головуючого суддів: Демидової А.М., Коваленко С.С., Воліка І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВДП" на постанову від 21.11.2011 Київського апеляційного господарського судуу справі № 27/181 господарського суду міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВДП"доПублічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про визнання третейської угоди недійсною В судове засідання прибули представники сторін: позивачане з'явились; відповідачаОСОБА_4 (дов. від 23.12.2011 № 08.7-03/8803); ОСОБА_5 (дов. від 04.04.2012 № 08.7-04/3190);ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2011 року позивач -Товариство з обмеженою відповідальністю "ВДП" (надалі -ТОВ "ВДП") звернулося до господарського суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (надалі -ПАТ "Укрсоцбанк", відповідача) про визнання недійсною третейської угоди у вигляді третейського застереження, викладеного у підпункті 6.2 Розділу 6 Договору про надання невідновлювальної кредитної лінії № 24-11/47 від 16.03.2007.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваний підпункт 6.2 Розділу 6 Договору кредиту не відповідає принципам справедливості, розумності та добросовісності, що суперечить положенням пункту 6 частини 1 ст. 6 Цивільного кодексу України. Оскаржуваним пунктом Договору позивача фактично позбавлено права на захист своїх прав та законних інтересів у державному суді, що суперечить конституційному принципу та є правовою підставою для визнання цього пункту недійсним.

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.09.2011 у справі №27/181 (суддя: Дідиченко М.А.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.11.2011 (колегія суддів: Зеленін В.О. -головуючий, судді -Синиця О.Ф., Іоннікова І.А.), у позові відмовлено.

Не погоджуючись з постановленими судовими актами судів попередніх інстанцій, позивач - ТОВ "ВДП" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані рішення та постанову та прийняти нове рішення про задоволення позову. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанції порушено норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального, зокрема, ст. ст. 3, 6, 202 Цивільного кодексу України, ст. 207 Господарського кодексу України, що є підставою для скасування оскаржуваних судових актів.

У відзиві ПАТ "Укрсоцбанк" заперечив проти доводів касаційної скарги та просив залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані судові акти без змін.

Позивач у судове засідання суду касаційної інстанції не з'явився.

Враховуючи, що про час та місце розгляду касаційної скарги сторони неодноразово повідомлялись належним чином, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника позивача.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України, заслухавши суддю-доповідача, представників відповідача, перевіривши матеріали справи, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що 16.03.2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк") та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВДП" укладений договір про надання невідновлювальної кредитної лінії № 24-11/47, (надалі -Договір кредиту) за умовами якого Банк зобов'язався надавати ТОВ "ВДП" грошові кошти у тимчасове користування на умовах, визначених цим Договором.

При цьому у пункті 6.2 Договору кредиту сторони погодили, що у разі, якщо сторони не дійдуть згоди із спірних питань шляхом переговорів, сторони керуючись ст. 5 Закону України "Про третейські суди", домовляються про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Ярошовцем Василем Миколайовичем Постійно діючого Третейського суду при Асоціації Українських банків, що знаходиться за адресою: 02002, м. Київ, вул. М. Раскової, 15. У випадку неможливості розгляду спору вказаним третейським суддею спір розглядається третейським суддею Мороз Оленою Анатоліївною або Білоконем Юрієм Миколайовичем у порядку черговості, вказаному у даному пункті. У разі, якщо спір не може бути розглянутий визначеними у даному пункті суддями, суддя призначається Головою Постійно діючого Третейського суду при Асоціації Українських банків у відповідності до чинного Регламенту Постійно діючого Третейського суду при Асоціації Українських банків.

Звертаючись з позовом про визнання недійсним третейського застереження, викладеного у п. 6.2 Договору кредиту, позивач посилається на те, що при укладанні договору кредиту у нього було відсутнє волевиявлення, оскільки підписання договору з третейським застереженням не було вільним і не відповідало його внутрійшній волі. Крім того, при укладанні договору позивачу не було надано для ознайомлення Положення про Третейський суд при Асоціації українських банків та Регламенту цього суду. Позивач також наголошує на тому, що відповідач є членом Асоціації українських банків, при якій створено запропонований в договорі третейський суд, що не відповідає принципу рівності та справедливості, оскільки сторони не мають рівних можливостей щодо впливу на процес формування складу суддів.

Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

В пункті 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) зауважено, що правочин (його частина) може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Згідно ст. 5 Закону України "Про третейські суди" (надалі - Закон) юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону (1701-15) .

Третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.

Третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв'язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує.

У разі недодержання правил, передбачених цією статтею, третейська угода є недійсною (ч.ч. 1, 4, 6 ст. 12 Закону).

