( Додатково див. постанову Київського апеляційного господарського суду (rs21831243) ) ( Додатково див. рішення господарського суду Черкаської області (rs20019452) )

Доповідач -суддя Мележик Н.І.

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дунаєвської Н.Г.- головуючого,

Мележик Н.І.,

Подоляк О.А.,

розглянувши у відкритому

судовому засіданні касаційну

скаргу Приватного підприємства

"Будівельно-виробнича фірма "Євгенія"

на постанову Київського апеляційного

господарського суду від 06.03.2012 року

у справі № 16/5026/2463/2011

господарського суду Черкаської області

за позовом Приватного підприємства "Сталь"

до Приватного підприємства "Будівельно-виробнича фірма "Євгенія"

про стягнення 47 938,61 грн.

за участю представників:

позивача - не з"явились

відповідача - не з"явились

В жовтні 2011 року Приватне підприємство "Сталь" звернулось до господарського суду Черкаської області з позовом до Приватного підприємства "Будівельно-виробнича фірма "Євгенія" про стягнення 24 667,97 грн. заборгованості, 21 012,04 грн. інфляційних витрат, 3% річних в сумі 2 258,60 грн. та судових витрат.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 20.12.2011 року (суддя Спаських Н.М.) в задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2012 року (судді: Коротун О.М., Верзовець А.А., Рябуха В.І.) рішення господарського суду Черкаської області від 20.12.2011 року у справі №16/5026/2463/2011 скасовано частково та прийнято нове рішення про часткове задоволення позовних вимог; стягнуто з Приватного підприємства "Будівельно-виробнича фірма "Євгенія" на користь Приватного підприємства "Сталь" 14 656,98 грн. заборгованості, 5 071,06 грн. інфляційних витрат, 3% річних в сумі 1 316,76 грн., 210,45 державного мита, 103,60 грн. витрат на інформаційно -технічне забезпечення судового процесу, 210,45 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги; в решті рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

В касаційній скарзі Приватне підприємство "Будівельно-виробнича фірма "Євгенія" просить скасувати постанову апеляційного господарського суду у даній справі, посилаючись на неправильне застосування апеляційною інстанцією норм матеріального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, місцевий та апеляційний господарські суди встановили, що між сторонами досягнуто домовленості щодо поставки товару на підставі виставлених Приватним підприємством "Сталь" рахунків-фактур №№ 00000316 від 26.09.2008 року, 00000319 від 29.09.2008 року, 00000324 від 02.10.2008 року, 00000334 від 07.10.2008 року, в зв"язку з чим представником відповідача на підставі довіреностей отримано від позивача товар на загальну суму 25 258,38 грн., що підтверджується видатковими накладними №№ Ц -00000235 від 26.09.2008 року на суму 590,40 грн., Ц-00000252 від 29 вересня 2008 року на суму 460,07 грн., Ц-00000264 від 03 жовтня 2008 року на суму 14 196,91 грн., Ц-00000292 від 07 жовтня 2008 року на суму 10 011 грн.

Строк сплати вказаних рахунків -фактур встановлено два банківські дні.

Згідно наявного в матеріалах справи акту звірки взаєморозрахунків за період з 01.08.2008 року по 30.06.2011 року, підписаного представниками обох сторін та скріпленого їх печатками, Приватне підприємство "Будівельно-виробнича фірма "Євгенія" 03.11.2008 року частково оплатило вартість отриманого товару на суму 590,40 грн.

Претензія позивача від 11.10.2011 року про сплату вартості решти товару залишена відповідачем без задоволення.

Враховуючи невиконання відповідачем свого обов"язку щодо повної сплати вартості поставленого позивачем згідно вищеперелічених накладних товару, останній 31.10.2011 року звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості у розмірі 24 667,97 грн. Також за прострочення виконання грошових зобов"язань ПП "Сталь" на підставі статті 625 ЦК України нараховано інфляційні витрати у розмірі 21 012,04 грн. та 3% річних в сумі 2258,60 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача вартості товару на суму 10 011 грн., зазначеного у накладній № Ц-00000292 від 07.10.2008 року та товару на суму 590,40 грн., вказаного в накладній № Ц-00000235 від 26 вересня 2008 року, місцевий господарський суд, з позицією якого в цій частині погодилась апеляційна інстанція, вказав про недоведення позивачем свого права на стягнення з відповідача зазначеного розміру грошових коштів, оскільки відсутні докази фактичного отримання відповідачем товару за накладною № Ц-00000292 від 07.10.2008 року, яка не містить підпису особи, що отримала товар та оплатою останнім товару за накладною № Ц-00000235 від 26 вересня 2008 року, відповідно.

Також, 03.11.2008 р. ПП "Будівельно-виробнича фірма "Євгенія" оплатило грошові кошти в сумі 590,40 грн. за товар, поставлений за накладною № Ц-00000235 від 26 вересня 2008 року.

Водночас, Київським апеляційним господарським судом правомірно відхилено доводи позивача щодо підтвердження факту поставки товару на суму 10 011 грн. актом звірки взаємних розрахунків, оскільки чинним законодавством не надано акту звірки взаєморозрахунків юридичної сили доказу наявності обов'язку сплатити грошові кошти. В розумінні ст.ст. 9, 10 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", вказаний акт є зведеним обліковим документом, який фіксує стан розрахунків між сторонами, але сам по собі не породжує будь-яких прав та обов'язків сторін, в той час як зобов'язання сторін підтверджуються первинними документами - договором, актами, видатковими накладними, рахунками, платіжними дорученнями тощо.

При цьому, приймаючи рішення в іншій частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача 14 656,98 грн. за отриманий товар по накладним №№ Ц-00000252 від 29 вересня 2008 року на суму 460,07 грн., Ц-00000264 від 03 жовтня 2008 року на суму 14 196,91 грн., і, застосувавши до вказаних позовних вимог за заявою відповідача статті 257 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції на підставі ч. 4 ст. 267 цього ж Кодексу відмовив в позові в цій частині внаслідок спливу такого строку.

Позовні вимоги про стягнення інфляційних витрат та 3% річних, які є похідними від основної суми, залишені без задоволення місцевим господарським судом з огляду на норми статті 266 ЦК України.

Проте, апеляційна інстанція, скасовуючи рішення місцевого господарського суду в частині відмови в задоволенні позову про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в сумі 14 656,98 грн., вірно вказала на помилковість висновку суду першої інстанції в цій частині.

При цьому, господарський суд апеляційної інстанції обгрунтовано послався на наявність права у позивача вимагати сплати вартості поставленого товару за накладними № Ц-00000264 від 03.10.2008 року на суму 14 196,91 грн. та № Ц-00000252 від 29.09.2008 року на суму 460,07 грн., оскільки обов'язок оплати за ними виник 03.10.2008 року та 29.09.2008 року, відповідно.

Також апеляційним господарським судом спростовано доводи відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності за вимогами про стягнення вартості товару за вищевказаними накладними, зважаючи на підписання сторонами акту звірки взаємних розрахунків за період з 01.08.2008 року по 30.06.2011 року, який є дією, що свідчить про визнання відповідачем факту наявності боргу та є підставою для переривання строку позовної давності й обчислення його заново.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 Цивільного кодексу України).

Згідно частин 1, 3 статті 264 цього ж Кодексу перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

При цьому, законодавством не визначено переліку дій, що свідчать про визнання боржником свого боргу на користь кредитора.

Таким чином, про таке визнання можуть свідчити будь-які дії боржника, з яких вбачається його згода із наявністю певного боргу на користь кредитора. Такі дії можуть полягати й у складанні та підписанні боржником акту звірки взаємних розрахунків.

Частиною другою статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Статтею 712 цього ж Кодексу передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно положень ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до ч. 3 ст. 612 цього ж Кодексу якщо внаслідок прострочки боржника виконання зобов'язань втратило інтерес для кредитора, він має можливість відмовитись від прийняття виконання зобов'язань.

Відтак, суд апеляційної інстанції при повторному розгляді справи, дотримуючись вимог статті 43 ГПК України, повно й об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності та дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог, зважаючи на невиконання відповідачем своїх зобов'язань в частині сплати позивачу вартості товару, поставленого останнім за накладними №№ Ц-00000264 від 03.10.2008 року на суму 14 196,91 грн. та Ц-00000252 від 29.09.2008 року на суму 460,07 грн., а всього на суму 14 656,98 грн.

В силу частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Також, перевіривши правильність нарахування позивачем інфляційних витрат та 3% річних і, здійснивши, при цьому, власний розрахунок, апеляційний господарський суд, дійшов обгрунтованого висновку про стягнення з відповідача інфляційних витрат та 3% річних у розмірі 5 071,06 грн. в сумі 1 316,76 грн., відповідно.

З даними висновками господарського суду апеляційної інстанції повністю погоджується судова колегія Вищого господарського суду України, оскільки вони відповідають матеріалам справи, встановленим судом обставинам та вимогам закону.

Доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм статей 264 Цивільного кодексу України не спростовують правильності висновків апеляційного господарського суду щодо обов"язку відповідача сплатити позивачу вартість товару, отриманого за накладними №№ Ц-00000264 від 03.10.2008 року та Ц-00000252 від 29.09.2008 року на загальну суму 14656,98 грн., оскільки дії відповідача щодо підписання акту звірки взаєморозрахунків свідчать про визнання ним боргу та переривають перебіг позовної давності.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини встановлені господарським судом апеляційної інстанції на підставі всебічного, повного й об'єктивного дослідження поданих сторонами доказів, висновки апеляційного господарського суду відповідають цим обставинам, їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, прийнята постанова апеляційного господарського суду відповідає матеріалам справи та вимогам закону, а тому її слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.