Вищий господарський суд України у складі: суддя Харченко В.М. -головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.

розглянув касаційну скаргу фізичної особи -підприємця ОСОБА_2, м.Харків

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 05.03.2012

зі справи № 5023/9426/11

за позовом підприємства "БІОН" ЛТД в формі товариства з обмеженою відповідальністю, м.Харків

до фізичної особи -підприємця ОСОБА_2, м.Харків

про відшкодування збитків та зобов'язання вчинити певні дії.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача -ОСОБА_3, ОСОБА_4,

відповідача -ОСОБА_2

У листопаді 2009 року підприємство звернулося з позовом до підприємця, згідно з яким просило заборонити відповідачу будь-яке використання у господарському обороті творів позивача, а також заборонити використання назв творів художнього характеру "ІНФОРМАЦІЯ_1" та "ІНФОРМАЦІЯ_2" та стягнути збитки, завдані порушенням авторського права, в сумі 39110,00грн. і компенсацію у розмірі 50000 мінімальних заробітних плат.

Рішенням господарського суду Харківської області від 03.01.2012 (суддя Погорелова О.В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 05.03.2012 (колегія суддів у складі: суддя Могилєвкін Ю.О. - головуючий, судді Бабакова Л.М. і Плужник О.В.), позов задоволено частково. Заборонено відповідачу будь-яке використання у господарському звороті творів позивача у будь-якій формі копіювання чи будь-який формі відтворення, а також заборонено відповідачу будь-яке використання у господарському звороті оригінальних назв творів художнього характеру "ІНФОРМАЦІЯ_1" та "ІНФОРМАЦІЯ_2" та назв, схожих з ними. Стягнуто з відповідача на користь позивача 39110,00грн. завданих збитків. В решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України відповідач просить скасувати постанову апеляційного господарського суду від 05.03.2012, рішення господарського суду Харківської області від 03.01.2012 у даній справі та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Скарга мотивована тим, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Перевіривши повноту встановлення місцевим та апеляційним господарськими судами обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за авторським договором на передачу виключних майнових прав на використання твору, укладеним 19.09.2001, підприємству "Біон" ЛТД у формі товариства з обмеженою відповідальністю власником твору ОСОБА_4 було передано виключне право на використання творів: фактичне зображення упаковки виробу "ІНФОРМАЦІЯ_1", "ІНФОРМАЦІЯ_2", "ІНФОРМАЦІЯ_3", яке виконане у різних реальних або фантазійних обставинах і може використовуватися для пакування та рекламування конкретного товару, а також передано виключне право надавати дозвіл на використання вказаних творів, перешкоджати неправомірному використанню цих творів, в тому числі й забороняти таке використання.

Твори: фактичне зображення упаковок виробу "ІНФОРМАЦІЯ_1", "ІНФОРМАЦІЯ_2", "ІНФОРМАЦІЯ_3", яке виконане у різних реальних або фантазійних обставинах і може використовуватися для пакування та рекламування конкретного товару, створені ОСОБА_4 у 1992році (згідно із підписом автора на малюнках творів).

У цьому зв'язку 30.08.2007 згідно з закупівельним актом на торговому місці №10-4062 у торговому центрі біля станції метро "Академіка Барабашова" було придбано "Засіб для ароматизації речей, одягу, приміщень "ІНФОРМАЦІЯ_1" та "Засіб для ароматизації речей, одягу, приміщень "ІНФОРМАЦІЯ_2", виготовлені фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2, тобто відповідачем за цією справою.

Погоджуючись з рішенням суду першої інстанції про часткове задоволення позову, апеляційний суд підтвердив правильність висновків останнього про те, що відповідач порушив належні позивачу авторські права відносно частин зазначених вище творів, оскільки допустив незаконне відтворення оригінальних назв цих творів у своїй господарській діяльності.

В основу зазначених висновків суди поклали результати проведеної по справі судової експертизи, а також додаткові пояснення експерта отримані в судовому засіданні.

З такими висновками попередніх судових інстанцій погодитись не можна.

Відповідно до статті 1 Закону України від 23.12.1993 № 3792-ХІІ "Про авторське право і суміжні права" (далі -Закон № 3792) автор -це фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір.

