головуючого: суддів:Черкащенка М.М. Студенця В.І. Нєсвєтової Н.М.розглянувши касаційні скарги Державної податкової служби у Закарпатській області та Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області державної податкової службина постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29.05.2012та на рішення у справігосподарського суду Закарпатської області від 06.04.2012 №5008/94/2012 за позовом Фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності Чумак Володимира Вікторовича до Державної податкової служби у Закарпатській областітретя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Ужгородська міжрайонна державна податкова інспекція Закарпатської області державної податкової службипровизнання права власності на майно та зобов'язання відповідача передати позивачу вилучене майноза участю представників сторін:

від позивача: Перунов В.В. -за довіреністю;

від відповідача: Борсенко О.В. -за довіреністю;

від третьої особи: Борсенко О.В. -за довіреністю;

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 06.04.2012 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29.05.2012 року позов фізичної особи-підприємця задоволено. Визнано право власності на майно, що було вилучене 22.09.2010 року працівниками ДПА у Закарпатській області з автомобіля марки ДАФ р/н НОМЕР_3 та причепа р/н НОМЕР_2, перелік якого визначено у протоколі огляду від 22.09.2010р. Зобов'язано Державну податкову службу у Закарпатській області передати (повернути) фізичній особі-підприємцю Чумаку Володимиру Вікторовичу зазначене майно.

Судові рішення мотивовані тим, що відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. За таких обставин, суди попередніх інстанцій встановили, що право власності позивача на вилучений товар підтверджується матеріалами справи, а тому відсутні підстави для відмови в задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з ухваленими рішеннями, Державна податкова служба у Закарпатській області та Ужгородська міжрайонна державна податкова інспекція Закарпатської області Державної податкової служби звернулись до Вищого господарського суду з касаційними скаргами, в яких, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просять рішення господарського суду Закарпатської області від 06.04.2012 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29.05.2012 року скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційні скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до протоколу огляду від 22.09.2010 року працівниками податкової міліції ДПА у Закарпатській області України із автомобіля марки ДАФ р/н НОМЕР_3 та причепа р/н НОМЕР_2 було вилучено наступне майно: дитячий комбінезон -720 шт., куртка жіноча -9103 шт., шуба жіноча -582 шт., куртка чоловіча -2025 шт., пальто жіноче -1270 шт., брюки жіночі (стрейчеві) -4210 шт., джинси жіночі 216 шт., кофта жіноча -2605 шт., напівпальто жіноче -5325 шт., жакет жіночий -440 шт., куртка жіноча -110 шт., светр чоловічий -306 шт.

Підставою для вилучення та передачі на зберігання товару було те, що під час затримання автомобіля водієм було представлено супровідні документи на інший вантаж.

25.06.2010 року між ФОП Чумак В.В. та ФОП Цуркан А.Ф. укладено договір поставки товару.

Пунктом 2 договору передбачено, предметом поставки є одяг (товар). Кількість штук та номенклатура товару визначається в специфікації до даного договору.

Пунктом 6 встановлено, що розрахунки здійснюються у порядку передбаченому чинним законодавством у день підписання акту передачі-приймання, накладної, якщо інше не погоджено сторонами.

Відповідно п. 9 договору, право власності на товар переходить до покупця з моменту передання товару продавцем, що засвідчується актом передачі-приймання товару.

Згідно специфікації до договору поставки від 25.06.2010 року сторони домовились, що предметом поставки є наступний товар: куртка жіноча -23105 шт., куртка чоловіча -9235 шт., брюки жіночі -12320 шт., куртка дитяча -830 шт., светр чоловічий -920 шт., футболка -7870 шт.

10.07.2010 року між сторонами підписано акт приймання -передачі товару, номенклатура та кількість товару визначена у накладній №8 від 10.07.2010 року на загальну суму 474360,00 грн. .

Відповідно до накладної №8 від 10.08.2010 року ФОП Чумак В.В. отримав від ФОП Цуркан А.Ф. наступне майно: куртки -14995 шт., футболки -4184 шт., брюки -5497 шт., светра -3786 шт., на загальну суму 474360 грн.

28.12.2011 року у звязку з невиконанням ФОП Цуркан А.Ф. умов договору поставки щодо кількості та номенклатури товару, а саме невідповідність переданого майна згідно акту приймання-передачі від 10.07.2010 року специфікації до договору поставки товару від 25.06.2010 року позивач звернувся до ФОП Цуркан А.Ф. з претензією, в якій вимагав поставити різницю товару.

04.01.2012 на вказану претензію ФОП Цуркан А.Ф. надав відповідь, відповідно до якої зазначив, що позивач став власником товару в цілому, в тому числі і майна, що не вказано в накладній згідно переліку.

Відповідно до п.10, 11 договору, в момент передання товару та підписання акту приймання-передачі, продавець зобов'язаний надати покупцю накладну, в якій має бути засвідчено кількість, номенклатура та вартість товару, що передається згідно п. 7 цього договору. Покупець під час отримання товару, передачі на склад або при оприбуткуванні товару, після підписання акту приймання-передачі товару зобов'язаний здійснити перевірку на відповідність товару щодо кількості, номенклатури та якості, що вказана у виданій продавцем накладній. Розпакування та перевірка товару покупцем проводиться у присутності продавця або його уповноваженого представника.

Листом від 11.01.2012 року позивач погодився з набуттям у власність товару, який було йому фактично передано під час акту приймання -передачі від 10.07.2010 року з моменту передачі.

Враховуючи наведене, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, щодо наявності права власності у позивача на товар вилучений на підставі протоколу огляду від 22.09.2010 року, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, право власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частиною 1 статті 334 ЦК України передбачено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Передання майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки.

Відповідно до положень ст. 207 ЦК України правочин вважається таким,Ю що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному чи кількох документах у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Враховуючи наведене колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що сторони договору поставки товарів від 25.06.2010 року домовились про те, що до позивача переходить право власності на отримане фактично майно -товар з моменту підписання акту приймання -передачі від 10.07.2010 року.

Крім того, судами вірно не взято до уваги доводи відповідачів в частині відсутності доказів оплати позивачем товару, оскільки договір купівлі-продажу є реальним договором, таким чином право власності на придбаний товар у позивача виникло в момент передачі йому товару продавцем.

Наявні заперечення скаржників зводяться передусім до намагання переоцінити наявні у справі докази, однак, згідно імперативних вимог ч. 2 ст. 111 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином з матеріалів справи не вбачається та відповідачем не доведено набуття державою у встановленому порядку право власності на майно, як на безхазяйні речі.

Враховуючи наведене, господарський суд першої інстанції, з чим погодився і апеляційний господарський суд, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Отже, перевіривши у відповідності до ч. 2 статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарських судів, колегія суддів дійшла висновку, що судами в порядку статей 43, 101, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи в їх сукупності, досліджено подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази, належним чином проаналізовано права та обов'язки сторін, враховано положення статей 32, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

Касаційні скарги Державної податкової служби у Закарпатській області та Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області Державної податкової служби залишити без задоволення.