Дроботової Т.Б. -головуючого, Волковицької Н.О., Рогач Л.І. за участю представників: позивачане з'явився (про час та дату судового засідання повідомлений належним чином) відповідача ОСОБА_4, дов. від 10.06.2011р.треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачане з'явилися (про час та дату судового засідання повідомлений належним чином) треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачане з'явилися (про час та дату судового засідання повідомлений належним чином) прокурора Томчук М.О., посв. № 98 розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_6 на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.04.2012 року у справі № 5023/6117/11 Господарського суду Харківської області за позовом Прокурора Московського району міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" в особі філії "Харківське головне регіональне управління" треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача- ОСОБА_6; - Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області; - Комунальне підприємство "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача- ОСОБА_7; - ОСОБА_8 про визнання дій незаконними

Прокурор Московського району міста Харкова звернувся до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі Харківської міської ради про визнання незаконними дій Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" щодо використання житлових приміщень квартири АДРЕСА_1 для розташування і функціонування у них відділення банку; про заборону Публічному акціонерному товариству "Комерційний банк "Приватбанк" використання житлових приміщень квартири АДРЕСА_1 для розташування і функціонування у них відділення банку.

Прокурор зазначив, що використання відповідачем для діяльності відділення банку житлових приміщень суперечить положенням статей 2, 6, 7, 8 Житлового кодексу України; питання переведення жилих приміщень у нежилі відноситься до компетенції виконавчих органів місцевого самоврядування.

Відповідач відхилив позовні вимоги, посилаючись на використання спірних приміщень у своїй господарській діяльності на законних підставах за чинним договором оренди, що не визнавався недійсним в установленому порядку, за дійсними даними державної реєстрації, договору купівлі-продажу та свідоцтва про право власності вказані приміщення мають статус нежитлових та належать на праві власності ОСОБА_8.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 27.02.2012 року (суддя Аюпова Р.М.) позов задоволено частково; заборонено Публічному акціонерному товариству "Комерційний банк "Приватбанк" в особі Харківського головного регіонального управління використовувати житлові приміщення квартири АДРЕСА_2 для розташування та функціонування банку; з відповідача стягнуто на користь державного бюджету України 321 грн. судових витрат; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Суд вказав на незаконність використання відповідачем приміщень, що належать до житлового фонду, для здійснення господарської діяльності згідно з положеннями статті 6 Житлового кодексу України, .

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 04.04.2012 року (судді: Сіверін В.І. - головуючий, Терещенко О.І., Медуниця О.Є.) рішення місцевого господарського суду скасовано; прийнято нове рішення про відмову в позові.

Апеляційним судом вказано на неповне з'ясування місцевим господарським судом істотних обставин справи, порушення норм матеріального права, оскільки висновок місцевого господарського суду про статус спірних приміщень як житлових суперечить наявним належним доказам, якими є відомості Державного реєстру правочинів про чинну реєстрацію даних приміщень як нежитлових, змін до яких не внесено та оскарження дій щодо такої реєстрації не надано; заборона відповідачеві здійснювати у спірних приміщеннях господарську діяльність порушуватиме права власника, встановлені статтями 316, 319, 320, 321 Цивільного кодексу України, та принципи непорушності права власності та свободи здійснення підприємницької діяльності, означатиме фактичне припинення діяльності відділення за відсутності наведених законодавством підстав.

Не погоджуючись з висновками апеляційного господарського суду, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - ОСОБА_6 подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

Скаргу мотивовано доводами про порушення апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, а саме: судом не застосовано частини 2, 4 та 5 статті 319, статті 320, 321, 773 Цивільного кодексу України щодо реалізації прав власника та наймача на майно в межах, встановлених законом, порушено статті 6 та 8 Житлового кодексу України щодо обмежень у використанні жилих приміщень; судом в порушення Закону України "Про врегулювання містобудівної діяльності" не взято до уваги відсутність дозвільних документів на виконання будівельних робіт у спірних приміщеннях; в порушення статті 35 Господарського процесуального кодексу України не враховано рішення, які є преюдиціальними для вирішення даного спору; апеляційним судом залучено додаткові докази з порушенням вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, справу розглянуто за неналежного повідомлення сторін та третіх осіб про час та місце судового засідання.

Позивач відзив на касаційну скаргу не надав, не скористався правом на участь представника у судовому засіданні; відповідач та третя особа ОСОБА_8 надали відзив, у якому заперечили проти касаційної скарги; прокурор підтримав доводи касаційної скарги.

