У серпні 2011 року публічне акціонерне товариство "Київенерго" в особі структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до житлово-будівельного кооперативу "Промбудівельник-3" про стягнення 144336,54 грн., з яких 114424,58 грн. - борг за спожиту теплову енергію, 20749,33 грн. - інфляційна складова боргу, 5417,75 грн. - 3% річних, 3744,88 грн. - пеня.

Враховуючи сплату відповідачем протягом липня-жовтня 2011 року основного боргу, позивачем подано заяву про припинення провадження у справі в частині стягнення основного боргу у сумі 35971,22 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 11 листопада 2011 року (суддя Самсін Р.І.) у справі №22/313 позов задоволено частково. Припинено провадження у частині розгляду вимог про стягнення з ЖБК "Промбудівельник-3" боргу в сумі 70003,76 грн. Стягнуто з ЖБК "Промбудівельник-3" на користь публічного акціонерного товариства "Київенерго" 25654,19 грн. боргу за спожиту теплову енергію, 11776,95 грн. інфляційних збитків, 3229,57 грн. 3% річних та 1276,32 грн. судових витрат. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31 січня 2012 року (судді: Агрикова О.В., Суховий В.Г.,Чорногуз М.Г.) рішення господарського суду міста Києва від 11.11.2011 р. у частині припинення провадження у справі в сумі 34032,54 грн. боргу та відмови у задоволенні позову в частині стягнення 3642,95 грн. пені, 8325,88 грн. інфляційних і 1992,82 грн. 3% річних скасовано та прийнято в цій частині нове рішення, яким задоволені позовні вимоги публічного акціонерного товариства "Київенерго" про стягнення 34032,54 грн. боргу, 3642,95 грн. пені, 8325,88 грн. інфляційних та 1992,82 грн. 3% річних. В решті рішення господарського суду міста Києва від 11.11.2011 р. у справі №22/313 залишено без змін. Резолютивна частина рішення викладена у наступній редакції: "1. Позов задовольнити частково. 2. Провадження у справі в частині стягнення 35971,22 грн. боргу припинити. 3. Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу "Промбудівельник-3" (04210, м. Київ, пр-т. Героїв Сталінграда 43-Б, ідентифікаційний код юридичної особи 22908496) на користь публічного акціонерного товариства "Київенерго" (01001, м. Київ, пл. І. Франка 5, ідентифікаційний код юридичної особи 00131305) 59686,75 грн. боргу, 3642,95 грн. пені, 8325,88 грн. інфляційних, 1992,82 грн. 3% річних, 1096,24 грн. державного мита за подання позову, 479,92 грн. судового збору за подання апеляційної скарги та 179,24 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. 4. В іншій частині позову відмовити".

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, публічне акціонерне товариство "Київенерго" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2012р. у справі №22/313 в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 7742,54 грн. основного боргу за січень 2011 року скасувати та направити справу в цій частині на новий розгляд до господарського суду міста Києва, стягнути з відповідача витрати з оплати судового збору за подання касаційної скарги та повернути 638,62 грн. зайво сплаченого судового збору згідно платіжного доручення від 06.02.2012 р. №406.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги зазначає про неправильне застосування судом попередньої інстанції норм матеріального та процесуального права при неповному з'ясуванні усіх фактичних обставин справи.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 08.04.1999 р. між акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", правонаступником якої є публічне акціонерне товариство "Київенерго" (енергопостачальна організація) та житлово-будівельним кооперативом "Промбудівельник-3" (абонент) було укладено договір №24-0233 на постачання теплової енергії у гарячій воді згідно умов якого позивач зобов'язався постачати відповідачу теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію -у період опалювального сезону; гарячого водопостачання -протягом року; у кількостях та обсягах згідно з додатком №1 до договору, а відповідач -своєчасно оплачувати її вартість.

З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що за період з 01.12.2008 р. по 01.07.2011 р. позивачем поставлено відповідачеві теплової енергії на суму 435528,88 грн. Натомість, відповідач сплатив позивачу лише 321104,30 грн. Після звернення позивача до суду, відповідач також сплатив частину заборгованості у сумі 35971,22 грн.

З урахуванням зазначеного, обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про припинено провадження у справі №22/313 в частині стягнення з відповідача 35971,22 грн. основної заборгованості за договором.

Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Цими ж статтями передбачено також, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України). Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У пункті 3.5 додатку №4 до договору №24-0233 на постачання теплової енергії у гарячій воді сторони погодили, що у випадку несплати вартості теплової енергії до кінця розрахункового періоду (п. 3 додатку), енергопостачальна організація нараховує абоненту пеню на суму фактичного боргу у розмірі 0,5% за кожний день прострочення платежу по день фактичної сплати, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.

Враховуючи наведене вище, а також те, що матеріалами справи підтверджується факт прострочення відповідачем сплати боргу в розмірі 59686,75 грн., колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про стягнення з останнього на користь позивача 3642,95 грн. пені за період з 01.01.2011 р. по 31.07.2011 р.

Крім того, згідно положень статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, обґрунтованим є також висновок суду попередньої інстанції про стягнення з відповідача 8325,88 грн. інфляційних і 1992,82 грн. 3% річних.

Разом з тим, заявник касаційної скарги зазначає про те, що апеляційним господарським судом неправильно застосовано норми матеріального права, а саме положення постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України №1729 від 14.12.2010р. (v1729227-10) , що стало наслідком неправомірної відмови у стягненні з відповідача 7742,54 грн. заборгованості за договором у січні 2011 року. Проте такі твердження публічного акціонерного товариства "Київенерго" є помилковими та не знаходять свого підтвердження з огляду на наступне.

Частиною 6 ст. 276 Господарського кодексу передбачено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Основу такого законодавства складає Закон України "Про ціни і ціноутворення" від 03.12.1990 р. № 507-XII (507-12) (з відповідними змінами). Згідно зі ст. 6 цього Закону в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Стаття 9 зазначеного Закону встановлює, що державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари і послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку. Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються державними органами України.

Пунктом 2.1. договору №24-0233 сторони погодили, що при виконанні умов цього договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені ним, сторони зобов'язуються керуватись тарифами, затвердженими Київською міською держадміністрацією, Положенням про Держенергоспоживнагляд, Правилами користування тепловою енергією. Правилами технічної експлуатації тепловикористовуючих установок і теплових мереж, нормативними актами з питань користування та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.

Зазначене кореспондується також з положеннями додатку №3 до договору, яким затверджено тарифи на теплову енергію та передбачено, що розрахунки з "Абонентом" за відпущену теплову енергію "Енергопостачальною організацією" проводяться згідно з тарифами, затвердженими Розпорядженнями Київської міської державної адміністрації.

Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 14.12.2010 року №1729 (v1729227-10) Про затвердження тарифів на теплову енергію ПАТ "Київенерго" затверджено Акціонерній енергопостачальній компанії "Київенерго" тарифи на теплову енергію, яка набрала чинності з 01.01.2011р. та на підставі якої позивачем здійснено розрахунок суми наданих послуг за січень 2011 року.

Проте згідно з Розпорядженням Київської міської державної адміністрації №1222 від 29.12.2010 р. (ra1222017-10) "Про встановлення тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води виконавцям цих послуг усіх форм власності для здійснення розрахунків з населенням, згідно з тарифами на теплову енергію, затвердженими Національною комісією регулювання електроенергетики України", нові тарифи з теплопостачання для населення, встановлені постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України №1729 від 14.12.2010 року (v1729227-10) , застосовуються тільки з 01.02.2011 р.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідач, як виконавець комунальних послуг, під час розрахунку вартості наданих послуг у січні 2011 року зобов'язаний керуватись розпорядженням Київської міської державної адміністрації №1222 від 29.12.2010 р. (ra1222017-10) та застосовувати для населення тариф з теплопостачання, встановлений розпорядженням КМДА №392 від 31.05.2010 року (ra0392017-10) "Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення". Оскільки, основним платником комунальної послуги з теплопостачання для відповідача є населення, внаслідок неодночасного введення в дію нового тарифу для виконавців комунальних послуг (відповідача) та для населення, існуюча заборгованість відповідача у сумі 7742,54 грн. є різницею в тарифах.

Відтак, господарськими судами попередніх інстанцій правомірно відмовлено публічному акціонерному товариству "Київенерго" у задоволенні вимог про стягнення з відповідача 7742,54 грн. боргу за січень 2011 року.

Таким чином, колегія суддів вважає, що під час вирішення спору, судами попередніх інстанцій правильно встановлені усі обставини, що мають значення для справи, їм надана вірна юридична оцінка, норми права застосовані вірно, а доводи заявника касаційної скарги не спростовують висновків судів.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.