Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Добролюбової Т.В.,суддів Гоголь Т.Г., Швеця В.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін: позивача, відповідача: не з'явились, повідомлені належно касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінко-Миколаїв"на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13.03.12у справі№5016/3986/2011(13/281) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тес-Юг"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Грінко-Миколаїв"простягнення 188763,84 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Тес-Юг" звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінко-Миколаїв" 155916,87 грн. боргу за поставлені нафтопродукти, 31972 грн. пені та 874,97 грн. -3% річних. В обґрунтування позову, позивач вказував на несплату відповідачем повної вартості отриманих нафтопродуктів за договором поставки №03/08-10-02 від 03.08.10, а відтак вважав підставним стягнення пені і річних.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 23.01.12 (суддя Коваль Ю.М.) позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 155916,87 грн. боргу, 874,97 грн. -3% річних та 4567,51 грн. пені. Господарський суд виходив з факту несплати відповідачем повної вартості поставлених нафтопродуктів за спірним договором поставки. У стягненні 27404,49 грн. пені відмовлено. Суд установив, що за своєю правовою природою узгоджена сторонами у пункті 3 додаткової угоди №1 до договору господарська санкція є пенею, розмір якої не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Судове рішення обґрунтоване приписами статей 525, 526, 549, 625, 629 Цивільного кодексу України, статей 193, 218, 230, 231 Господарського кодексу України.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 13.03.12 (судді: Гладишева Т.Я., Савицька Я.Ф., Лавренюк О.Т.) перевірене рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін з тих же підстав.

До Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Грінко-Миколаїв", яке просить судові рішення у справі скасувати в частині стягнення пені та прийняти нове рішення. Скаржник наголошує на порушенні судами приписів статей 549, 610 Цивільного кодексу України, статей 230, 343 Господарського кодексу Украйни, статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". Скаржник зазначає, що неустойка у вигляді пені та її розмір повинна бути узгоджена сторонами в договорі. Проте, як вказує товариство, пунктом 3 додаткової угоди №1 до договору за порушення строків оплати сторони передбачили застосування такого виду неустойки як штраф, а не пеню.

Від позивача відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що 03.08.10 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тес-Юг" -постачальником та Товариством з обмеженою відповідальністю "Грінко-Київ" -покупцем було укладено договір поставки нафтопродуктів №03/08-10-02. За умовами укладеного договору постачальник зобов'язався поставити та передати у власність покупця світлі нафтопродукти -паливо марки А-80, А-92, А-95, дизельне пальне в асортименті, кількості та за ціною за один літр згідно з виписаними накладними, а покупець прийняти та своєчасно оплатити вартість поставленого товару шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця упродовж 5 банківських днів з моменту виписки постачальником видаткової накладної на товар (пункти 1.1-1.4, 3.1, 4.3 договору). На виконання умов спірного договору позивач за видатковими накладними №903 від 19.11.10, №929 від 02.12.10, №942 від 13.12.10, №955 від 14.12.10, №965 від 16.12.10, №974 від 21.12.10, №979 від 22.12.10 поставив, а відповідач прийняв нафтопродукти, проте не розрахувався за нього в повному обсязі. Водночас суди установили, що 21.04.11 між сторонами у справі було укладено додаткову угоду №1 до договору від 03.08.10. Відповідно до умов зазначеної додаткової угоди сторони визначили заборгованість відповідача станом на 21.04.11 в сумі 266406,87 грн., узгодили графік її погашення - до 30.10.11 (пункти 1, 2 додаткової угоди) та обумовили, що в разі порушення строків оплати, передбачених додатковою угодою, ТОВ "Грінко-Миколаїв" сплачує ТОВ "ТЕС-ЮГ" штраф в розмірі 0,3% за кожний день прострочення від суми боргу (пункт 3 додаткової угоди). Суди установили, що відповідач на виконання додаткової угоди сплатив позивачеві ще 110490 грн., а відтак залишок боргу відповідача за поставлені нафтопродукти (і це не заперечується відповідачем) складає 155916,87 грн. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Тес-Юг" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінко-Миколаїв" 155916,87 грн. боргу за поставлені нафтопродукти, 31972 грн. пені та 874,97 грн. -3% річних. Ухвалюючи судові акти у справі, господарські суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову. Господарськими судами в ході розгляду спору було установлено факт порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо сплати повної вартості поставлених нафтопродуктів, а відтак суди визнали підставними вимоги позивача про стягнення з відповідача основної заборгованості та 3% річних. Втім, в частині стягнення з відповідача 155916,87 грн. заборгованості та 874,97 грн. -3% судові акти не оскаржені. Скаржник (як вбачається зі змісту касаційної скарги) не погоджується з судовими рішеннями в частині стягнення з нього 4567,51 грн. пені. За приписами статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. За приписами статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно з приписами статі 526 Цивільного кодексу України (435-15) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 193 Господарського кодексу України. За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України (436-15) , іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 Господарського кодексу України). Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 Господарського кодексу України). За приписами статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 названого Закону). Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (543/96-ВР) . Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Господарськими судами (як вже зазначалося) установлено факт прострочення відповідачем розрахунків за спірним договором. Установлено судами і те, що у випадку порушення строків оплати, передбачених узгодженим графіком розстрочення платежу заборгованості, відповідач сплачує штраф у розмірі 0,3 % за кожний день прострочення від суми боргу (пункт 3). Дослідивши умови спірного договору та надавши їм оцінку, господарські суди установили, що за своєю правовою природою ця господарська санкція підпадає під визначення пені, якою, за приписами статті 549 Цивільного кодексу України, є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Разом з тим, судами було враховано, що розмір пені не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України. Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція, виходить з обставин, встановлених у даній справі господарськими судами. Згідно з приписами частини 2 статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. З огляду на встановлений судами факт порушення відповідачем строків оплати за отримані нафтопродукти, висновок судів про наявність підстав для стягнення з відповідача пені у зменшеному судом розмірі визнається правомірним. доводи касаційної скарги також визнаються неспроможними та не спростовують встановленого апеляційним господарським судом. Доводи касаційної скарги визнаються неспроможними та не спростовують встановленого судами.

В частині стягнення з відповідача боргу та 3% річних постанова скаржником не оскаржена, а тому судом касаційної інстанції не переглядається.

Відтак, підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції в оскарженій частині та задоволення касаційної скарги не вбачається.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13.03.12 у справі №5016/3986/2011(13/281) залишити без змін.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінко-Миколаїв" - без задоволення.