Заслухавши суддю -доповідача, пояснення представника відповідача та прокурора, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судовому рішенні, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За змістом статей 11 та 13 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки особи виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо із актів цивільного законодавства; особа здійснює цивільні права у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, утримуючись при здійснені своїх прав від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині, а у разі недодержання особою при здійсненні своїх прав встановлених вимог, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами або застосувати інші наслідки, встановлені законом.

За частиною 3 статті 5 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники правовідносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Також відповідно до приписів статей 15 та 16 Цивільного кодексу України порушені, оспорювані, не визнані права (охоронювані законом інтереси) захищаються, зокрема, припиненням дії, що порушує право.

Таким чином, для правильного вирішення даного спору судам належало на підставі належних та допустимих доказів встановити, чи додержує відповідач при здійсненні своєї діяльності, використовуючи для розташування та функціонування відділення банку орендованих спірних приміщень, встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства, чи відбувається за наслідками його дій порушення прав, що підлягають захисту та відновленню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, рішенням місцевого суду Московського району міста Харкова від 20.06.2008 року за ОСОБА_7 визнано право власності на самовільно реконструйовані нежитлові приміщення №№ 76-1, 76-2, 76-3, 76-4, 76-5 загальною площею 68,9 кв.м. з окремим входом в літ. А-9 будинку АДРЕСА_1.

За договором оренди № 2-05/08 від 04.06.2008 року (з урахуванням додаткової угоди № 1 від 20.02.2009 року) приміщення №№ 76-1, 76-2, 76-3, 76-4, 76-5 загальною площею 68,9 кв.м. в літ. А-9 будинку АДРЕСА_1 передано в оренду відповідачу для здійснення господарської діяльності; судом встановлено та відповідачем не спростовується, що зазначені приміщення використовуються відповідачем для розміщення та функціонування відділення банку.

За договором купівлі-продажу від 07.03.2009 року, укладеного ОСОБА_7 та ОСОБА_8 власником зазначених приміщень є ОСОБА_8.

Водночас місцевим господарським судом встановлено, що ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 20.10.2009р. у справі № 22-ц-4046/2009 задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_6; скасовано рішення місцевого суду Московського району міста Харкова від 20.06.2008 року про визнання за ОСОБА_7 права власності на самовільно реконструйовані нежитлові приміщення №№ 76-1, 76-2, 76-3, 76-4, 76-5 загальною площею 68,9 кв.м. з окремим входом в літ. А-9 будинку АДРЕСА_1; справу повернуто до місцевого суду на новий розгляд; ухвалою Московського районного суду міста Харкова від 09.02.2010р. (в редакції ухвали від 09.06.2010 року) позовну заяву ОСОБА_7 до Харківської міської ради (треті особи ОСОБА_6 та ОСОБА_11) про визнання права власності на самовільно реконструйовані нежитлові приміщення №№ 76-1, 76-2, 76-3, 76-4, 76-5 загальною площею 68,9 кв.м. з окремим входом в літ. А-9 будинку АДРЕСА_1 залишено без розгляду; скасовано реєстрацію в КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" на самовільно реконструйовані нежитлові приміщення №№ 76-1, 76-2, 76-3, 76-4, 76-5 загальною площею 68,9 кв.м. з окремим входом в літ. А-9 будинку №62 по вул. Гвардійців-Широнінців у місті Харкові за ОСОБА_7, проведену на підставі скасованого рішення № 2-2528 від 25.03.2008 року.

За даними перевірки, проведеної прокуратурою Московського району міста Харкова, відповідач використовує для здійснення підприємницької діяльності, а саме для розміщення та функціонування відділення банку, квартиру № 76, розміщену у будинку №62 по вул. Гвардійців-Широнінців у місті Харкові.

Місцевим судом зазначено, що матеріали справи не містять доказів додержання встановленого законодавством порядку переведення зазначеної квартири як житлового приміщення у будинках державного і громадського житлового фонду в нежитлове приміщення, так само, як і доказів одержання дозволу на виконання будівельних робіт з переобладнання та перепланування жилих приміщень, що свідчить про самовільну реконструкцію будівлі.

Задовольняючи позов у зазначеній вище частині, суд першої інстанції виходив з встановлених ним на підставі наведених вище доказів обставин справи щодо доведеності розміщення та функціонування відділення відповідача у приміщенні, що є квартирою № 76, розміщеною у будинку АДРЕСА_1, позаяк доказів зміни відповідних характеристик спірного об'єкта з передбачених законодавством підстав матеріали справи не містять.

Водночас, розглянувши відповідні доводи та докази відповідача та третьої особи, суд дійшов висновку, що у зазначеній учасниками процесу (відповідачем та третьою особою) частині рішення Московського районного суду міста Харкова від 15.11.2011 року у справі № 2-3104/11 (за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_8 про поновлення порушених прав власників та житлових прав та зобов'язання вчинити певні дії) містить оціночні судження, зроблені судом при розгляді іншої справи, що не можуть застосовуватися судом при вирішення даного спору в порядку статті 35 Господарського процесуального кодексу України.

Натомість, переглядаючи справу в повному обсязі відповідно до приписів статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції взяв до уваги дані листа-відповіді КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" № 2306866 від 16.03.2012 року та Витягу з Державного реєстру правочинів № 7138869 від 27.03.2009 року, в яких зазначено про те, що дані приміщення є нежитловими та належать ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу № 56 від 27.03.2009 року, вказавши, що відсутні докази внесення до Державного реєстру правочинів інших відомостей щодо правового статусу спірних приміщень чи докази оскарження дій органу технічної інвентаризації щодо реєстрації спірних приміщень як житлових, а відтак спірні приміщення є нежитловими.

Судова колегія зазначає, що статтею 182 Цивільного кодексу України передбачено державну реєстрацію права власності та інших речових прав на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення, що здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. За пунктом 5 Прикінцевих положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) до створення єдиної системи органів реєстрації прав, а також до формування Державного реєстру прав у складі державного земельного кадастру реєстрація об'єктів нерухомості проводиться комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації.

За змістом статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у відповідній редакції) державна реєстрація прав на нерухоме майно (державна реєстрація прав) є офіційним визнанням та підтвердженням державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; Державний реєстр речових прав на нерухоме майно -єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав. За своєю структурою Державний реєстр речових прав на нерухоме майно містить розділи, відкриті на кожний об'єкт, що складаються з чотирьох частин, які містять відомості: про нерухоме майно; право власності та суб'єкта (суб'єктів цього права); інші речові права та суб'єкта (суб'єктів цих прав); обтяження прав на нерухоме майно та суб'єкта (суб'єктів цих прав).

Відповідно до статті 8 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до повноважень органу державної реєстрації прав належить: проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень чи відмова у їх реєстрації; забезпечення ведення Державного реєстру прав; надання інформації про зареєстровані права та їх обтяження у порядку, встановленому цим Законом (1952-15) ; забезпечення обліку безхазяйного нерухомого майна, здійснення інших повноважень, передбачених цим Законом (1952-15) та іншими нормативно-правовими актами; статтею 9 Закону визначено також повноваження Державного реєстратора.

З наведених вище положень законодавства вбачається, що здійснення державної реєстрації прав (їх обтяжень) на нерухоме майно за загальним правилом означає підтвердження державою фактів набуття, припинення чи переходу відповідних речових прав, що надає право управненій особі посилатися на відомості з Державного реєстру прав у спорах з третіми особами для підтвердження відповідних фактів у встановленому порядку.

Натомість саме набуття, припинення, перехід речових прав на нерухоме майно відбувається на підставах, визначених законодавством (статті 11 та 328 Цивільного кодексу України), в тому числі на підставі вчинених правочинів, актів цивільного законодавства, актів органів державної влади та місцевого самоврядування; при цьому пов'язаність з державною реєстрацією моменту виникнення права власності чи іншого речового права не виключає первинності існування підстав, на яких набувається відповідне речове право; з наведених положень законодавства не вбачається також повноважень органу державної реєстрації прав, як підстави для виникнення (а не підтвердження) фактів набуття, припинення чи переходу відповідних речових прав.

Також Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) передбачено вжиття заходів для забезпечення відповідності відомостей Державного реєстру прав існуючим фактичним даним (за статтею 26 Закону записи до Державного реєстру прав скасовуються, якщо підстави, на яких вони були внесені, визнані судом недійсними, а статтею 27 вказаного Закону передбачено також можливість виправлення технічних помилок у записах).

Не здійснення органом державної реєстрації заходів для забезпечення відповідності відомостей Державного реєстру прав існуючим фактам не позбавляє заінтересовану особу права спростовувати відомості, надані в установленому порядку з Державного реєстру прав, шляхом надання належних та допустимих доказів у підтвердження інших фактів.

