Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Ткаченко Н.Г. -головуючого, Катеринчук Л.Й., Коробенка Г.П.розглянувши матеріали касаційної скарги Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.03.2012р.у справі господарського суду Харківської областіза позовом Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут", м. Харків, до Приватного підприємства з іноземними інвестиціями "Самір Інтернейшенел Трейд Анд Сервіс Сентре", м. Харків, про стягнення коштів у розмірі 29752,55 грн. та розірвання договору оренди за участю представників:

позивача: не з'явилися,

відповідача: не з'явилися

Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут" звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Приватного підприємства з іноземними інвестиціями "Самір Інтернейшенел Трейд Анд Сервіс Сентре",, про стягнення заборгованості по відшкодуванню земельного податку у сумі 29 752,55 грн. за укладеним між сторонами 01.09.1997 року договором оренди № 44 нежитлової двоперхової будівлі, загальною площею 2411 м2, яка розташована за адресою: м.Харків, вул.Артема, 48-а, а також просив розірвати вказаний договір.

24.01.2012р. позивач звернувся із заявою про припинення провадження у справі в частині стягнення заборгованості.

Рішенням господарського суду Харківської області від 07.02.2012 р., залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.03.2012р. позов задоволено частково: провадження у справі в частині стягнення 26 752,55 грн. заборгованості з відшкодування земельного податку припинено на підставі п.1.1 ст. 80 ГПК України; в іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленими у справі судовими актами, НТУ "Харківський політехнічний інститут" звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить рішення та постанову в частині відмови у позові скасувати та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог в цій частині.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваних судових актів, знаходить необхідним в задоволені касаційної скарги відмовити, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.09.1997р. між сторонами було укладено договір оренди № 44 нежитлової двоповерхової будівлі, загальною площею 2411 м2, яка розташована за адресою: м. Харків, вул. Артема, 48-А, строком дії 20 років.

Пунктом 4.6 договору передбачено, що орендар зобов'язаний своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату.

За умовами п. 3.1 та 5.1.2. Договору щомісячну орендну плату відповідач повинен сплачувати своєчасно, не пізніше 5-го числа місяця наступного за розрахунковим (згідно з додатковою угодою від 01.02.2000р. не пізніше 20-го числа поточного місяця, згідно з додатковою угодою від 01.05.2000 року до 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим) згідно з додатковою угодою від 01.02.2000р. 70% - позивачу, 30% - до бюджету України, а згідно з додатковою угодою від 01.05.2010р. -100% позивачу, який 50% орендної плати перераховує в Державний бюджет України.

Відповідно до п. 5.1.17. орендар повинен окремо проводити сплату земельного податку в відповідності з діючим законодавством.

Судом встановлено, що протягом дії Договору оплату по відшкодуванню земельного податку відповідач здійснював несвоєчасно та не в повному обсязі, в результаті чого утворилась заборгованість відповідача по відшкодуванню земельного податку в сумі 29 52,55 грн., що і стало підставою звернення позивача до суду з позовом у даній справі .

В процесі розгляду справи до ухвалення рішення відповідач погасив заборгованість з відшкодування земельного податку, а тому суд на підставі п.1-1 ст. 80 ГПК України обґрунтовано припинив провадження у справі в цій частині позовних вимог. .

Відмовляючи у задоволенні решти позову щодо вимог про розірвання договору оренди -суди виходили з відсутності доказів несплати відповідачем орендних платежів протягом трьох місяців підряд з посиланням на наступні норми матеріального права.

Так, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом (ч. 7 ст. 179 ГК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Згідно з ч.3 ст. 291 ГК України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України (435-15) для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Ця норма узгоджується з приписом ч.2 ст. 651 ЦК України, згідно якої договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. При цьому, істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Статтею 783 ЦК України передбачено, що наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо: 1) наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; 2) наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; 3) наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; 4) наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

Наймодавець має право відмовитись від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд ( ст. 782 ЦК України).

Судом встановлено, що відповідач (орендар) не порушував умови Договору в частині внесення орендної плати, більш ніж три місяці підряд, а лише не сплатив земельний податок, який за умовами договору оренди (п.5.1.17 ) сплачується орендарем у відповідності до норм діючого законодавства окремо від орендної плати, що виключає застосування у спірних правовідносинах сторін ст. 797 ЦК України, з посиланням на яку позивач безпідставно відносить земельний податок до орендної плати, яка є істотною умовою договору, недотримання обов"язку по сплаті якої на думку останнього є підставою для розірвання договору оренди .

Таким чином, місцевим та апеляційним господарським судом встановлені обставини справи, що підтверджуються певними доказами, яким попередній суд дав належну оцінку, правом переоцінки яких в силу приписів ст. 111-7 ГПК України касаційна інстанція не наділена, з огляду на що висновок господарського суду попередньої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про розірвання договору оренди, колегія також визнає правомірним і обґрунтованим, що за відсутності порушень судами норм матеріального і процесуального права, дає підстави для залишення їх без змін.

Керуючись ст. 111-5, 111-7, 111-8, 111-9- 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.03.2012р. у справі № 5023/076/12 залишити без змін.