Ткаченко Н.Г. (головуючого), Катеринчук Л.Й. (доповідача), Коробенка Г.П. розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Артемівському районі міста Луганська на постанову на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 02.04.2012 року господарського суду Луганської області від 14.12.2011 року у справі господарського суду№ 21/90б/2011 Луганської областіза заявою Голови ліквідаційної комісії ПП "Сінтез-Інвест-Груп" доПП "Сінтез-Інвест-Груп" про визнання банкрутом ліквідатор Скачков М.С.у судове засідання представники сторін не з'явились

ухвалою господарського суду Луганської області від 23.11.2011 року (суддя Кривохижа Т.Г.) за заявою Голови ліквідаційної комісії ПП "Сінтез-Інвест-Груп" порушено провадження у справі про банкрутство ПП "Сінтез-Інвест-Груп" (далі -боржника) з урахуванням особливостей, передбачених статтею 51 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»(далі -Закону) (том 1, а.с. 1-2).

Постановою господарського суду Луганської області від 14.12.2011 року боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру строком до 12 місяців (з 14.12.2011 по 14.12.2012 року), ліквідатором призначено арбітражного керуючого Скачкова М.С. (том 2, а.с. 43-45).

Не погоджуючись з винесеною постановою, ДПІ в Артемівському районі міста Луганська звернулась до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати постанову суду першої інстанції, мотивуючи тим, що у судовому засіданні не було надано суду доказів повідомлення ДПІ в Артемівському районі міста Луганська про прийняття рішення про ліквідацію юридичної особи - боржника у зв'язку з чим не була здійснена перевірка боржника.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 02.04.2012 року апеляційну скаргу ДПІ в Артемівському районі міста Луганська залишено без задоволення, постанову господарського суду Луганської області від 14.12.2011 року у справі № 21/90б/2011 залишено без змін (том 2, а.с. 95-97).

Не погоджуючись з винесеною постановою суду апеляційної інстанції, ДПІ в Артемівському районі міста Луганська звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та постанову суду першої інстанції, аргументуючи порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 105, 110, 111 Цивільного кодексу України, статті 60 Господарського кодексу України, статті 78 Податкового кодексу України, статті 51 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», статті 34 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову суду апеляційної інстанції та постанову суду першої інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судами норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Відповідно до частини 2 статті 4-1 Господарського процесуального кодексу України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (2343-12) , норми якого, як спеціальні норми права, превалюють у застосуванні над загальними нормами Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Відповідно до частини 1 статті 51 Закону, якщо вартості майна боржника - юридичної особи, щодо якого прийнято рішення про ліквідацію, недостатньо для задоволення вимог кредиторів, така юридична особа ліквідується в порядку, передбаченому цим Законом. У разі виявлення зазначених обставин ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов'язані звернутися в господарський суд із заявою про порушення справи про банкрутство такої юридичної особи.

Згідно з частиною 4 статті 105 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), комісія з припинення юридичної особи поміщає в друкованих засобах масової інформації, в яких публікуються відомості про державну реєстрацію юридичної особи, що припиняється, повідомлення про припинення юридичної особи та про порядок і строк заявлення кредиторами вимог до неї. Цей строк не може становити менше двох місяців з дня публікації повідомлення про припинення юридичної особи (в редакції від 22.06.2011 року).

Відповідно до вимог пункту 1 частини 1 статті 110 ЦК України, юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі, у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягнення мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.

За приписами частини 3 статті 110 ЦК України, якщо вартість майна юридичної особи є недостатньою для задоволення вимог кредиторів, юридична особа ліквідується в порядку, встановленому законом про відновлення платоспроможності або визнання банкрутом.

За приписами частини 1 статті 111 ЦК України ліквідаційна комісія після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, який містить відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред'явлених кредиторами вимог, а також про результати їх розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.

За змістом частини 5 статті 60 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ), яка регулює загальний порядок ліквідації суб'єкта господарювання, вбачається, що ліквідаційна комісія оцінює наявне майно суб'єкта господарювання, який ліквідується, і розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс та подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну комісію. Достовірність та повнота ліквідаційного балансу повинні бути перевірені у встановленому законодавством порядку (в редакції чинній на момент порушення провадження у справі про банкрутство).

Отже, враховуючи зазначені норми закону, необхідними передумовами для звернення із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство боржника у порядку статті 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" після закінчення строку, який передбачений статтею 105 ЦК України, є: оцінка вартості наявного майна боржника ліквідаційною комісією, публікація оголошення згідно з вимогами статті 105 ЦК України з метою виявлення кредиторів та встановлення повного обсягу кредиторської заборгованості, повідомлення органу державної податкової служби про ліквідацію підприємства, складення проміжного ліквідаційного балансу та затвердження його відповідно до статті 111 ЦК України. Крім того, звернення до суду з такою заявою можливо лише після закінчення строку, передбаченого статтею 105 ЦК України.

Отже, перевірка достовірності і повноти проміжного ліквідаційного балансу податковими органами відповідно до частини 5 статті 60 ГК України не вимагається.

Згідно пункту 78.1.7. частини 78.1. статті 78 Податкового кодексу України, документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється, зокрема, у випадку, якщо розпочато процедуру реорганізації юридичної особи (крім перетворення), припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, порушено провадження у справі про визнання банкрутом платника податків або подано заяву про зняття з обліку платника податків.

Відповідно до частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 08.06.2011 року власником ПП "Сінтез-Інвест-Груп" прийнято рішення №06/11 про припинення діяльності підприємства шляхом ліквідації у зв'язку з відсутністю господарської діяльності, затверджено ліквідаційну комісію у складі її голови -Савченка В.В.; визначено порядок та строки проведення заходів з ліквідації боржника (том 1, а.с. 23).

