( Додатково див. постанову Київського апеляційного господарського суду (rs22239795) ) ( Додатково див. рішення господарського суду міста Києва (rs21283284) )

Доповідач -суддя Мележик Н.І.

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дунаєвської Н.Г.- головуючого,

Мележик Н.І.,

Подоляк О.А.,

розглянувши у відкритому

судовому засіданні касаційну

скаргу Фірми "Т.М.М." -Товариства з обмеженою

відповідальністю

на рішення господарського суду міста Києва

від 19.01.2012 року

та постанову Київського апеляційного господарського

суду від 28.03.2012 року

у справі № 55/389

господарського суду міста Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

"Ласка Лізинг"

до Фірми "Т.М.М." -Товариства з обмеженою

відповідальністю

про стягнення 150 477,90 грн.

за участю представників:

позивача - не з'явились;

відповідача - Случака О.О.,

В листопаді 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Фірми "Т.М.М." -Товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення основного боргу у розмірі 150 477,90 грн.

Вподальшому, уточнивши позовні вимоги в частині розміру основного боргу, позивач просив стягнути з відповідача основний борг у розмірі 128 492,64 грн., 7216,02 грн. неустойки, інфляційних витрат у розмірі 3878,54 грн., 3% річних у розмірі 1327,92 грн. та судових витрат.

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.01.2012 року (суддя Ягічева Н.І.,Любченко М.О., Ломака В.С.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.03.2012 року (судді: Куксова В.В., Авдеєва П.В., Коршун Н.М.), позов задоволено повністю; стягнуто з Фірми "Т.М.М." -Товариства з обмеженою відповідальністю на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" 128 492,64 грн. основного боргу, 7 216,02 грн. неустойки, інфляційних витрат у розмірі 3 878,54 грн., 3% річних у розмірі 1 327,92 грн. та судові витрати.

В касаційній скарзі Фірма "Т.М.М." -Товариство з обмеженою відповідальністю просить скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку її обставин та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Спірні відносини, що виникли між сторонами регулюються, зокрема, Цивільним кодексом України (435-15) та Законом України "Про фінансовий лізинг" (723/97-ВР) .

Поняття зобов'язання та підстави його виникнення визначені статтею 509 Цивільного кодексу України, згідно якої зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно частини 2 статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Статтею 16 цього ж Закону передбачено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, місцевий та апеляційний господарські суди встановили, що 11.04.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" (лізингодавець) та Фірмою "Т.М.М." - Товариством з обмеженою відповідальністю (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу № 1289/04/2008, за яким лізингодавець зобов'язався передати без надання послуг по управлінню та технічній експлуатації, а відповідач -прийняти в тимчасове володіння та користування за плату майно - Штеттер-бетонозмішувач АМ 10 FHC (дві одиниці) та здійснювати лізингові платежі.

Згідно п. 6.3. договору, загальна вартість лізингових платежів, що підлягають до сплати відповідачем становить 131 115,14 умовних одиниць.

Умовна одиниця відповідно до п. 6.1. Договору, розуміється як сума, що виражена в гривнях України та є рівною одному Євро по курсу НБУ.

Пунктом 6.5 Договору встановлено, що відповідач зобов'язався вносити на розрахунковий рахунок Позивача платежі, розмір яких встановлюється на кожний період в Графіку внесення платежів, що є Додатком № 1 до Договору.

В п.8.5 Договору сторони домовились, що у випадку, якщо лізингоодержувач у зазначені договором строки не здійснює оплату встановлених договором платежів, лізингодавець вправі вимагати сплати неустойки у розмірі 0,25 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення в перші п'ять днів прострочення та 0,5 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, починаючи з шостого дня прострочення, а лізингоотримувач зобов'язується її сплатити.

На виконання умов договору позивач передав предмет лізингу відповідачу, що підтверджується видатковою накладною №РН-0000378 від 26.08.2008 року та довіреністю серії ЯПД №419812 від 20.08.2008 року.

Відповідно графіку внесення платежів за 21 - 27 періоди відповідач за кожний період повинен був сплатити 1918,14 умовних одиниць, проте, відповідачем не виконано взяті на себе зобов'язання, а саме, не сплачено в повному обсязі лізингові платежі за вказані періоди.

ТОВ "Фірмою "Т.М.М." частково оплачено за спірний період 9 562,78 грн., у зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем склала 128 492,64 грн. основного боргу, 7216,02 грн. неустойки, інфляційних витрат у розмірі 3 878,54 грн. та 3% річних у розмірі 1327,92 грн.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Положеннями статей 525, 526 ЦК України передбачено обов'язок сторін належним чином виконувати взяті на себе зобов'язання відповідно до умов договору, вимог цього Кодексу (435-15) й інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд, з позицією якого погодилась апеляційна інстанція, дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу по сплаті лізингових платежів у зв"язку з неналежним виконанням відповідачем договірних зобов"язань. При цьому, господарський суд міста Києва обґрунтовано послався на порушення Фірмою "Т.М.М." -Товариством з обмеженою відповідальністю норм пункту 3 частини 2 статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг", яким передбачено обов"язок лізингоодержувача своєчасно сплачувати лізингові платежі. Доказів погашення вказаної заборгованості відповідачем суду не надано.

В силу статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми.

Таким чином, за наявності факту прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, судом першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, на підставі пункту 8.5. договору та частини 2 статті 625 Цивільного кодексу обґрунтовано задоволено позовні вимоги про стягнення з Фірми "Т.М.М." -Товариства з обмеженою відповідальністю 7216,02 грн. неустойки, інфляційних витрат у розмірі 3878,54 грн., 3% річних у розмірі 1327,92 грн. за період з 03.04.2010 року по 03 жовтня 2010 року.

При цьому, правомірність стягнення вищезазначених сум підтверджена висновками судово-економічної експертизи № 550ц від 27.04.2011 року.

Заперечуючи проти позову, відповідач, також, послався на нечинність договору фінансового лізингу, оскільки ціна договору вказана в доларах США, що, на думку Фірми "Т.М.М." є порушенням ст. 99 Конституції України, ст.ст. 192, 524 Цивільного кодексу України, ст. 7, ч.1 ст. 179, ч.2 ст. 182, ч.1 ст. 198 Господарського кодексу України та внаслідок чого у Фірми "Т.М.М." ТОВ відсутні зобов'язання по сплаті лізингових платежів.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію процентів за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Стаття 524 ЦК України визначає, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно зі ст. 533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже, положення чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на встановлення в договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Враховуючи, що положення договору фінансового лізингу узгоджуються з вимогами чинного законодавства та не суперечать їм, при укладенні Договору відповідач не заперечував проти його умов, висновок апеляційного господарського суду про відповідність положень вказаного договору нормам чинного законодавства є правомірним.

Доводи касаційної скарги про те, що постанова апеляційного господарського суду необґрунтована, прийнята при неповному з'ясуванні обставин справи, що мають значення для справи, не заслуговують на увагу та спростовуються вищевикладеним.

Інші доводи зводяться до намагань позивача надати перевагу одних доказів над іншими, що суперечить вимогам статті 111-7 ГПК України, і тому до уваги не беруться.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог статті 43 ГПК України рішення місцевого і постанова апеляційного господарських судів ґрунтуються на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідають нормам матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків господарського суду міста Києва та Київського апеляційного господарського суду, в зв'язку з чим підстав для скасування рішення та постанови не вбачається.