Жодним з учасників процесу не заперечувалась та не ставилась під сумнів первинна приналежність приміщення квартири № 76, розміщеної у будинку АДРЕСА_1, до житлового фонду в розумінні статті 4 Житлового кодексу України. Статтею 7 вказаного Кодексу передбачено можливість виключення з житлового фонду жилих будинків та жилих приміщень за рішенням уповноважених органів; за статтею 8 переведення придатних до проживання жилих будинків та жилих приміщень у будинках державного та громадського житлового фонду у нежилі здійснюється у виняткових випадках за рішенням органів, зазначених у частині 2 статті 7 Житлового кодексу України - виконавчих комітетів обласної, міської (міста республіканського підпорядкування) Ради народних депутатів.

За частиною 4 статті 7 Житлового кодексу України Порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання (далі -Порядок) встановлюється Радою Міністрів Української РСР.

Вказаним порядком, який є чинним на даний час, встановлено послідовну процедуру визнання жилих приміщень непридатними для проживання та їх переведення в нежилі для використання в інших цілях. Зокрема, згідно з пунктами 11,12 Порядку в разі визнання жилого будинку (жилого приміщення) виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів невідповідним санітарним і технічним вимогам та непридатним для проживання, виконком відповідної місцевої Ради вносить до виконавчого комітету обласної, міської (міста республіканського підпорядкування) Ради народних депутатів пропозицію про використання цього будинку (приміщення) в інших цілях або про знесення будинку. Виконавчий комітет обласної, міської (міста республіканського підпорядкування) Ради народних депутатів розглядає подані матеріали і приймає рішення про використання непридатного для проживання жилого будинку (жилого приміщення) в інших цілях або про знесення цього будинку.

Відповідного рішення уповноваженого органу, як законної підстави для зміни існуючого правового статусу об'єкта нерухомості, матеріали справи не містять, як і доказів створення нежилого приміщення у встановленому законом порядку; з наведених приписів законодавства вбачається, що встановлений відповідно до статті 4 Житлового кодексу України правовий статус об'єкта нерухомості як жилого приміщення (квартири) не може бути змінено домовленістю сторін (укладенням правочину), що не породжуватиме відповідних правових наслідків для третіх осіб.

Також з матеріалів справи вбачається та вірно взято до уваги місцевим господарським судом, що ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 20.10 2009 року у справі № 22-ц-4046/2009 задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_6; скасовано рішення місцевого суду Московського району міста Харкова від 20.06.2008 року про визнання за ОСОБА_7 права власності на самовільно реконструйовані нежитлові приміщення №№ 76-1, 76-2, 76-3, 76-4, 76-5 загальною площею 68,9 кв.м. з окремим входом в літ. А-9 будинку АДРЕСА_1; справу повернуто до місцевого суду на новий розгляд; ухвалою Московського районного суду міста Харкова від 09.02.2010 року (в редакції ухвали від 09.06.2010 року) позовну заяву ОСОБА_7 до Харківської міської ради (треті особи ОСОБА_6 та ОСОБА_11) про визнання права власності на самовільно реконструйовані нежитлові приміщення №№ 76-1, 76-2, 76-3, 76-4, 76-5 загальною площею 68,9 кв.м. з окремим входом в літ. А-9 будинку АДРЕСА_1 залишено без розгляду; скасовано реєстрацію в КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" на самовільно реконструйовані нежитлові приміщення №№ 76-1, 76-2, 76-3, 76-4, 76-5 загальною площею 68,9 кв.м. з окремим входом в літ. А-9 будинку АДРЕСА_1 за ОСОБА_7, проведену на підставі скасованого рішення № 2-2528 від 25.03.2008 року.

Вказані фактичні обставини та докази є такими, що спростовують відомості з Державного реєстру прав про нежитлові приміщення №№ 76-1, 76-2, 76-3, 76-4, 76-5 загальною площею 68,9 кв.м. з окремим входом в літ. А-9 будинку АДРЕСА_1.

Суд апеляційної інстанції в порушення приписів статей 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України надав для визначення правового статусу спірних приміщень переваги доказам, що складаються за наслідками існування фактів набуття, припинення, перехід речових прав на нерухоме майно, зміни його правового статусу, а не спричиняють їх; апеляційним господарським судом не враховано належні та допустимі докази у спростування відомостей органу державної реєстрації прав, невідповідності взятих судом до уваги відомостей тим фактам, що є існуючими відповідно до законодавства та матеріалів справи, не спростовано висновки місцевого господарського суду щодо відсутності законних підстав для зміни правового статусу спірного приміщення з первісного житлового на нежитлове, в порушення статей 7 та 8 Житлового кодексу України, статті 11 Цивільного кодексу України для визначення факту зміни правового статусу спірних приміщень взято до уваги волевиявлення неуповноважених осіб, викладене ними у правочинах.