Судами встановлено, що зазначене рішення було надано державному реєстратору, яким 17.06.2011 року до ЄДРПОУ внесено рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ним органу щодо припинення юридичної особи (довідка з ЄДР серії АЄ №867997 станом на 09.12.2011 року -Запис 11) та здійснено публікацію оголошення про ліквідацію боржника в Бюлетені державної реєстрації №182 (17) від 24.06.2011 року (том 2, а.с. 18 -21, а.с. 22 - 23).

Також судами встановлено, що ліквідаційною комісією на виконання рішення власника (протокол №1 від 08.06.2011 року засідання ліквідаційної комісії) проведено інвентаризацію активів боржника, про що складено акт №1 від 18.08.2011 року, якою встановлено факт відсутності ліквідаційної маси та майнових активів (протокол №2 від 17.11.2011 року), здійснено аналіз кредиторської та дебіторської заборгованості, встановлено фінансовий та майновий стан підприємства, за підсумками цієї роботи складено проміжний ліквідаційний баланс підприємства станом на 17.11.2011 року, який затверджено рішенням власника №07/11 від 17.11.2011 року та щодо якого є аудиторський висновок станом на 17.11.2011 року незалежних аудиторів про фінансову звітність та фінансовий стан боржника аудиторської фірми "Ліга" про достовірність проміжного ліквідаційного балансу боржника. В зазначеному балансі (рядок 550) відображено податкову заборгованість на суму 27263,6грн. (том 1, а.с. 24 -27, 53; том 2, а.с. 27 -34).

Судами встановлено, що ліквідаційною комісією 17.11.2011 року за протоколом №2 засідання ліквідаційної комісії боржника прийнято рішення про звернення до господарського суду із заявою про визнання банкрутом ПП "Сінтез-Інвест-Груп" в порядку статті 51 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»(том 1, а.с. 26-27).

Оцінивши матеріали справи, суд першої інстанції дійшов висновку про підставність порушення провадження у справі про банкрутство, відсутність у боржника активів для задоволення зазначених ним грошових зобов'язань перед кредиторами, у зв'язку з чим дійшов висновку про необхідність прийняття рішення про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури строком на 12 місяців.

Переглядаючи постанову місцевого господарського суду в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції повністю погодився з такими висновками суду першої інстанції та спростував доводи скаржника про неповідомлення податкового органу в належному порядку про прийняття рішення про самоліквідацію.

Колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки суди встановили наявність усіх підстав для порушення провадження у справі про банкрутство за ознаками статті 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" шляхом перевірки дотримання заявником усіх необхідних передумов для звернення до господарського суду, передбачених статтями 105, 110, 111 ЦК України, частини 5 статті 60 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 3 пункту 1 статті 35 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", державний реєстратор зобов'язаний надати органам ПФУ та державної податкової служби відомості про дату публікації повідомлення з даними про строк заявлення вимог кредиторами, не пізніше наступного дня з дати публікації такого повідомлення.

Отже, персональне повідомлення податкового органу, як потенційного кредитора боржника, здійснюється також державним реєстратором. Разом з тим, в матеріалах справи відсутній доказ подання боржником скаржнику заяви форми 8-ОПП, що є порушенням з боку боржника. Однак, зазначене порушення не свідчить про безпідставність порушення провадження у справі про банкрутство в цілому, оскільки податковий орган був персонально повідомлений державним реєстратором відповідно до статті 35 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців".

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що положення частини 5 статті 60 ГК України є загальними та повинні застосовуватися при здійсненні процедури ліквідації боржника (затвердженні ліквідаційного балансу ліквідаційною комісією боржника за наявності коштів для задоволення всіх вимог кредиторів у процедурі самоліквідації) та поза межами судових процедур банкрутства. При встановленні згідно проміжного ліквідаційного балансу відсутності активів боржника для задоволення всіх вимог кредиторів, ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов'язані звернутися до суду із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство, а порушення провадження у справі про банкрутство судом означає введення спеціальної процедури ліквідації боржника та зумовлює переважне застосування судами спеціальних норм законодавства про банкрутство.

Згідно з особливостями провадження за статтею 51 Закону не передбачено обов'язкової перевірки повноти та правильності складення проміжного ліквідаційного балансу податковим органом, як обов'язкової передумови для порушення справи про банкрутство боржника за заявою голови ліквідаційної комісії (ліквідатора). А підставність порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язаний перевірити суд, який порушив справу про банкрутство.

Відтак, суд касаційної інстанції вважає необґрунтованими доводи скаржника про обов'язкове застосування частини 5 статті 60 ГК України в спірному випадку до перевірки проміжного ліквідаційного балансу.

Доводи скаржника про неможливість проведення податкової перевірки через відсутність органів управління боржника за адресою місцезнаходження, колегія суддів касаційного суду вважає необґрунтованими, оскільки вони жодним чином не доводять безпідставності порушення провадження у справі про банкрутство та безпідставності визнання боржника банкрутом. Труднощі податкового органу при виконанні ним своїх посадових обов'язків не можуть бути підставою для скасування судових рішень та не перешкоджають скаржнику в реалізації інших повноважень щодо розшуку попереднього керівництва боржника та вилучення у нього документів бухгалтерського обліку, не переданих ліквідатору боржника.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України, вважає, що постанова суду апеляційної інстанції та постанова суду першої інстанції винесені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому не вбачає підстав для їх скасування.