головуючого: суддів: Черкащенка М.М. Студенця В.І. Нєсвєтової Н.М. розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 26.01.2012 та на рішення у справі господарського суду Житомирської області від 08.11.2011 № 12/13-К за позовом ОСОБА_5 ОСОБА_4 ОСОБА_6 ОСОБА_7 до Публічного акціонерного товариства "Обласний торговий центр" про зобов'язання виплати вартості частини майна за участю представників сторін:

від позивачів ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7 -ОСОБА_8 -за довіреністю;

від позивача ОСОБА_6 -не з'явився;

від відповідача: Кім В.В. -за довіреністю.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 08.11.2011р., залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 26.01.2012 року у справі №12/13-К у позові ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 до Публічного акціонерного товариства "Обласний Торговий центр" про зобов'язання виплати вартості частини майна -відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленими рішеннями, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5 звернулись до Вищого господарського суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просять рішення господарського суду Житомирської області від 08.11.2011р. та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 26.01.2012 року скасувати та прийняте нове рішення, яким позов задовольнити.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 були учасниками Товариства з обмеженою відповідальністю магазину "Торговий центр", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Обласний торговий центр".

18.02.08р. позивачами були подані нотаріально завірені заяви про вихід зі складу членів ТОВ "Торговий центр".

26.02.08р. відбулися позачергові зборів членів ТОВ "Торговий центр" з питання виведення зі складу членів ТОВ з часткою: ОСОБА_6 - 8950 грн.; ОСОБА_4 - 7410 грн.; ОСОБА_5 - 4030 грн., ОСОБА_7 - 11720 грн.

Позивачі вважають порушеним своє право на одержання частки у майні товариства та частини прибутку у зв'язку з їхнім виходом зі складу учасників товариства, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що розрахунок і сплачені суми не відповідають дійсній та реальній вартості майна ТОВ "Торговий центр"

Предметом даного спору є питання щодо порядку визначення вартості часток позивачів у статутному капіталі товариства.

Згідно ст. 54 Закону України "Про господарські товариства" при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі.

Право учасника, який виходить із товариства з обмеженої відповідальністю одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства передбачено і ч. 2 ст. 148 ЦК України.

У цій нормі також зазначено, що порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом.

За правилами статті 51 цього Закону установчі документи товариства з обмеженою відповідальністю, крім відомостей, зазначених у статті 4 цього Закону, повинні містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів, розмір і порядок формування резервного фонду, порядок передання (переходу) часток у статутному капіталі.

Подібні положення містить і Цивільний кодекс України (435-15) , за змістом статті 143 якого установчим документом товариства є статут, який, крім іншого має містити відомості про розмір статутного капіталу, з визначенням частки кожного учасника.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, статут товариства з обмеженою відповідальністю магазину "Торговий центр" (в редакції,що діяла на час виникнення спірних відносин) у розділі 5 Статуту визначав відповідні відомості щодо складу майна товариства, розміру його статутного капіталу та вкладів учасників. Розділ 4 статуту передбачає право учасника у разі виходу з товариства одержати частку вартості майна товариства, пропорційну його частці у статутному капіталі, проте порядку і способу обчислення вартості частини майна товариства не встановлює.

Отже, виходячи зі складу Товариства, учасник одержує право на повернення йому вартості частини майна, пропорційної його частці в статутному фонді Товариства.

Враховуючи визначення поняття майна, наведене в статті 190 ЦК України, під час оцінки вартості частини майна, еквівалентної частці учасника в статутному фонді, слід брати до уваги виробничі й невиробничі фонди, інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі Товариства, а також майнові права та обов'язки.

Відповідно до п. 3.7. рекомендацій Вищого господарського суду України від 28.12.2007 №04-5/14 "Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин" (v5_14600-07) (із змінами, внесеними згідно з Рекомендаціями Вищого господарського суду України №04-06/190 від 28.12.2009 (v_190600-09) ) будь-який учасник товариства має право вимагати проведення з ним розрахунків, виходячи з дійсної (ринкової) вартості майна товариства. Закон України від 12.07.2001 № 2658-ІІІ "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" (2658-14) (далі -Закон № 2658) хоча й не містить норм стосовно обов'язковості оцінки майна в випадку виходу учасників з Товариства, але й не виключає її проведення за необхідності в цьому (зокрема, за наявності спору).

Баланс же підприємства не має заздалегідь встановленої юридичної сили, і факт зазначення у ньому певної вартості майна (реальної або меншої чи більшої) не є підставою, яка згідно з статтею 35 ГПК України звільняє від необхідності доказування відповідних фактичних обставин, що входять до предмету доказування у справі (зокрема, дійсної справедливої вартості майна Товариства).

Більш того, можливість існування суттєвої невідповідності даних балансу підприємства дійсній (справедливій) вартості передбачено навіть нормами щодо бухгалтерського обліку. Зокрема, відповідно до пункту 16 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 № 92 (z0288-00) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.05.2000 за № 288/4509 (z0288-00) , підприємство може переоцінювати об'єкт основних засобів, якщо залишкова вартість цього об'єкта суттєво відрізняється від його справедливої вартості на дату балансу. Оскільки переоцінка в даному випадку є правом підприємства, це виключає можливість застосування до нього відповідного примусу.

Водночас обов'язки суду щодо справедливого розгляду справи і необхідності забезпечення законних прав та інтересів усіх учасників судового провадження (учасників Товариства) потребують за наявності спору з'ясування не виключно задекларованої Товариством, а реальної (дійсної та справедливої) вартості його майна, виходячи з якої мають обчислюватися розміри часток учасників.

Враховуючи вищезазначене, господарськими судами може бути задоволено клопотання учасника, який вийшов (був виключений) з товариства з обмеженою відповідальністю, про здійснення експертної оцінки дійсної (ринкової) вартості основних засобів, нематеріальних активів, довгострокових або поточних біологічних активів для обчислення вартості частини майна, належної до сплати такому учаснику.

Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції було призначено та проведено декілька експертиз у справі, зокрема для визначення ринкової вартості майна товариства. Проте, суд першої інстанції з яким погодився і апеляційний суд залишив без дослідження та оцінки висновки експертиз, взявши до уваги лише незалежну експертну оцінку.

Крім того, враховуючи наявність декількох експертиз у справі, здійснених як державними установами так і приватною та враховуючи наявність висновку незалежної експертної оцінки, судова колегія звертає увагу суду першої інстанції на ч. 4 ст. 42 ГПК України, відповідно до якої при необхідності господарський суд може призначити повторну судову експертизу і доручити її проведення іншому судовому експерту.

Враховуючи наведене, судова колегія Вищого господарського суду України не може погодитись із висновками судів попередніх інстанцій, оскільки судами проігноровано доводи позивачів щодо права учасника, який виходить з товариства, на виплату йому вартості частки у майні товариства, виходячи з реальної (дійсної та справедливої) вартості його майна.

Зважаючи на викладене, судова колегія дійшла висновку про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи вимог ст. ст. 43, 47, 84, 105 ГПК України щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи та правильного застосування законодавства, тому рішення та постанова підлягають скасуванню, як такі, що не відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Оскільки касаційна інстанція обмежена у праві оцінки доказів, наданих сторонами у справі, а вказане належить до повноважень судів попередніх інстанцій, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин щодо правовідносин сторін.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати наведене, всебічно, повно, об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, надати належну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального права, які регулюють спірні відносини та вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

Касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 задовольнити частково.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 26.01.2012 та рішення господарського суду Житомирської області від 08.11.2011 у справі №12/13-К скасувати.