Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Мирошниченка С.В., суддів Барицької Т.Л., Хрипуна О.О. (доповідача), розглянувши касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Проект-А" Приватного акціонерного товариства "Спільне підприємство Ен Ес Ай Констракшн" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2011 у справі господарського суду № 2/349 міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Проект-А" до Приватного акціонерного товариства "Спільне підприємство Ен Ес Ай Констракшн" особа, яка подавала апеляційну скаргу: Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" про визнання права власності за участю представників позивачане з'явилися, відповідачане з'явилися, ПАТ "Укрсоцбанк" Ткачук О.В.,

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.12.2009 (суддя Домнічева І.О.) у справі № 2/349 задоволено позов ТОВ "Проект-А", визнано право власності ТОВ "Проект-А" на адміністративно-побутовий комплекс загальною площею 18 405,0 кв.м., розташований за адресою: м. Київ, вул. М. Амосова, 12, та зобов'язано відповідача припинити дії, що порушують законні права власника зазначеного адміністративно-побутового комплексу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2011 (головуючий суддя Федорчук Р.В., судді Ткаченко Б.О., Лобань О.І.) задоволено апеляційну скаргу ПАТ "Укрсоцбанк", рішення господарського суду міста Києва від 24.12.2009 у справі № 2/349 скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою апеляційної інстанції, ТОВ "Проект-А" та АТЗТ "Спільне підприємство Ен Ес Ай Констракшн", яке змінило найменування на ПрАТ "Спільне підприємство Ен Ес Ай Констракшн", звернулись до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами, в яких просять скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2011 у справі № 2/349, залишивши в силі рішення господарського суду міста Києва від 24.12.2009.

Вимоги та доводи касаційних скарг мотивовані тим, що приймаючи оскаржуване рішення, суд апеляційної інстанції порушив норми ст. 4-3, 93 ГПК України, абз. 7 п. 2 перехідних положень Закону України "Про судоустрій та статус суддів" (2453-17) та невірно застосував до спірних правовідносин положення Закону України "Про іпотеку" (898-15) .

В судовому засіданні 23.05.2012 оголошено перерву до 30.05.2012. Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

В судове засідання 30.05.2012 представники скаржників не з'явились. Директором ПрАТ "Спільне підприємство Ен Ес Ай Констракшн" заявлено клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю представника. Беручи до уваги, що позивач є юридичною особою, з огляду на суть спору, матеріали справи та пояснення, надані представником ПрАТ "Спільне підприємство Ен Ес Ай Констракшн" по суті касаційного провадження у попередніх судових засіданнях, а також встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, колегія суддів відхилила клопотання та визнала за можливе розглянути справу за відсутності представників скаржників.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх представників, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 93 ГПК України апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом.

Пленум Вищого господарського суду України у постанові від 17.05.2011 № 7 (v0007600-11) "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України (1798-12) " (із змінами і доповненнями) роз'яснив, що з урахуванням припису абзацу сьомого пункту 2 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) при апеляційному оскарженні судових рішень місцевих господарських судів, прийнятих до набрання чинності цим Законом, застосовуються, зокрема, правила частини другої статті 93 ГПК (у редакції, яка була чинною на час прийняття таких рішень) щодо можливості відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги протягом трьох місяців з дня прийняття оскаржуваного рішення. Це правило не поширюється на апеляційне оскарження прийнятих до набрання чинності Законом України "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) судових рішень місцевих господарських судів особами, які не брали участі у справі і стосовно яких господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, оскільки ГПК (1798-12) до набрання чинності названим Законом відповідним особам не надавалося право апеляційного оскарження судових рішень і щодо них не застосовувався присікальний тримісячний строк подання апеляційної скарги.

