Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В.суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О.розглянувши матеріали касаційної скарги Державного агентства резерву Українина постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.02.12у справі№22/49за позовомДержавного агентства резерву Українидо Дочірнього підприємства Національної акціонерної компанії "Надра України "Західукргеологія"треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1.Національна акціонерна компанія "Надра України" 2.Кабінет Міністрів Українипроповернення матеріальних цінностей та стягнення В судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: ОСОБА_4 -за дов. від 02.06.11;

від відповідача:ОСОБА_5 -за дов. від 03.04.12;

від третьої особо-1: ОСОБА_6 -за дов. від 10.01.12;

від третьої особи-2: ОСОБА_7 -за дов. від 30.12.11.

В судовому засіданні 17.05.12 оголошувалась перерва до 24.05.12.

Державним комітетом України з державного матеріального резерву, правонаступником якого є Державне агентство резерву України, у листопаді 2009 року заявлений позов до Дочірнього підприємства Національної акціонерної компанії "Надра України" Західукргеологія" про зобов'язання відповідача повернути до мобілізаційного резерву матеріальні цінності, а саме: труби катані заг. призначення 12,800 тонн, труби обсадні 100,807 тонн, акумулятори 4 штуки, кабелі шланговані та врубові 0,200 км., долота шарошечні 4 штуки. Водночас, позивач просив стягнути з відповідача в доход Державного бюджету України 2 173 678,13 грн - штрафних санкцій, з яких: 1 124 539,53 грн -100% штрафу за незабезпечення збереження матеріальних цінностей та 1 049 138,60 грн -пені. В обґрунтування своїх вимог позивач вказував на те, що проведеними 30.07.04 та 20.01.09 перевірками

Доповідач: Добролюбова Т.В.

якісного стану, умов зберігання, обліку та звітності матеріальних цінностей, які повинні знаходитись на відповідальному зберіганні відповідача, виявлено незабезпечення збереження спірних матеріальних цінностей, що свідчить про порушення відповідачем своїх зобов'язань, передбачених статтями 936, 942, 949 Цивільного кодексу України, Законом України "Про державний матеріальний резерв" (51/97-ВР) , Положенням про особливості формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями мобілізаційного резерву, Положенням про мобілізаційний резерв та інших нормативних актів, які регулюють порядок здійснення операцій з відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву. При цьому, позивач посилався також на приписи статей 179, 203, 204, 207, 413, 419 Цивільного кодексу УРСР, статей 548, 937, 938 Цивільного кодексу України, статей 230, 231 Господарського кодексу України, статей 12, 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв".

Рішенням господарського суду Львівської області від 23.08.11, ухваленим суддею Костів Т.С., у задоволенні позовних вимог відмовлено. Вмотивовуючи рішення суд першої інстанції, враховуючи, зокрема, висновок судово-економічної експертизи, визнав недоведеним факт закладки спірних матеріальних цінностей, а відтак і самовільного їх відчуження відповідачем. Судове рішення обґрунтоване приписами статей 11, 12, 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", статті 44 Цивільного кодексу УРСР.

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Галушко Н.А. -головуючого, Краєвської М.В., Орищин Г.В., постановою від 08.02.12, перевірене рішення суду першої інстанції залишив без змін, а апеляційну скаргу позивача залишив без задоволення.

Державне агентство резерву України звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення і постанову у справі скасувати, а справу просить передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник вказує на порушення судами попередніх інстанцій приписів статей 11, 937 Цивільного кодексу України, статей 4, 42, 154 Цивільного кодексу УРСР, статей 4-2, 32, 42, 43, 84, 105 Господарського процесуального кодексу України, статей 2, 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", Указу Президента України №1039/95 від 14.11.95 (1039/95) "Про заходи щодо поліпшення роботи з мобілізаційної підготовки народного господарства України". На думку скаржника, наявні в матеріалах справи документи підтверджують передачу на зберігання відповідачеві спірних матеріальних цінностей. Водночас, скаржник зауважує на тому, що факти відчуження матеріальних цінностей виявлені під час проведення перевірки та відображені в актах перевірки від 30.07.04 і від 20.01.09. Окрім цього, скаржник вважає, що судами не надано оцінку висновку судової експертизи, а лише викладено його зміст.