Натомість висновок місцевого господарського суду щодо відсутності на час звернення з позовом та прийняття судового рішення правових підстав, з якими законодавство пов'язує переведення жилих приміщень у нежилі, є законним та обґрунтованим.

Водночас місцевим господарським судом вірно надано критичну оцінку доводам про застосування статті 35 Господарського кодексу України щодо рішення Московського районного суду міста Харкова від 15.11.2011 року у справі № 2-3104/11 (за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_8 про поновлення порушених прав власників та житлових прав та зобов'язання вчинити певні дії), яке містить оціночні судження у іншій справі та не стосується питань додержання вимог законодавства при здійсненні господарської діяльності відповідачем; судом апеляційної інстанції відповідні висновки також жодним чином не спростовано.

Відповідно до статті 6, частини 2 статті 7 та частини 1 статті 8 Житлового кодексу України жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків. Надання приміщень у жилих будинках для потреб промислового характеру забороняється. Непридатні для проживання жилі будинки і жилі приміщення можуть переобладнуватись для використання в інших цілях за рішенням виконкому обласної, міської (міста республіканського підпорядкування) Ради народних депутатів. Переведення придатних для проживання жилих будинків і жилих приміщень у нежилі, як правило, не допускається. У виняткових випадках таке переведення може здійснюватися за рішенням органів, зазначених у частині 2 статті 7 цього Кодексу. Також частиною 2 статті 813 Цивільного кодексу України встановлено пряму заборону використання юридичною особою-наймачем житла іншим чином, ніж для проживання у ньому фізичних осіб.

Отже, виходячи з системного аналізу змісту норм статей 6- 8 Житлового кодексу України, використання жилих приміщень в інших цілях, ніж проживання громадян, допускається тільки у разі визнання їх непридатними для проживання та подальшого переведення в нежилі приміщення на підставі відповідних рішень виконавчого комітету обласної, міської (міста республіканського підпорядкування) ради.

З наведеного також вбачається, що саме Харківській міській раді надано право проводити переведення житлових будинків (приміщень) у нежитлові відповідно до встановленого порядку. Також органи державної влади і посадові особи, уповноважені здійснювати державний контроль і державний нагляд за господарською діяльністю; їх статус та загальні умови і порядок здійснення контролю і нагляду визначаються законами; органи місцевого самоврядування здійснюють свої повноваження щодо суб'єктів господарювання в межах, визначених Конституцією України (254к/96-ВР) , законами про місцеве самоврядування, іншими законами.

Здійснюючи повноваження у галузі житлово-комунального господарства, передбачені статтею 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", виконавчі органи місцевих рад, зокрема, здійснюють облік відповідно до закону житлового фонду, здійснюють контроль за його використанням.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов законного та обґрунтованого висновку про необхідність припинення дій відповідача, що порушують встановлений правовий господарський порядок на час звернення з позовом та прийняття судового рішення.

Доводи відповідача не спростовують належно встановленої місцевим господарським судом обставини використання ним для діяльності (розміщення та функціонування відділення банку) квартири, яка належним чином не переведена у нежилі приміщення, що суперечить наведеному вище законодавству, тобто, незаконності його дій; посилання відповідача на можливість спростування відомостей органу державної реєстрації прав лише за наслідками скасування чи визнання недійсними відповідних записів у реєстрі є помилковим і не ґрунтуються на приписах наведеного вище чинного законодавства.

Інші порушення законодавства, на які посилається місцевий господарський суд (порушення порядку проведення реконструкції, прийняття в експлуатацію, узгодження з співвласниками), стосуються дій власників приміщення (контрагентів відповідача) а не дій відповідача у даному спорі.

Судова колегія також не може взяти до уваги та надати правову оцінку тим доданим до відзиву на касаційну скаргу документам, що не існували на час прийняття судових рішень у даній справі, не були долучені до матеріалів справи, а відтак судами не оцінювались.

Судове рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Місцевий господарський суд, розглядаючи справу, вірно застосував чинне законодавство, встановив дійсні правовідносини сторін та обставини справи, виходячи з розподілу повної та всебічної оцінки належних та допустимих доказів.

Натомість, перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суд апеляційної інстанції в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України розглядаючи справу, порушив приписи статей 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України, визнав встановленими обставини справи всупереч наявним матеріалам справи, не спростувавши висновки місцевого господарського суду щодо встановлених ним істотних обставин справи, не застосував наведені вище положення законодавства, що підлягали застосуванню, помилково скасувавши законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.