Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДобролюбової Т.В.суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін: позивача: ОСОБА_4 -дов. від 05.04.12, відповідача: ОСОБА_5 -дов. від 28.11.11, касаційну скаргуАграрного фонду Державної спеціалізованої бюджетної установина постановуКиївського апеляційного господарського судувід20.03.12у справі№10/402за позовомПублічного акціонерного товариства "Миколаївський комбінат хлібопродуктів" доАграрного фонду Державної спеціалізованої бюджетної установипростягнення 390976,67 грн.

Публічне акціонерне товариство "Миколаївський комбінат хлібопродуктів" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Аграрного фонду Державної спеціалізованої бюджетної установи 350850 грн. боргу, 14384,85 грн. пені, 24559,50 грн. штрафу, 1182,32 грн. -3% річних. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував на несплату відповідачем вартості послуг з перевезення пшениці за період з 11.04.11 до 30.04.11 за договором на переробку зерна пшениці №77П від 06.04.11. Позивач посилався на приписи статей 6, 525, 526, 625, 626, 627, 628, 629, 837, 854, 901, 903 Цивільного кодексу України, статей 173, 179, 193, 222, 231 Господарського кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.11.11 (суддя Котков О.В.) в позові відмовлено через його необґрунтованість і недоведеність.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.03.12 (судді: Тищенко А.І., Михальська Ю.Б., Отрюх Б.В.) перевірене рішення місцевого господарського суду скасовано. Позов задоволено повністю. Апеляційний господарський суд установив, що обов'язок відповідача з відшкодування витрат з перевезення зерна пшениці обумовлений сторонами в спірному договорі. постанова обґрунтована приписами статей 525, 526, 548, 549, 625, 626, 627, 628, 837, 853, 854, 901, 902, 903 Цивільного кодексу України, статей 179, 193, 231 Господарського кодексу України.

До Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернувся Аграрний фонд Державної спеціалізованої бюджетної установи, який просить постанову у справі скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі. Скаржник вважає, що судами порушені приписи статей 638, 837, 853, 854 Цивільного кодексу України, статті 105 Господарського процесуального кодексу України. Фонд не погоджується з висновком апеляційного господарського суду про наявність підстав для стягнення з відповідача витрат за перевезення зерна, оскільки умовами спірного договору передбачено відшкодування витрат лише на переробку зерна. При цьому скаржник наголошує на тому, що відповідачем були виконані договірні зобов'язання повністю та сплачено позивачеві вартість виконаних робіт за договором.

Від позивача судом отримано заперечення на касаційну скаргу, в якому він просить залишити її без задоволення, а постанову у справі -без змін.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення представників сторін, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Апеляційним господарським судом в процесі розгляду спору установлено та підтверджено матеріалами справи, що 06.04.11 між Відкритим акціонерним товариством "Миколаївський комбінат хлібопродуктів" (правонаступником якого є позивач) - переробником та Аграрним фондом - замовником укладено договір на переробку зерна пшениці №77П. За умовами цього договору (пункти 1.1, 1.2) замовник передає переробнику зерно пшениці для переробки на борошно на підприємстві переробника, а переробник приймає зерно і доводить його до борошномельних кондицій, забезпечує збереження цього зерна на борошно, зберігає і видає борошно замовнику на підприємстві переробника. Апеляційним господарським судом установлено і те, що умовами укладеного договору передбачено обов'язок замовника відшкодувати переробнику усі витрати, пов'язані з виконанням цього договору. На виконання договору відповідач надав позивачеві дозволи на переміщення зерна №41-09/1091 від 06.04.11, №41-09/1093 від 06.04.11, за якими позивач здійснив перевезення зерна пшениці з елеваторів ПАТ "Явкинський елеватор", ПАТ "Підгороднянський елеватор" із залученням перевізників - ТОВ "Вікард-Агро", ТОВ "Транс Лайн-М" та ТОВ "Явкинський елеватор". В ході розгляду спору суд апеляційної інстанції установив, з підтвердженням матеріалами, що позивач свої договірні зобов'язання з переробки зерна пшениці в обсязі 2689,00 т на суму 699140 грн. виконав. Відповідач відшкодував позивачеві 699140 грн. витрат з переробки зерна, що підтверджується платіжним дорученням №1304. Тобто, як установив апеляційний господарський суд, відповідачем були відшкодовані позивачеві лише витрати, пов'язані з переробкою зерна. При цьому, витрати з перевезення зерна залишилися не відшкодованими відповідачем. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимога Публічного акціонерного товариства "Миколаївський комбінат хлібопродуктів" про стягнення з Аграрного фонду Державної спеціалізованої бюджетної установи 350850 грн. боргу за перевезення зерна, 14384,85 грн. пені, 24559,50 грн. штрафу, 1182,32 грн. - 3% річних. Згідно з приписами статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Відповідно до приписів статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України). Положеннями статті 627 цього ж Кодексу передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Як вже зазначалося, і це установлено апеляційним господарським судом та підтверджено матеріалами справи, умовами спірного договору передбачено обов'язок замовника відшкодувати переробнику усі витрати, пов'язані з виконанням договору, в тому числі, і витрати з перевезення зерна. Суд апеляційної інстанції, установив, що відповідач відшкодував позивачеві лише витрати з переробки зерна пшениці. Апеляційним господарським судом в ході розгляду спору було установлено і те, з підтвердженням матеріалами справи, що позивачем були понесені витрати з перевезення зерна на суму 350850 грн., які не відшкодовані відповідачем. При цьому, апеляційним господарським судом було враховано, що розрахунок спірних витрат здійснений в межах норм, встановлених Міністерством аграрної політики та продовольства України (наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України № 213 від 30.05.11 (z0762-11) "Про затвердження норм відшкодування витрат, пов'язаних з комплексом заходів із зберігання, перевезення та переробки об'єктів державного цінового регулювання"). За приписами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання. Частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України унормовано, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання-відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Згідно з приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом (435-15) , іншими законами або договором. Суд апеляційної інстанції установив та це підтверджено матеріалами справи, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність відповідно до норм чинного законодавства (пункт 5.5 договору). За приписами статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (статті 231 Господарський кодекс України). Відповідно до частини 2 статті 231 Господарського кодексу України у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виникнення зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом або договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня в розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцяти днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. Разом з тим, частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України унормовано, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Враховуючи установлений апеляційним господарським судом факт часткової несплати відповідачем витрат за спірним договором, колегія суддів погоджується з висновком судів про наявність підстав для задоволення позову. Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція, виходить з обставин, встановлених у даній справі апеляційним господарським судом. Згідно з приписами частини 2 статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази, додатково перевіряти їх. Доводи скаржника, наведені в касаційній скарзі, не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки вони стосуються оцінки доказів, яка відповідно до приписів статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції та вони не спростовують установленого апеляційним господарським судом.

За таких обставин, підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не вбачається.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-8, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.03.12 у справі №10/402 залишити без змін.

Касаційну скаргу Аграрного фонду Державної спеціалізованої бюджетної установи залишити без задоволення.