Від Дочірнього підприємства Національної акціонерної компанії "Надра України "Західукргеологія", Національної акціонерної компанії "Надра України" отримано відзиви на касаційну скаргу, в яких останні просять судові рішення у справі залишити без змін, а касаційну скаргу залишити без задоволення. Представник Кабінету Міністрів України в судовому засіданні суду касаційної інстанції також висловив заперечення проти задоволення касаційної скарги та просив залишити без змін судові акти у справі.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В. і пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що предметом судового розгляду є вимога Державного комітету України з державного матеріального резерву, правонаступником якого є Державне агентство резерву України, до Дочірнього підприємства Національної акціонерної компанії "Надра України" Західукргеологія" про зобов'язання відповідача повернути до мобілізаційного резерву матеріальні цінності, а саме: труби катані заг. призначення 12,800 тонн, труби обсадні 100,807 тонн, акумулятори 4 штуки, кабелі шланговані та врубові 0,200 км., долота шарошечні 4 штуки. Водночас, позивач просив стягнути з відповідача в доход Державного бюджету України 1 124 539,53 грн -100% штрафу за незабезпечення збереження матеріальних цінностей та 1 049 138,60 грн -пені. Отже, предметом доказування при розгляді даного спору є встановлення, зокрема, факту закладки матеріальних цінностей, номенклатури та фактичної кількості закладених цінностей, факту їх самовільного використання відповідачем. Відносини сторін, що виникають зі зберігання матеріальних цінностей державного резерву регулюються Законом України "Про державний матеріальний резерв" (51/97-ВР) , який є спеціальним і визначає загальні принципи формування, розміщення, зберігання, використання, поповнення та освіження запасів державного матеріального резерву, та іншими актами. Відповідно до статті 1 Закону України "Про державний матеріальний резерв" державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом. Водночас, статтею 2 названого Закону визначено, що відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву -це зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника або одержувача без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву. Самовільне відчуження матеріальних цінностей державного резерву - використання або реалізація відповідальним зберігачем матеріальних цінностей державного резерву, що перебувають у нього на відповідальному зберіганні, без відповідного рішення на це центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом. Частиною 3 статті 4 Закону України "Про державний матеріальний резерв" унормовано, що запаси державного резерву незалежно від його місцезнаходження, є державною власністю і не підлягають відчуженню. Згідно з приписами статті 11 цього ж Закону перелік підприємств, установ та організацій усіх форм власності, що виконують відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, номенклатура та обсяги їх накопичення визначаються мобілізаційними завданнями та іншими спеціальними планами. При цьому, документом, що підтверджує закладення матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на відповідальне зберігання є акт закладки матеріальних цінностей за формою №1. Номенклатура накопичення є державним замовленням, тобто тим завданням, яке держава встановлювала підприємству, проте сам вказаний норматив не може свідчити про факт реалізації замовлення та фактичну кількість закладених до мобілізаційного резерву цінностей. Відповідно до пункту 10 Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.97 № 1129 (1129-97-п) , матеріальні цінності вважаються закладеними до державного резерву після підписання акта про їх приймання, розміщення на місці зберігання та оформлення відповідних бухгалтерських документів складського обліку. Необхідність укладення договору зберігання матеріальних цінностей держрезерву визначена пунктом 4 Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, згідно з яким розміщення запасів матеріальних цінностей державного резерву здійснюється Державним комітетом України з державного матеріального резерву на підприємствах, в установах і організаціях системи державного резерву, а також на інших підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форми власності на договірних умовах. За приписами статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Згідно з приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів і фактами, що є об'єктом судового дослідження. Належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Згідно з приписами частини 2 статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Дослідивши усі обставини та надавши оцінку зібраним у справі доказам, судами попередніх інстанцій установлено, що позивачем не надано, і, відповідно, матеріали справи не містять належних доказів, підтверджуючих закладку спірних матеріальних цінностей на відповідальне зберігання відповідачеві, сплату послуг відповідача зі зберігання відповідних матеріальних цінностей мобілізаційного резерву та письмового договору. Не надано позивачем, як установлено апеляційним судом, і номенклатури накопичення, затвердженої Міністерством геології СРСР від 31.05.88 №2808/21-1с, на яку посилався позивач в обґрунтування своїх вимог. Водночас, судами попередніх інстанцій оцінено надані позивачем на підтвердження своїх вимог звіти відповідача за формою 12 мр та акти перевірок від 30.07.04 та від 20.01.09, та відхилено їх з посиланням на те, що з цих документів не вбачається найменування та фактичної кількості закладених матеріальних цінностей на відповідальне зберігання відповідачеві, що унеможливлює висновок про їх самовільне використання останнім. Надано оцінку судами і висновку судово-економічної експертизи, в якому, зокрема, відображено неможливість встановлення факту закладки, кількість закладених на зберігання матеріальних цінностей, розмір їх нестачі, а відтак і правильність нарахування штрафних санкцій за їх незбереження. Враховуючи установлені судами обставини щодо недоведеності факту закладки спірних матеріальних цінностей, відсутні підстави для стягнення з відповідача штрафних санкцій і пені за їх незбереження. Доводи, викладені в касаційній скарзі щодо порушення матеріального і процесуального законодавства, не можуть бути підставою для скасування судових актів у справі, позаяк не спростовують установлених судами обставин справи та ґрунтуються на переоцінці доказів, яка за приписами частини 2 статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції. Отже, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції підстав для скасування постанови у справі та задоволення касаційної скарги не вбачається.

За таких обставин та керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-8, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.02.12 у справі №22/49 залишити без змін.

Касаційну скаргу Державного агентства резерву України залишити без задоволення.