Згідно ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Виходячи з правового аналізу вищенаведених правових положень, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що третейське застереження, встановлене пунктом 6.2. Договору кредиту, відповідає приписам ст. 12 Закону України "Про третейські суди", а також не суперечить вимогам цивільного законодавства щодо форми та змісту.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач в порушення приписів ст. ст. 33, 34 ГПК України не довів належними та допустимими доказати того, що спірне третейське застереження, погоджене сторонами у п. 6.2 Договору кредиту, не відповідає волевиявленню та внутрішній волі її учасників та суперечить вимогам закону.

За таких обставин, місцевий господарський суд, з яким погодився апеляційний господарський суд, дійшов висновку щодо відсутності правових підстав для визнання недійсним третейського застереження.

Частиною 1 ст. 10 Закону України "Про третейські суди" передбачено, що положення про постійно діючий третейський суд та регламент третейського суду затверджуються його засновником і публікуються.

При цьому, ані положеннями Закону України "Про третейські суди" (1701-15) , ані положеннями цивільного законодавства не встановлено обов'язку сторін долучати до угоди або давати для ознайомлення Регламент та Положення третейського суду, з огляду чого, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що зазначені позивачем обставини в цій частині також не є правовою підставою для визнання третейського застереження недійсним.

Відповідно до частини 1ст. 14 Закону України "Про третейські суди", сторони мають право вільно призначати чи обирати третейський суд та третейських суддів. За домовленістю сторін вони можуть доручити третій особі (юридичній або фізичній) призначення чи обрання третейського суду чи суддів.

Виходячи з умов договору та вимог діючого законодавства, сиди дійшли висновку, що порядок формування та склад постійного діючого Третейського суду при Асоціації українських банків був погоджений сторонами у п. 6.2 Договору, а зміст цього пункту відповідає вимогам закону та не порушує прав позивача.

При цьому судом апеляційної інстанції правомірно зауважено, що Третейський суд є постійно діючим недержавним незалежним органом, який створений на підставі рішення Ради Асоціації українських банків від 22.04.2005, протокол № 2 "Про створення постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків" в порядку, встановленому Законом України "Про третейські суди" (1701-15) для вирішення спорів, які виникають з цивільних та господарських правовідносин.

Відповідно до статті 6 Положення про постійно діючий Третейський суд при Асоціації українських банків, завданням Третейського суду є захист майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів сторін третейського розгляду шляхом всебічного розгляду та вирішення справ у відповідності з чинним законодавством України.

Таким чином, Третейський суд при Асоціації українських банків є незалежним органом, який захищає інтереси сторін третейського розгляду, а не членів Асоціації українських банків.

З огляду цього, апеляційним господарським судом обґрунтовано відхилено посилання позивача на те, що членство відповідача в Асоціації українських банків порушує принципи рівності та справедливості щодо впливу на процес формування складу суддів.

Враховуючи вищевикладене, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшли обґрунтованого висновку щодо відсутності правових підстав для визнання недійсним третейського застереження, погодженого сторонами у підпункті 6.2 Розділу 6 Договору про надання невідновлювальної кредитної лінії № 24-11/47 від 16.03.2007.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що третейське застереження, викладене у пункті 6.2 Договору кредиту, обмежує конституційне право сторін на судовий захист, колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що обрання сторонами за взаємною домовленістю у встановленому порядку та визначених законодавством межах позасудового порядку вирішення спорів не може вважатися порушенням їх права на судовий захист, якщо така домовленість відповідає внутрішній волі та намірам сторін. При цьому, судом касаційної інстанції враховано приписи частини 5 ст. 55 Конституції України, згідно з якими кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань; рішення Конституційного Суду України у справі про виконання рішень третейських судів від 24.02.2004 № 3-рп/2004 (v003p710-04) , у пункті 5 мотивувальної частини якого говориться про те, що одним із способів реалізації права кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних та господарських правовідносин є звернення до третейського суду; а також рішення Конституційного Суду України у справі про завдання третейського суду від 10.01.2008 № 1-рп/2008 (v001p710-08) , яким визнано таким, що відповідає Конституції України (254к/96-ВР) та не порушує права на судовий захист положення частини 1 ст. 3 Закону України "Про третейські суди", яким передбачено, що завданням третейського суду є захист майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів сторін третейського розгляду та вирішення спорів відповідно до закону.

Інші доводи викладені скаржником у касаційній скарзі не заслуговують на увагу та спростовуються мотивованими висновками суду першої та апеляційної інстанцій, що ґрунтуються на доказах, наявних у матеріалах справи та вимогах закону.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що під час розгляду справи судом першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм надана правильна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні правові підстави для задоволення касаційної скарги.