Полякова Б.М. -головуючого, Коваленка В.М. (доповідач у справі), Короткевича О.Є., розглянувши касаційну скаргувідкритого акціонерного товариства "Виробничо-наукова компанія "Розточчя СТ", смт. Шкло Яворівського району Львівської областіна ухвалу від 14.03.2012 р. Львівського апеляційного господарського суду у справі № 5015/2687/11 (21/35) господарського суду Львівської області

за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Будкомплект", м. Донецькдо боржника відкритого акціонерного товариства "Виробничо-наукова компанія "Розточчя СТ.", смт. Шкло Яворівського району Львівської області про визнання банкрутом розпорядник майна арбітражний керуючий Сторонський А.П. голова комітету кредиторів АТ "НДІ" (NDI SA) в особі представника Хоми Т.І. в судовому засіданні взяв участь представник:

Генеральної прокуратури УкраїниРудак О.В., посвідч.,

Ухвалою господарського суду Львівської області від 05.03.2009 року порушено провадження у справі № 21/35 про банкрутство відкритого акціонерного товариства "Виробничо-наукова компанія "Розточчя-СТ" (далі -Боржник, Компанія) за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Будкомплект" (далі -Кредитор, Товариство) в порядку загальних норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) (далі -Закон про банкрутство).

Ухвалою господарського суду Львівської області від 21.12.2011 року (головуючий суддя -Цікало А.І., судді: Гутьєва В.В., Кітаєва С.Б.) затверджено мирову угоду, укладену між Боржником, кредиторами, в особі голови комітету кредиторів, та третьою особою -акціонерним товариством "НДІ", а провадження у справі про банкрутство Компанії припинено. При цьому, відмовлено в задоволенні клопотання Товариства про призначення судової експертизи для з'ясування наявності в діях посадових осіб Компанії та акціонерного товариства "НДІ" ознак дій з приховуваного банкрутства чи доведення до банкрутства Боржника.

Не погодившись із цією ухвалою, товариство з обмеженою відповідальністю "Будкомплект" звернулося до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати ухвалу господарського суду Львівської області від 21.12.2011 року та направити справу на розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 14.03.2012 року (головуючий суддя -Желік М.Б., судді: Кузь В.Л., Юркевич М.В.) відмовлено Товариству в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі та призначення судової фінансово-економічної експертизи. При цьому зупинено апеляційне провадження у справі та ухвалено матеріали справи надіслати у прокуратуру Львівської області для проведення перевірки щодо наявності чи відсутності "у вказаних вище" діях та бездіяльності посадових осіб Компанії ознак злочинів, передбачених Кримінальним кодексом України (2341-14) .

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду апеляційної інстанції, відкрите акціонерне товариство "Виробничо-наукова компанія "Розточчя СТ" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 14.03.2012 року і передати справу для розгляду до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема, ст.ст. 1, 4, 7, 13, 37 Закону про банкрутство, ст. 6 Кримінального кодексу України, а також норм процесуального права, зокрема ст. 79 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши пояснення представника Генеральної прокуратури України, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі та призначення судової фінансово-економічної експертизи, суд апеляційної інстанції вказав, що таке клопотання не обґрунтовано, а для експертизи поставлені питання правого характеру. Також, суд зазначив, що за укладеним Боржником договором позики останнім кошти витрачались не за цільовим призначенням, а кошти для погашення заборгованості Боржника перед ініціюючим кредитором та іншими кредиторами не надходили. Кошти ж, що надійшли на рахунки Компанії у період виконавчого провадження по виконанню рішення на користь Товариства на погашення відповідної заборгованості перед ініціюючим кредитором направлені не були. Також, суд зазначив, що арбітражним керуючим було виявлено, що до банкрутства Компанії призвела неефективна політика керівництва Компанії, а тому є всі ознаки для направлення справи до слідчих органів для проведення відповідної перевірки.

Однак, суд касаційної інстанції не погоджується із вказаними висновками апеляційного суду, оскільки вони зроблені із невірним застосуванням норм чинного законодавства та без врахування всіх обставин справи.

Так, посилання суду на обставини здійснення виконавчого провадження щодо виконання рішення про стягнення заборгованості з Компанії на користь Товариства є неналежними, оскільки стосується питання щодо дотримання законодавства під час здійснення вказаного виконавчого провадження, а не процедури банкрутства Компанії -це по-перше.

По-друге, обставини щодо виникнення заборгованості Боржника перед ініціюючим кредитором, її характеру, обґрунтованості та підтвердженності належними доказами у справі можуть бути предметом розгляду, виходячи з приписів ч. 4 ст. 11 Закону про банкрутство, у підготовчому засіданні, яке згідно матеріалів справи, вже відбулось у даній справі 30.04.2009 року (т. 1 а.с. 70-71), тобто відповідні обставини вже були предметом розгляду, з цього приводу судом прийнято рішення, що набрало законної сили (т. 1 а.с. 101-103).

До викладеного, виходячи з положень ст.ст. 57, 65 Закону України "Про виконавче провадження", слід додати, що після накладення органом виконавчої служби арешту на грошові кошти боржника на його рахунках в установах банків, боржник позбавлений права розпоряджатися цими коштами, у тому числі і у разі надходження коштів на вже арештовані рахунки в установах банків під час дії арешту.

Щодо зупинення провадження у справі та направлення матеріалів справи до слідчих органів суд касаційної інстанції зазначає про таке.

Згідно норм п. 2 ч. 2 ст. 79 ГПК України господарський суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою у випадку надсилання господарським судом матеріалів до слідчих органів.

Враховуючи положення ст.ст. 43, 86, 90 ГПК України, таке рішення суду має бути обґрунтованим та містити мотиви винесення відповідної ухвали з посиланням на норми законодавства.

Згідно вказаних приписів п. 2 ч. 2 ст. 79 ГПК України надіслання матеріалів справи до слідчих органів можливо відповідно до ст. 90 ГПК, нормами якої передбачено, якщо при вирішенні господарського спору господарський суд виявить у діяльності працівників підприємств та організацій порушення законності, що містять ознаки дії, переслідуваної у кримінальному порядку, господарський суд надсилає про цей факт повідомлення органам внутрішніх справ чи прокуратури.

Отже, у разі надсилання судом матеріалів справи до слідчих органів та зазначаючи про виявлення у діяльності працівників підприємств та організацій порушення законності, що містять ознаки дії, переслідуваної у кримінальному порядку, господарський суд має викласти у відповідній ухвалі зміст дії (дій), які, на думку суду, переслідуються у кримінальному порядку, а також відповідну статтю Кримінального кодексу України (2341-14) . При цьому, визначаючи слідчий орган, до якого направляються матеріали справи, суд має виходити з підслідності злочинів.

Серед дій, пов'язаних із банкрутством суб'єкта підприємницької діяльності та які переслідуються у кримінальному порядку, є доведення до банкрутства, відповідальність за яке встановлена нормами ст. 219 Кримінального кодексу України.

Відповідно ж до ст. 112 Кримінально-процесуального кодексу України у справі про злочин, передбачений ст. 219 Кримінального кодексу України, досудове слідство провадиться слідчими органів внутрішніх справ та слідчими податкової міліції.

Отже, викладене в оскаржуваній ухвалі рішення про направлення матеріалів справи про банкрутство Компанії до прокуратури Львівської області, а не до вказаних органів згідно підслідності злочинів, є таким, що прийнято з порушенням підслідності злочинів. Незазначення ж статті Кримінального кодексу України (2341-14) в ухвалі про направлення матеріалів справи до слідчих органів не відповідає викладеним вимогам ст.ст. 43, 79, 86, 90 ГПК України, оскільки це призвело, як вже вказано вище, до направлення матеріалів справи до слідчих органів з порушенням вимог щодо підслідності злочинів.

Що до необхідності перевірки дій (бездіяльності) посадових осіб Боржника на предмет наявності в них ознак злочинів, передбачених Кримінальним кодексом України (2341-14) , про що зазначається в оскаржуваній ухвалі, суд касаційної інстанції звертає увагу, що згідно постанови від 19.10.2011 року, винесеною старшим слідчим СВ ПМ ДПА у Львівській області Любашівською Б.А. (т. 13 а.с. 155-158) було закрито кримінальну справу по епізоду вчинення головою правління Компанії ОСОБА_7 та головним бухгалтером товариства -ОСОБА_8 злочину, передбаченого ст. 219 Кримінального кодексу України. Вказану постанову також врахував господарський суд Львівської області при прийнятті 24.01.2012 року рішення у справі № 5015/6971/11 про відмову Заступнику прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Міністерства Інфраструктури України, Державної служби автомобільних доріг України (Укравтодор) у позові до Компанії про розірвання концесійного договору на будівництво та експлуатацію автомобільної дороги Львів-Броди віл 26.12.2002 року та додаткової угоди від 16.03.2011 року № 1.

Між тим, апеляційний суд вказану постанову не врахував при прийнятті оскаржуваної ухвали, тоді як згідно змісту цієї постанови предметом перевірки відповідними слідчими органами були саме дії, про які зазначив апеляційний суд в оскаржуваній ухвалі.

Поряд з викладеним, колегія суддів зазначає, що зупиняючи провадження у справі у зв'язку із направленням матеріалів справи до органів прокуратури, апеляційний суд не врахував, що предметом перегляду в апеляційному порядку у даній справі є ухвала про затвердження мирової угоди та припинення провадження у справі про банкрутство Компанії, яка не була визнана банкрутом. Отже, апеляційним судом в порушення норм ст.ст. 43, 86 ГПК України не обґрунтовано, яким чином визначені в оскаржуваній ухвалі підстави для зупинення провадження у справі впливають та пов'язані із переглядом в апеляційному порядку ухвали про затвердження мирової угоди та припинення провадження у справі про банкрутство Компанії, враховуючи, як вже було зазначено вище, що обставини щодо виникнення заборгованості Боржника перед ініціюючим кредитором, її характеру, обґрунтованості та підтвердженності належними доказами у справі можуть були предметом розгляду у підготовчому засіданні, яке відбулось у даній справі 30.04.2009 року (т. 1 а.с. 70-71), а прийнята за результатами такого засідання ухвала набрала законної сили (т. 1 а.с. 101-103), постанова ж про визнання Компанії банкрутом у даній справі не приймалась.

За таких обставин та користуючись повноваженнями, передбаченими нормами п. 3 ст. 111-9 ГПК України, оскаржувана ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню, як така, що не відповідає обставинам справи та винесена з порушенням та невірним застосуванням норм діючого законодавства, а справа -направленню до апеляційного суду для здійснення подальшого апеляційного провадження у справі.

З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст.ст. 1, 35- 39 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. 212 Кримінального процесуального кодексу України, ст. 219 Кримінального кодексу України та ст.ст. 43, 79, 86, 90 1115, 1117, 1119 -11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -