відповідача 47,66 грн. Скаржник вважає, що судами порушені приписи статей 253, 254, 255, 258, 260, 261, 267 Цивільного кодексу України. Товариство наголошує на помилковому, на його думку, обрахунку судами початку перебігу строку позовної давності за заявленими вимогами.

Від позивача судом отримано відзив на касаційну скаргу, в якому порт просить залишити без задоволення касаційну скаргу, у судові акти у справі без змін з мотивів у них викладених.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення представників сторін, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами вимог чинного законодавства, відзначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Господарськими судами попередніх інстанцій в процесі розгляду спору установлено та підтверджено матеріалами справи, що 29.12.09 між Державним підприємством "Миколаївський морський торговельний порт" (портом) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ай-Сі-Ел Україна" (компанією) було укладено договір на надання послуг з організації робіт з перевалки вантажу №18/09. За умовами цього договору порт за наявності можливості надає послуги з організації робіт з перевалки вантажу силами та засобами компанії, а компанія приймає ці послуги та оплачує їх в порядку і на умовах, визначених цим договором згідно з рахунком порту. Пунктом 3.2 договору сторони обумовили, що компанія сплачує вартість послуг, наданих портом упродовж місяця, у термін не пізніше десяти банківських днів після закінчення місяця на підставі оформленого акта наданих послуг та виставленого рахунку. Згідно з пунктом 4.2 договору за несвоєчасну оплату рахунків порту з компанії стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від несплаченої суми за кожен день прострочення до повної сплати заборгованості. Пеня стягується в претензійно-позовному порядку. На виконання укладеного договору позивачем були надані відповідачеві послуги та виставлені рахунки №20031322 від 13.04.10, №35631322 від 30.06.10, №45591322 від 31.07.10, №45601322 від 31.07.10, №51491322 від 31.08.10, №55391322 від 30.09.10; №54441322 від 17.09.10, №62761322 від 31.10.10, №69791322 від 30.11.10, №76181322 від 31.12.10, на загальну суму 597915,20 грн., які компанією оплачені не були. ЯК встановили господарські суди, відповідач вартіст наданих послуг сплатив лише 01.07.11, тобто з простроченням. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимога Державного підприємства "Миколаївський морський торгівельний порт" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ай-Сі-Ел Україна" 80257,22 грн. пені. Ухвалюючи судові акти у справі, господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову. Згідно з приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 193 Господарського кодексу України, яка також передбачає, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (436-15) . За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України (436-15) , іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 Господарського кодексу України). Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 Господарського кодексу України). Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України, частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України. Статтею 549 Цивільного кодексу України унормовано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Пеня у розумінні приписів наведених норм характеризується такими ознаками: застосування у грошових зобов'язаннях; можливість встановлення за такий вид порушення зобов'язання, як прострочення виконання (порушення умови про строки); обчислення у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання; триваючий характер - нарахування пені за кожний день прострочення. Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення виконання зобов'язання й до того дня, доки зобов'язання не буде виконано. Відповідно до приписів статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Господарськими судами установлено, що пунктом 4.2 спірного договору сторони передбачили відповідальність за несвоєчасну оплату рахунків у вигляді сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня, від несплаченої суми за кожен день прострочення до повної сплати заборгованості. Як вже зазначалося, позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача 80257,22 грн. пені. За приписами статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Пунктом 2 статті 258 цього ж Кодексу унормовано, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. Згідно з приписами статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Як установили суди і це підтверджено матеріалами справи, відповідач до прийняття рішення у справі, звернувся до суду першої інстанції з клопотанням про застосування строку позовної давності. Господарськими судами в ході розгляду спору установлено, що відповідач свої зобов'язання виконав лише 01.07.11 (тобто з простроченням); а позивач звернувся з позовом 23.12.11, відтак з урахуванням спеціальної позовної давності (в один рік), суди визнали підставним стягнення з відповідача пені, починаючи з 23.12.10 (по день сплати). Відтак, здійснивши перерахунок нарахованої позивачем пені, з урахуванням її правової природи та строку позовної давності, господарські суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення пені у розмірі 46513,09 грн. Відповідно до статті 111-10 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. З огляду на те, що порушень чи неправильного застосування судами норм законодавства не виявлено, і цього не спростовано скаржником, підстав для задоволення касаційної скарги та скасування постанови суду апеляційної інстанції не вбачається.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 15.05.12 у справі №5016/4241/2011(1/258) залишити без змін.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ай-Сі-Ел Україна" залишити без задоволення.