Відповідно до нової редакції ст. 91 ГПК України правом апеляційного оскарження рішення та ухвали місцевого господарського суду наділені сторони у справі, прокурор, треті особи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, за договором іпотеки від 24.01.2008, між ПАТ "Укрсоцбанк" (іпотекодержатель) та відповідачем АТЗТ "Спільне підприємство Ен Ес Ай Констракшн" (іпотекодавець) в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором в іпотеку передано право оренди земельної ділянки площею 1,8374 га, кадастровий номер 8000000000:72:214:0008, розташованої за адресою місто Київ, вул. М.Грінченка, 4, (нині М.Амосова, 12) з цільовим призначенням: для експлуатації та обслуговування комплексу нежилих будівель виробничої бази з подальшою реконструкцією, та адміністративно побутовий комплекс, що стане власністю АТЗТ "Спільне підприємство Ен Ес Ай Констракшн" в майбутньому, який будується на вищезазначеній земельній ділянці.

Згідно із витягом з Єдиного реєстру відчуження об'єктів нерухомого майна, відповідно на право оренди земельної ділянки та адміністративно-побутовий комплекс за адресою: м. Київ, вул. М. Грінченка, 4 (нині - вул. М. Амосова, 12), накладена заборона відчуження на підставі іпотечного договору від 24.01.2008.

Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у постанові від 30.03.2012 № 5 (v0005740-12) "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", якщо предметом іпотеки є об'єкт незавершеного будівництва, то по закінченні його будівництва іпотека зберігає силу, і її предметом є будівля (споруда), зведена в результаті завершення будівництва.

Оскільки, не зважаючи на діючу заборону відчуження майна, рішенням господарського суду міста Києва від 24.12.2009 у справі № 2/349 визнано право власності на адміністративно-побутовий комплекс, розташований за адресою місто Київ, вул. М.Амосова, 12, за ТОВ "Проект-А" та зобов'язано припинити дії, що порушують законні права власника адміністративно-побутового комплексу, суд апеляційної інстанції дійшов вмотивованого висновку, що рішення у даній справі прийнято про права ПАТ "Укрсоцбанк" на спірне майно за іпотечним договором від 24.01.2008.

Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі ст. 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України).

Отже, для пред'явлення позову про визнання права власності у позивача на момент звернення до суду із відповідним позовом таке право має існувати, а інша особа - відповідач повинна його оспорювати або не визнавати.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позовні вимоги ТОВ "Проект-А", правонаступника ЗАТ "Проект-А", про визнання права власності на збудований адміністративно-побутовий комплекс ґрунтуються на інвестиційно-підрядному договорі, укладеному 14.12.2009 з відповідачем, відповідно до умов якого АТЗТ "Спільне підприємство Ен Ес Ай Констракшн" (замовник) зобов'язалось здійснити реконструкцію частини комплексу нежитлових будівель із знесенням ветхого ангару та будівництво адміністративно-побутового комплексу (І-а черга) за адресою вул. М. Грінченка, 4, в місті Києві, ввести об'єкт в експлуатацію та передати у власність ЗАТ "Проект-А" (інвестор), а інвестор в свою чергу зобов'язався інвестувати грошові кошти для здійснення реконструкції об'єкта та отримати об'єкт у власність. Однак в порушення вказаного договору АТЗТ "Спільне підприємство Ен Ес Ай Констракшн" відмовляється від виконання обов'язків щодо передачі об'єкта та оформлення права власності інвестора і перешкоджає останньому самостійно здійснити оформлення права власності, не надає необхідні документи і позбавляє можливості здійснити огляд стану будівлі.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія дійшла висновку про те, що позивачем обраний неналежний спосіб захисту своїх прав, що виникли з інвестиційного договору, тобто у зобов'язальних правовідносинах. Суд зазначає, що у разі, якщо позивач вважає, що відповідачем порушуються умови вказаного договору, він може звернутись до суду за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів шляхом подання позову про спонукання відповідача до виконання договірних зобов'язань.

Отже, незважаючи на мотиви, апеляційний господарський суд дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Викладені в скаргах доводи зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі компетенції касаційної інстанції, а отже колегією суддів не можуть бути прийняті до уваги.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, доводи касаційних скарг не спростовують висновок суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановленого у справі рішення суду апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись ст.ст. 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Проект-А" та Приватного акціонерного товариства "Спільне підприємство Ен Ес Ай Констракшн" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2011 у справі № 2/349 залишити без змін.