головуючого Уліцького А.М.,суддів: Мачульського Г.М., Полянського А.Г.розглянувши касаційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" на постанову від 07.02.12 Львівського апеляційного господарського суду у справі №12/110/5022-1599/2011 господарського суду Тернопільської області за позовом Тернопільського транспортного прокурора в інтересах держави в особі: 1. Міністерства інфраструктури України 2. Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" до Відкритого акціонерного товариства "Архітектурно-будівельної науково-проектної виробничої корпорації по комплексній організації та регенерації середовища "Терно-Корс" про зобов'язання звільнити земельну ділянку, знести самочинно збудовану будівлю та споруду (огорожу), стягнення збитків у загальній сумі 57489,16 грн. за участю представників сторінвід позивача:2. ОСОБА_4, дов.від відповідача:ОСОБА_5, дов.від ГПУ:ОСОБА_6, посв.

Тернопільський транспортний прокурор звернувся до господарського суду Тернопільської області з позовом в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України та Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" до Відкритого акціонерного товариства "Архітектурно-будівельної науково-проектної виробничої корпорації по комплексній організації та регенерації середовища "Терно-Корс" про зобов'язання звільнити земельну ділянку площею 0,219 га, що по вул. Текстильній, 30, м. Тернопіль, знести самочинно збудовану на цій земельній ділянці будівлю та споруду (огорожу), стягнення збитків у загальній сумі 57489,16 грн., у тому числі 48153 грн. втрат лісового виробництва, 6119,19 грн. затрат на відновлення орієнтовної площі насаджень за перший рік, 3216,97 шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки.

Позов мотивовано посиланням на обставини самовільного зайняття відповідачем вищевказаної земельної ділянки, яка відноситься до земель залізничного транспорту та зони особливого режиму і належить відокремленому підрозділу "Львівська дистанція захисних лісонасаджень" Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця", здійснення на ній незаконної прорубки захисних лісонасаджень та самочинного будівництва, чим порушено ст.ст. 64, 84, 92, 116, 126 Земельного кодексу України.

Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на правомірність користування ним спірною земельною ділянкою, а також відсутність у ДТГО "Львівська залізниця" прав на спірну земельну ділянку.

ДТГО "Львівська залізниця" позов підтримало, посилаючись на відомості Плану меж полоси відводу лінії Лановці-Тернопіль Львівської залізниці в адміністративних межах Тернопільського району Тернопільської області від км 134+020 до км 151+506.

Рішенням від 16.12.11 господарського суду Тернопільської області (суддя Френдій Н.А.), яке залишено без змін постановою від 07.02.12 Львівського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: Гнатюк Г.М. -головуючий, Кравчук Н.М., Мирутенко О.Л.), відмовлено в позові з підстав недоведеності прав позивачів на спірну земельну ділянку, які підлягають захисту.

Ухвалою від 19.04.12 Вищий господарський суд України прийняв до провадження касаційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця", в якій заявлено вимоги про скасування вказаних судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована порушенням та неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, зокрема ст. 58 Конституції України, ст.ст. 116, 125, 126, 158 Земельного кодексу України, ст. 43 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, пунктом 2 рішення виконкому Тернопільської міської ради №178 від 18.11.94 Акціонерному товариству "Тернільдіпроцивільпромбуд", правонаступником якого є відповідач, надано в постійне користування земельну ділянку площею 0,95 га по вул. Текстильна у м. Тернопіль під розширення автотранспортної бази. Проте даний пункт рішення втратив чинність на підставі рішення виконкому Тернопільської міської ради №1183 від 22.11.2000.

Разом з тим, рішенням Тернопільської міської ради б/н від 05.05.2000 надано дозвіл на підготовку матеріалів попереднього погодження місця розташування експериментально-виробничій базі ЗАТ АБ НПВ "Корпорація "Терно-Корс" (реорганізоване підприємство) на земельній ділянці площею 0,95 га за адресою: вул. Текстильна, м. Тернопіль.

Надалі рішенням виконкому Тернопільської міської ради №1645 від 26.12.01 надано ЗАТ АБ НПВ "Терно-Корс" в постійне користування земельну ділянку площею 0,63712 га для обслуговування існуючого приміщення виробничої бази за вказаною адресою.

Головним управлінням Держкомзему в Тернопільській області в квітні 2011 року проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства, оформлену актом від 04.04.11, згідно з яким генеральним директором ВАТ "Архітектурно-будівельної науково-проектної виробничої корпорації по комплексній організації та регенерації середовища "Терно-Корс" самовільно зайнята земельна ділянка площею 0,219 га із земель транспорту для розширення бази на території м. Тернополя по вул. Текстильна, 30а. Крім того, складено акт обстеження земельної ділянки №000064 від 04.04.11, в якому вказано про відсутність у відповідача правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку, в зв'язку з чим винесено припис №000102 від 04.04.11, складено протокол про адміністративне правопорушення від 04.04.11 та притягнуто генерального директора відповідача до адміністративної відповідальності шляхом винесення постанови про накладення адміністративного стягнення №000087 від 05.04.11, у тому числі розраховано шкоду, заподіяну самовільним зайняттям земельної ділянки, в розмірі 3216,97 грн.

Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Тернопільській області винесено постанову №24-18/11/0 від 05.04.11 про адміністративне правопорушення у сфері містобудування, якою посадову особу відповідача притягнуто до адміністративної відповідальності за виконання відповідачем будівельних робіт без належного дозволу та без відповідно погодженої та затвердженої проектної документації.

За результатами проведеної Тернопільською транспортною прокуратурою перевірки встановлено, що ЗАТ "Архітектурно-будівельна науково-проектна виробнича корпорація по комплексній організації та регенерації середовища "Терно-Корс" в порушення вимог ст.ст. 68, 84, 92, 125, 126 Земельного кодексу України щодо користування землями в зонах особливого режиму незаконно та самовільно зайнято земельну ділянку площею 0,219 га, здійснено незаконну прорубку захисних лісонасаджень та самочинне будівництво будівель і споруд (огорожа) на цій ділянці, яка знаходиться на праві постійного користування у ВП "Львівська дистанція захисних лісонасаджень" ДТГО "Львівська залізниця".

З огляду на викладені обставин прокурор звернувся до господарського суду з позовом у даній справі про зобов'язання відповідача звільнити земельну ділянку площею 0,219 га, що по вул. Текстильній, 30, м. Тернопіль, знести самочинно збудовану на цій земельній ділянці будівлю та споруду (огорожу), а також відшкодування пов'язаних з таким зайняттям збитків.

Такий спосіб захисту передбачений у ст. 212 Земельного кодексу України, згідно з приписами якої самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними; приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки; повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

З аналізу вищевказаної правової норми вбачається, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам або землекористувачам.

Відповідно до п. 1 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.93 №284 (284-93-п) , власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні, зокрема, тимчасовим зайняттям земельних ділянок у зв'язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок.

Прокурор звернувся з позовом у даній справі в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України та Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця", посилаючись на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель залізничного транспорту та зони особливого режиму і належить відокремленому підрозділу "Львівська дистанція захисних лісонасаджень" Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця".

При цьому в якості доказів наявності у позивача права постійного користування спірною ділянкою прокурором надано лише "План границ полосы отвода линии Лановцы-Тернополь Львовской ж.д. в административных границах Тернопольского района Тернопольской области от км 134 + 020 до км 151 + 506", розроблений в 1987 році Київським філіалом інституту "Укржелдорпроект" (проект №459-Л) та погоджений з головним інженером-землевпорядником Тернопільського району ОСОБА_10, акт погодження на місцевості зовнішніх меж земельної ділянки (проведеного з 07.02.11 по 25.02.11) з додатком.

Статтею 19 Земельного кодексу України передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, зокрема землі транспорту. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

У відповідності до ст. 68 Земельного кодексу України до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.

У частині 1 ст. 23 Закону України "Про транспорт" визначено, що до земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України.

Згідно зі ст. 116 Земельного кодексу України (в редакції на момент вирішення спору) юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Попередні редакції цієї норми також передбачали набуття права на земельні ділянки на підставі рішень уповноважених органів.

Відповідно до ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку або право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав; право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою. Попередні редакції вказаних норм передбачали виникнення права власності та права постійного користування на земельну ділянку після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, яким є державний акт, та його державної реєстрації.

У силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Як зазначили суди першої та апеляційної інстанцій, ні прокурор, ні позивач не надали доказів наявності в позивача передбачених чинним законодавством документів, які посвідчують право на спірну земельну ділянку, що свідчить про недоведеність обставин порушення прав позивача як землекористувача цієї ділянки. При цьому вищевказаний план меж смуги відводу, наданий прокурором, суди не визнали належним доказом зазначених обставин згідно з приписами ст.ст. 116, 125, 126 Земельного кодексу України. Також суди встановили недоведеність заявленої до стягнення суми шкоди.

Відповідно до вимог ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права; касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Зважаючи ж на встановлення судами першої та апеляційної інстанцій недоведеності обставин наявності у Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" та Міністерства інфраструктури України прав власника чи землекористувача спірної земельної ділянки, зокрема реалізації ними таких прав від імені держави на певних передбачених законом підставах, судова колегія погоджується з висновком судів про відсутність правових підстав для задоволення позову про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, відшкодування заподіяних цим збитків та знесення самочинно збудованих об'єктів, заявленого з визначенням у якості позивачів саме цих осіб.

Звертаючись з касаційною скаргою, Державне територіально-галузеве об'єднання "Львівська залізниця" не спростувало вказаних висновків судів попередніх інстанцій щодо ненадання при розгляді справи належних доказів отримання спірної земельної ділянки в постійне користування відповідно до вимог земельного законодавства, чинного як на момент вирішення спору, так і в попередні періоди, зокрема у 1987 році. Посилання ж касатора на План меж смуги відведення, не визнаний судами належним доказом, суперечать ст. 111-7 ГПК України.

Доводи касатора щодо неврахування судами доказів стосовно самовільного зайняття відповідачем спірної земельної ділянки, а також обставин відсутності у Тернопільської міської ради права на розпорядження нею відповідно до приписів ч. 2 ст. 84 ЗК України не підлягають прийняттю до уваги, оскільки не спростовують висновків про відсутність саме у касатора прав на спірну земельну ділянку, оформлених відповідно до вимог земельного законодавства, що підлягають захисту в даній справі.