Згідно із статтею 9 Закону № 3792 частина твору, яка може використовуватись самостійно, у тому числі й оригінальна назва твору, розглядається як твір і охороняється відповідно до цього Закону (3792-12) .

Наведені вимоги чинного законодавства були враховані судами не в повній мірі.

Зокрема, вбачаючи підстави для задоволення позову, суди, як про це вже вказувалось вище, виходили з того, що відповідач без дозволу використовував оригінальні назви творів, авторські майнові права відносно яких має позивач.

Тим самим суди дійшли до фактичного висновку про те, що сполучення слів "ІНФОРМАЦІЯ_1" та "ІНФОРМАЦІЯ_2" є самостійними об'єктами авторського права позивача, а отже використання цих об'єктів будь-якою іншою особою має відбуватись виключно з його (позивача) дозволу.

Зазначаючи про таке, попередні судові інстанції не взяли до уваги, що згідно із ст.9 Закону № 3792 правова охорона надається не будь -якій назві твору, а лише тій, яка містить ознаки твору, тобто є оригінальною, а саме такою, що визначає творчу самобутність автора, є продуктом його творчої думки і праці та може використовуватись самостійно.

Дійшовши до висновку про те, що сполучення слів "ІНФОРМАЦІЯ_1" та "ІНФОРМАЦІЯ_2", які є частиною зображення упаковок виробів "ІНФОРМАЦІЯ_1" та "ІНФОРМАЦІЯ_2", підлягають самостійній правовій охороні як оригінальні назви творів, суди всупереч вимогам ст.ст. 4- 7, 43, 84, 105 ГПК України не встановили та не зазначили у прийнятих рішеннях які саме фактичні обставини справи на їхню думку свідчили про те, що, по-перше, саме ці словосполучення, а не будь-які інші, що також були присутні на досліджених судами зображеннях являють собою назви творів, та по -друге, які безпосередні чинники, на їхню думку, могли дозволити дійти до висновку про те, що саме стосовно згаданих творів було створено власною працею автора, чому цю працю можна віднести до категорії творчої, а її результати такими, що носять оригінальний характер.

Поклавши в основу прийнятих рішень результати проведеного за справою експертного дослідження, суди не врахували вимоги ст. ст. 42, 43 ГПК України, згідно яких ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили, а висновок судового експерта не є обов'язковим для суду і оцінюється судом за правилами, встановленими ст. 43 ГПК України, та, як це вбачається із змісту оскаржуваних рішень, належної оцінки висновку експерта не надали.

Зокрема, суди не з'ясували та не зазначили у своїх рішеннях чи повно експерт відповів на порушені перед ним питання, чи відповідають його висновки іншим фактичним даним, чи можна вважати висновок експерта обґрунтованим та чи існує узгодженість цього висновку з іншими матеріалами справи.

В даному випадку суди не взяли до уваги, що всупереч вимогам ст. 42 ГПК України, а також положенням Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 року N 53/5 (z0705-98) та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 3 листопада 1998 року за N 705/3145 (z0705-98) , у письмовому висновку експерта, який стверджував про те, що досліджувані словосполучення є не тільки назвами творів, але й назвами оригінальними, були відсутні посилання на будь-які критерії, методи дослідження та умови їх використання, які могли б свідчити про правильність таких суджень.

Суди також не звернули уваги на те, що згадані недоліки, як це вбачається з інших матеріалів справи, не були усунуті в наступному під час участі експерта у судовому засіданні та надання ним додаткових роз'яснень щодо поданого висновку і не прийняли до відома, що отримання від експерта додаткових роз'яснень щодо поданого ним висновку є можливим лише в межах, що визначаються цією метою. А отже усунення недоліків, пов'язаних із недостатньою ясністю чи неповнотою висновку судового експерта, відповідно до вимог ст. 42 ГПК України є можливим шляхом призначення додаткової судової експертизи, а при необхідності -повторної судової експертизи.

У цьому ж зв'язку наведене судами мотивування власних висновків за справою, яке полягало виключно у тому, що словосполучення "ІНФОРМАЦІЯ_1" та "ІНФОРМАЦІЯ_2" слід вважати оригінальними назвами творів тільки з огляду на те, що оригінальність твору не може бути абсолютною, не можна визнати обґрунтованим через його неконкретний та безвідносний щодо обставин справи характер.

Крім того, суди не приділили уваги наступному.

Встановивши за справою, що причина цього спору полягає в тому, що позивач стверджував, а відповідач заперечував відносно факту порушення належних позивачу майнових авторських прав, а зокрема, виключного права на використання твору, суди відповідно до вимог ст.ст. 4- 7, 43, 84, 105 ГПК України повинні були з'ясувати чи відповідають дійсності твердження позивача про те, що у вересні 2001 року йому були передані виключні майнові авторські права відносно творів, які він пропонував ідентифікувати під назвою "ІНФОРМАЦІЯ_1" та "ІНФОРМАЦІЯ_2".

Зазначене питання не було належним чином досліджене судами, які лише зазначили про встановлений ними факт передачі прав від автора до позивача за договором від 19.09.2001, але не вказали у прийнятих за справою рішеннях які саме докази давали їм підстави вважати, що позивачу були передані виключні права саме на ті зображення, ескізи яких є в матеріалах справи.

Зокрема, суди не звернули уваги на те, що відповідно до змісту договору на передачу виключних майнових авторських прав від 19.09.2001 сторони домовились, що фактичні зображення творів мають знаходитись у додатках до нього.

З наявних матеріалів справи вбачається, що додатки до договору позивачем не надавались і судом не витребувались, і не досліджувались, а отже загальний висновок суду про те, що позивачу були передані авторські права відносно конкретних творів не можна визнати таким, що ґрунтується на встановлених за справою обставинах.

З огляду на заперечення відповідача проти позову, який, крім іншого, оспорював сам факт використання з його боку вказаних позивачем творів, суди для оцінки обґрунтованості таких заперечень мали з'ясувати:

- коли саме були оприлюднені ті твори, відносно яких позивач звернувся до суду за захистом своїх прав, а тобто з якого часу ці твори стали доступними для публіки і які докази про це свідчать;

- чи слід вважати, що зображення, які відповідач використовував у своїй господарській діяльності є продуктом його власної творчості, або були запозичені ним у якийсь спосіб у інших осіб. І якщо це так, то які саме докази про це свідчать.

Не з'ясувавши сукупності наведених та пов'язаних з ними питань, суд першої інстанції допустив неповноту у досліджені обставин справи і, порушивши вимоги ст. 111-12 ГПК України, не виконав вказівок, які містились у постанові Вищого господарського суду України від 18.10.2011, на що апеляційний суд, в свою чергу, не звернув ніякої уваги.

Вбачаючи підстави для задоволення заявлених по справі позовних вимог в частині відшкодування збитків у розмірі 39110,00грн., суди лише послались на ряд правових норм та теоретичних положень з питань відшкодування збитків, однак всупереч ст.ст. 4- 7, 43, 84, 105 ГПК України не встановили за справою і не зазначили у своїх рішеннях будь-яких обставин, які могли дійсно стати підставою для такого стягнення.

Зокрема, у цьому зв'язку, суди не встановили:

- які саме обставини справи на їхню думку свідчили про те, що позивач зазнав збитків та в чому саме ці збитки полягали;

- чим підтверджувався розмір збитків, заявлених позивачем до стягнення;

- чи існує, і якщо так, то в чому себе проявляє прямий причинний взаємозв'язок між діями відповідача і збитками, на відшкодуванні яких наполягав позивач.

Таким чином, з урахуванням наведеного, приймаючи до уваги, що характер допущених судами процесуальних порушень унеможливив встановлення фактичних обставин справи, а також з огляду на існуючі межі перегляду справи в касаційній інстанції, які визначені статтею 111-7 ГПК України, суд вбачає підстави для скасування прийнятих за справою судових рішень та передачі справи на новий розгляд відповідно до вимог пункту 3 ст. 111-9 ГПК України.

У ході такого розгляду суду належить врахувати наведене, з'ясувати дійсність тих обставин, на які посилається кожна з сторін у своїх поясненнях по справі, та на підставі поданих, а за необхідності і додатково витребуваних доказів встановити фактичні обставини справи і в залежності від встановленого прийняти таке рішення, яке знаходилося б у повній відповідності з нормами матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 111-7, 111-9- 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

1.Касаційну скаргу фізичної особи -підприємця ОСОБА_2 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Харківської області від 03.01.2012 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 05.03.2012 у справі № 5023/9426/11 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Харківської області.