розглянувши касаційну скаргу Приватного підприємства "Розмарин" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.02.2012р. у справі № 34/692 господарського суду міста Києва за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до Приватного підприємства "Розмарин" прозвернення стягнення на предмет іпотеки В судовому засіданні взяли участь представники:

позивача -ОСОБА_4 дов. б/н від 27.03.2012р.

відповідача -ОСОБА_5 доб. б/н від 04.04.2012р.

У жовтні 2009 року Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства «Розмарин»про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.10.2011р. у справі №34/692 (суддя Мудрий С.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.02.2012р. (у складі головуючого Сітайло Л.Г., суддів Дикунської С.Я., Алданової С.О.) задоволено позов Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»до Приватного підприємства «Розмарин»про звернення стягнення на предмет іпотеки. Визнано за Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк»право власності на нежилий будинок (магазин), загальною площею 257,4 кв.м., розташований за адресою: м. Київ, бул. Перова 52, літера «А»та нежиле приміщення (магазин), загальною площею 318 кв.м., розташоване за адресою: м. Київ, вул. Райдужна 6, літера «А». Стягнуто з Приватного підприємства «Розмарин»на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»25 500 грн. 00 коп. державного мита та 236 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Приватне підприємство «Розмарин»звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду міста Києва від 18.10.2011р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.02.2012р. у справі № 34/692 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити Публічному акціонерному товариству «Укрсоцбанк»у задоволенні позовних вимог.

Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»надало відзив на касаційну скаргу, в якому просить суд залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу -без задоволення.

Відповідно до ч. 7 ст. 81-1 ГПК України здійснювалось фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу за клопотанням Приватного підприємства «Розмарин».

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що 23 жовтня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк»(кредитором) та Закритим акціонерним товариством «Розмарин»(позичальником) укладено кредитний договір № 24-12/261.

Згідно з положеннями статуту Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»банк є правонаступником прав та обов'язків Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк».

Відповідно до спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців Приватне підприємство «Розмарин»є правонаступником Закритого акціонерного товариства «Розмарин».

Згідно з п. 1.1. договору кредиту, кредитор зобов'язався надати позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, у сумі 1 163 712,20 швейцарських франків, але сума кредиту у швейцарських франках за курсом НБУ на дату видачі кредитних коштів не повинна перевищити гривневий еквівалент 5 000 000,00 грн.; позичальник зобов'язувався сплачувати: 10 % річних та комісії, в розмірі та порядку, визначені тарифами на послуги по наданню кредитів, які містяться в додатку 1 до даного договору; повертати кредит рівними частинами, в сумі 10 208,20 швейцарських франків не пізніше 22 числа, кожного місяця, починаючи з сьомого місяця, наступного за місяцем, в якому було надано кредит, а саме не пізніше 22.05.2008 року; кінцевий термін погашення заборгованості за кредитом в сумі 10 208,20 швейцарських франків не пізніше 22.10.2017 року, на умовах, визначених даним договором.

26.10.2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк»(іпотекодержателем) та Закритим акціонерним товариством «Розмарин»(іпотекодавцем), в забезпечення виконання зобов'язання, укладено договір іпотеки № 02-10/3624.

Відповідно до умов п. 1.1. договору іпотеки № 02-10/3624, іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю в якості забезпечення виконання іпотекодавцем зобов'язань за договором кредиту № 24-12/261 від 23.10.2007 року, укладеним між іпотекодержателем та іпотекодавцем, нежиле приміщення -магазин, загальною площею 318 кв.м., який розташований за адресою: місто Київ, вулиця Райдужна, будинок № 6, літера А.

Згідно з п. 1.2. договору іпотеки № 02-10/3624, загальна заставна вартість предмету іпотеки за згодою сторін становить 3 737 000,00 грн., що за офіційним курсом гривні по відношенню до швейцарського франку встановленим Національним банком України на день укладення цього договору (100 швейцарських франків = 432, 6714 грн.), становить 863 703,96 швейцарських франків.

Вартість предмету іпотеки, відповідно до довідки характеристики № 1286290, виданої 24.10.2007 року КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна»становить 38 415,20 грн. (п. 1.3. договору іпотеки № 02-10/3624).

Відповідно до звіту про оцінку вартості майна № 03-7-11-02 від 12.07.2011 року, виконаного суб'єктом оціночної діяльності - ТОВ «Українська оціночна компанія», ринкова вартість об'єкту оцінки, а саме нежилого будинку -магазин літ. «А», загальною площею 316,60 кв.м., розташованого за адресою: вул. Райдужна, 6, м. Київ, що знаходиться у власності ЗАТ «Розмарин», складає 2 788 000,00 грн.

26.10.2007 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк»(іпотекодержателем) та закритим акціонерним товариством «Розмарин»(іпотекодавцем) укладено договір іпотеки № 02-10/3608.

Відповідно до умов п. 1.1. договору іпотеки № 02-10/3608, іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання іпотекодавцем зобов'язань за договором кредиту № 24-12/261 від 23.10.2007 року, укладеним між іпотекодержателем та іпотекодавцем, нежиле приміщення -магазин, загальною площею 257,4 кв.м., який розташований за адресою: місто Київ, бульвар Перова, будинок № 52, літера А.

Згідно з п. 1.2. договору іпотеки № 02-10/3608, загальна заставна вартість предмету іпотеки за згодою сторін становить 4 120 800,00 грн., що за офіційним курсом гривні по відношенню до швейцарського франку встановленим Національним банком України на день укладення цього договору (100 швейцарських франків = 432, 6714 грн.) становить 952 408,67 швейцарських франків.

Вартість предмету іпотеки, відповідно до довідки характеристики №1286305, виданої 24.10.2007 року КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна»становить 130 061,70 грн. (п. 1.3. договору іпотеки № 02-10/3608).

Відповідно до звіту про оцінку вартості майна № 03-7-11-01 від 12.07.2011 року, виконаного суб'єктом оціночної діяльності - ТОВ «Українська оціночна компанія», ринкова вартість об'єкту оцінки, а саме нежилого будинку -магазин літ. «А»(1-й поверх та підвал), загальною площею 257,50 кв.м., розташованого за адресою: бул. Перова, 52, м. Київ, що знаходиться у власності ЗАТ «Розмарин», складає 2 175 000,00 грн.

Згідно з п.п. 2.4.3. договорів іпотеки, у разі невиконання або неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором кредиту, позивач має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення та предмети іпотеки.

У п. 4.1. договорів іпотеки встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до п. 4.5 договорів іпотеки іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів, зокрема, на підставі рішення суду (п.п. 4.5.1); шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку" (п.п. 4.5.3).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач в порушення умов кредитного договору № 24-12/261 від 23.10.2007р. свої зобов'язання щодо своєчасного та повного повернення позивачу кредитних коштів не виконав, внаслідок чого, станом на 26.10.2009р. утворилась заборгованість: 979 968,20 швейцарських франків -заборгованість за кредитом, 65 784,29 швейцарських франків -заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 5 533,12 швейцарських франків -комісій, передбачених кредитним договором, 12 234,01 швейцарських франків -пеня за несвоєчасне повернення кредиту; 5 220,79 швейцарських франків - пеня за несвоєчасне повернення відсотків.

Предметом даного судового розгляду є вимоги позивача про звернення стягнення на майно, шляхом набуття права власності на предмет договорів іпотеки, які мотивовані невиконанням позичальником зобов'язань в частині повернення позивачу кредитних коштів, сплати процентів за користування цими коштами, комісій та пені.

Під час розгляду заявлених вимог, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем в порядку ст. 35 Закону України "Про іпотеку" на адресу відповідача були направлені письмові вимоги про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором з попередженням про звернення стягнення на предмети іпотеки у разі невиконання зобов'язань за кредитним договором.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що матеріалами справи підтверджується факт невиконання позичальником кредитних зобов'язань та з огляду на те, що ст.ст. 36, 37 Закону України "Про іпотеку" не виключається можливість звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки за рішенням суду. У цих нормах задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття ним права власності на предмет іпотеки ототожнюється передусім із способом звернення стягнення, який, поряд з іншими, може застосовуватися, якщо його передбачено договором. Тому в разі встановлення такого способу звернення стягнення у договорі іпотекодержатель на підставі ч. 2 ст. 16 ЦК України має право вимагати застосування його судом. Сторони за законом можуть це питання врегулювати в позасудовому порядку, але вони не позбавлені цього права в судовому порядку за рішенням суду, що відповідає положенням ст.ст. 55, 124 Конституції України.

Частиною 3 статті 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено способи звернення стягнення на предмет іпотеки: на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (тобто шляхом позасудового врегулювання). При цьому, правовою підставою для передачі іпотекодерждателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі (стаття 36 цього Закону).

Таке застереження сторони передбачили у п.п. 4.5.3 договорів іпотеки, згідно з яким іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".

Відповідно до ст. 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Статтею 39 вказаного Закону передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду.

Тобто, якщо іпотекодержатель не реалізував спосіб позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки (у даному випадку шляхом набуття права власності на предмет іпотеки відповідно до вимог статті 37 Закону), він має право звернутися до суду з метою звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до положень статті 39 Закону.

Отже, враховуючи вищезазначені норми матеріального права та зважаючи на те, що визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя в позасудовому порядку не перешкоджає іпотекодержателю застосувати в судовому порядку за рішенням суду звернення стягнення на майно, шляхом набуття ним права власності на предмет іпотеки відповідно до ст.ст. 36, 37 Закону України "Про іпотеку", колегія суддів вважає наведене законною підставою для задоволення позову, про що судами попередніх інстанцій були постановлені законні та обґрунтовані рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суд першої та апеляційної інстанції дали вірну юридичну оцінку обставинам справи, правильно застосували норми матеріального права, а тому дійшли правомірного висновку про обґрунтованість позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»до Приватного підприємства «Розмарин»про звернення стягнення на предмет іпотеки.

При цьому, усі доводи відповідача, викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами попередніх інстанцій, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених судами висновків, та, крім того, пов'язані з переоцінкою доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції.

Крім того, колегією суддів Вищого господарського суду України не приймаються посилання скаржника на постанову Верховного Суду України від 21.03.2011 р. у справі № 15/27, оскільки вказана постанова не є такою, що прийнята за аналогічних обставин справи: договорами іпотеки у даній справі №34/692 не передбачено проведення аукціону (публічних торгів) як обов'язкової умови для набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки.

З огляду на викладене та враховуючи, що скаржник в силу ст. 33 ГПК України не довів в установленому законом порядку тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та оскільки в силу вимог ст. 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень.