Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Капацин Н.В. -головуючий Грек Б.М. Кривда Д.С.за участю представників: позивача Лигін В.В., представник відповідача Лучковський В.В., представник розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства Виробничої компанії "Ера" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.04.2012 року у справі № 2/202 господарського суду міста Києва за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" до Приватного акціонерного товариства Виробничої компанії "Ера" про відшкодування шкоди,

Розпорядженням Секретаря четвертої судової палати Вищого господарського суду України від 22.06.2012 року, відповідно до частини четвертої статті 31 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та на виконання рішення зборів суддів Вищого господарського суду України від 15.12.2010 № 12 і розпорядження Голови Вищого господарського суду України від 14.05.2012 № 26-р сформовано колегію суддів Вищого господарського суду України в такому складі: суддя Капацин Н.В. - головуючий, судді Грек Б.М., Кривда Д.С. для розгляду касаційної скарги на постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.04.2012 року у справі № 2/202 господарського суду міста Києва.

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ПЗУ Україна" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства Виробничої компанії "Ера" про стягнення 39445 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.01.2012 року (суддя Домнічева І.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.04.2012 року (судді: Дзюбко П.О. -головуючий, Сотніков С.В., Доманська М.Л.) у справі № 2/202 позовні вимоги задоволено в повністю.

Не погоджуючись з рішенням та постановою, Приватне акціонерне товариство Виробнича компанія "Ера" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати, прийняти нове рішення про відмову у позові, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, Цивільного кодексу України (435-15) , Закону України "Про страхування" (85/96-ВР) .

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши наявні матеріали справи та доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Згідно статті 108 Господарського процесуального кодексу України судом касаційної інстанції є Вищий господарський суд України

Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, 24.10.2007 року між ОСОБА_8 та ВАТ "Страхова компанія "ПЗУ Україна"(правонаступником якого є ПАТ "Страхова компанія "ПЗУ Україна") укладений Договір страхування транспортних засобів КІТ № 002448, предметом якого є страхування автомобіля "Mazda", д.р.н. НОМЕР_1 (Застрахований автомобіль).

10.01.2008 року в м. Києві по вул. Гетьмана 42/6 сталася дорожньо-транспортна пригода (ДТП) за участю Застрахованого автомобіля під керуванням ОСОБА_8 та автомобіля Volvo, д.р.н. НОМЕР_2, що належить ЗАТ "ЕРА" (правонаступником якого є ПАТ Виробнича компанія "ЕРА"), під керуванням ОСОБА_9.

11.01.2008 року постановою Солом'янського районного суду міста Києва ОСОБА_9 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення та піддано адміністративному стягненню у вигляді штрафу на підставі ст. 124 КУпАП.

Позивач, на підставі договору страхування від 24.10.2007 року здійснив виплату страхового відшкодування на користь Страхувальника у розмірі 64435 грн.

Таким чином, як зазначено судами, позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування, набув права потерпілої особи в межах здійсненої виплати. Враховуючи, що станом на момент вчинення ДТП ОСОБА_9 перебував в трудових відносинах з відповідачем, саме відповідач, згідно статті 1172 Цивільного кодексу України є особою, відповідальною за збитки.

При цьому судами встановлено, що цивільно-правова відповідальність відповідача по заподіянню шкоди життю, здоров'ю та майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди при керуванні автомобілем Volvo д.р.н. НОМЕР_2, була застраховані полісом № ВА/2693714 строком дії 31.03.2007 року - 30.03.2008 року, ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну - 25 500, франшиза - 510.

З урахуванням встановлених обставин суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що розмір суми виплаченого позивачу страхового відшкодування, яка підлягає відшкодуванню відповідачем, становить 39445 грн., з розрахунку: 64435 грн. (сума виплаченого страхового відшкодування) -25500 грн. (ліміт по шкоді, заподіяній майну за полісом № ВА/2693714) + 510 грн. (франшиза за полісом № ВА/2693714) = 39445 грн.

Однак, зазначені висновки судів першої та апеляційної інстанції є передчасними, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, та встановлено судами, під час вчинення ДТП автомобіль Volvo, д.р.н. НОМЕР_2 рухався разом з напівпричепом ENEWEGEN д.р.н. НОМЕР_3, які були застраховані полісами № ВА/2693714 строком дії 31.03.2007р. - 30.03.2008р. та ВА № 2693756 строком дії 31.03.2007р. - 30.03.2008р. відповідно.

Згідно листа Приватного акціонерного товариства "Страхова група ТАС" від 26.10.2011 року, по факту дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 10.01.2008 року було заведено справу (поліс №ВА/2693714). Страхове відшкодування в сумі 24990,00 грн. згідно страхового акта від 30.07.2008 року було перераховано 29.08.2008 року. За полісом №ВА/2693756 страхові випадки не зареєстровані.

Отже, ПАТ "Страхова група ТАС" було виплачено страхове відшкодування за полісом, забезпеченим засобом за яким є автомобіль Volvo д.р.н. НОМЕР_2. Страхове відшкодування за полісом №ВА/2693756 (забезпечений засіб - напівпричепом ENEWEGEN) не виплачувалось.

Згідно статті 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Згідно з преамбулою Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобі" (1961-15) цей Закон регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Згідно пункту 1.7. статті 1 Закону (у відповідній редакції) забезпечений транспортний засіб - наземний транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або, залежно від умов договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, будь-який наземний транспортний засіб, який експлуатується особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, на законних підставах.

Статтею 15 Закону встановлено типи договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Зокрема, договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності можуть укладатися на умовах: страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу, визначеного в договорі страхування, будь-якою особою, яка експлуатує його на законних підставах (договір I типу); страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації будь-якого транспортного засобу або одного з транспортних засобів, зазначених у договорі, особою, вказаною в договорі страхування (договір II типу); страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу, визначеного в договорі страхування, особою, вказаною в договорі страхування, або однією з осіб, зазначених у договорі (договір III типу).

Відповідно до пункту 21.4 статті 21 Закону у разі експлуатації транспортного засобу на території України без наявності чинного поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, з урахуванням норм абзацу третього п.21.1 цієї статті, водій такого транспортного засобу несе відповідальність, встановлену законом.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована у відповідача за полісами, що належать до ІІІ типу договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Однак, відхиляючи доводи відповідача про те, що напівпричеп ENEWEGEN також є забезпеченим транспортним засобом, господарські суди попередніх інстанції виходили, зокрема, з того, що шкода, спричинена автопоїздом у складі тягача та напівпричепа є шкодою, заподіяною внаслідок руху тягача, а отже є страховим випадком лише за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів згідно умов якого забезпеченим транспортним засобом виступає тягач. Зазначену правову позицію викладено в листі МТСБУ від 22.06.2010р. №12060/4-4-08 та вміщено в Збірнику рекомендації МТСБУ.

Проте, судами залишено поза увагою, що МТСБУ та його структурним підрозділам не надано повноважень щодо офіційного тлумачення норм чинного законодавства України. Відповідно, даний лист має просвітницько-роз'яснювальний характер.

Додатково у листі від 22.06.2010 року МТСБУ повідомило, що при обговорення даного питання на засіданні Президії МТСБУ було вирішено не включати вищевикладену позицію Дирекції МТСБУ до збірника рекомендацій МТСБУ.

Згідно зі статтею 4 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом.

Відповідно до приписів статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення чи постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх.

Невірне застосування судами вимог чинного законодавства, призвело до неповного з'ясування усіх обставин справи необхідних для правильного вирішення даного спору, що є підставою для скасування переглянутих судових актів та скерування справи для нового розгляду.

При новому розгляді справи судові необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-8, 111-9, 111-10, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства Виробничої компанії "Ера" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.04.2012 року у справі № 2/202 господарського суду міста Києва та рішення господарського суду міста Києва від 10.01.2012 року у даній справі скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.