Полякова Б.М., -головуючого (доповідач у справі), Коваленка В.М., Куровського С.В., розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрно Промисловий Центр "Гарант", м. Дніпропетровськна постанову від 06.03.2012 р. Дніпропетровського апеляційного господарського суду у справі № Б3/173-10 господарського суду Дніпропетровської областіза заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрно Промисловий Центр "Гарант", м. Дніпропетровськ до фізичної особи -підприємця ОСОБА_4, м. Дніпропетровськпро банкрутство ліквідатор Колошин В.П., м. Дніпропетровськ кредитори 1. гр. ОСОБА_5, м. Дніпропетровськ; 2. Управління Пенсійного фонду України в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська; 3. публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" м. Київ; 4. Державна податкова інспекція в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська; 5. Амур-Нижньодніпровський ВДВС Дніпропетровського управління юстиції представники сторін у судове засідання не з'явилися.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 18.10.2010 р. за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрно Промисловий Центр "Гарант" порушено провадження у справі № Б3/173-10 про банкрутство фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (далі -ФОП ОСОБА_4) в порядку статей 47- 49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі -Закон про банкрутство).

Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 18.11.2010 р. визнано ФОП ОСОБА_4 банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатора банкрута та інше.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 17.01.2012 р. (суддя Юзіков С.В.) затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс, ліквідовано банкрута та припинено провадження у справі.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.03.2012 р. (судді: Джихур О.В. -головуючий, Лисенко О.М., Вечірко І.О.) вказану ухвалу скасовано, провадження у справі припинено, як безпідставно порушене.

Не погоджуючись із винесеною постановою суду апеляційної інстанції, товариство з обмеженою відповідальністю "Аграрно Промисловий центр "ГАРАНТ" (далі - скаржник) звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції від 17.01.2012 р.

Касаційна скарга мотивована порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. 1 Закону про банкрутство, ст. 17 Закону України "Про виконавче провадження", ст. ст. 94, 97 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ). Скаржник зазначає про наявність усіх передбачених чинним законодавством підстав для порушення провадження у даній справі про банкрутство.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Системний аналіз норм Закону про банкрутство свідчить, що заява про порушення справи про банкрутство громадянина -підприємця подається на загальних підставах, встановлених статтями 6, 7 Закону про банкрутство, з урахуванням особливостей, передбачених ст. 47 Закону про банкрутство.

Відповідно до приписів абз. 4 ст. 1 Закону про банкрутство суб'єкт господарської діяльності може бути визнаний банкрутом тільки в разі встановлення господарським судом його неспроможності відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

При визнанні боржника банкрутом (як за загальною процедурою, так і за процедурою з особливостями, встановленими ст.ст. 47-49 Закону про банкрутство) в суді повинен бути доведений факт неоплатності боржника, як того вимагає ст. 205 Господарського кодексу України, відповідно до положень ч. 4 якої суб'єкт господарювання може бути оголошений банкрутом за рішенням суду, у разі неспроможності суб'єкта господарювання через недостатність його майна задовольнити вимоги кредиторів.

Отже, визнаючи боржника банкрутом, суд має встановити його неоплатність, тобто недостатність майна для задоволення вимог кредиторів.

Припиняючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції встановив наступне.

Заборгованість боржника перед ініціюючим кредитором у сумі 427 000 грн., яка стала підставою для порушення провадження у справі про банкрутство, ґрунтується на договорі купівлі-продажу від 19.11.2010 р. та опротестованому в неоплаті шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса векселі, виданому боржником у рахунок оплати отриманого за договором товару.

Проте, до заяви ініціюючого кредитора у підтвердження факту неможливості незадоволення його вимог була надана лише постанова державної виконавчої служби від 05.07.2010 р. про відкриття щодо боржника виконавчого провадження, за відсутності будь-яких доказів, що підтверджують стан здійснення виконавчого провадження щодо боржника на момент ініціювання справи про банкрутство (зокрема, довідка виконавчої служби про неможливість стягнення коштів або постанова про закінчення виконавчого провадження), а також відомостей про майновий стан боржника.

Таким чином, ініціюючим кредитором не було надано доказів неспроможності боржника через недостатність його майна задовольнити вимоги кредиторів.

Крім того, судом встановлено відсутність оригіналу доданого до заяви про порушення справи про банкрутство векселя, що унеможливлює встановлення факту наявності зобов'язання боржника.

Отже, апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку про недоведеність наявності правових підстав для визнання боржника банкрутом у зв'язку з відсутністю належних доказів неоплатності боржника та, відповідно, необхідність припинення провадження у даній справі про банкрутство на підставі п. 11 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Крім того, судом апеляційної інстанції також було встановлено наступне.

До складеного ліквідатором банкрута реєстру вимог кредиторів були включені вимоги кредитора ОСОБА_5 щодо виплати аліментів у сумі 1 000 000 грн.,які відповідно до ч. 2 ст. 49 Закону про банкрутство задовольняються у першу чергу, тоді як визнані вимоги кредитора ПАТ "Дельта Банк" у сумі 648 077,19 грн., забезпечені заставою майна боржника, підлягають задоволенню лише у третю чергу.

Разом з тим звертає увагу той факт, що грошові вимоги ОСОБА_5 до боржника ґрунтуються на договорі про виплату аліментів від 12.04.2010 р. За умовами вказаного договору ОСОБА_4 у випадку розірвання шлюбу зобов'язалась виплатити ОСОБА_5 одноразову матеріальну допомогу у розмірі 1 000 000 грн. Договір також містив третейське застереження, відповідно до якого усі спори, що випливають із договору, підлягають розгляду у Постійно діючому Міжрегіональному третейському суді при Українській третейській організації підприємств та фінансових установ.

22.06.2010 р. шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 був розірваний.

04.08.2010 р. Рішенням Міжрегіонального третейського суду Української третейської організації підприємств та фінансових установ у справі № 20/04/10 вищезазначена сума матеріальної допомоги була стягнута з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5

18.10.2010 р. було порушено дану справу про банкрутство і формальною підставою для ініціювання цієї справи став емітований боржником 29.05.2010 р. вексель на користь ініціюючого кредитора.

У подальшому ОСОБА_5 звернувся у справу про банкрутство боржника з грошовими вимогами у сумі 1 000 000 грн.

При цьому ліквідатором при здійсненні ліквідаційної процедури було виявлено лише майно боржника, яке перебувало у заставі ПАТ "Дельта Банк" (домоволодіння із земельною ділянкою у с. Піщанка Дніпропетровської області), заставна вартість якого згідно договору іпотеки від 24.07.2008 р. №1371-016/Zфквіп-08 складала 455 000 грн. Вказане майно було оцінено ліквідатором у 184 922 грн. та реалізовано в межах ліквідаційної процедури саме ОСОБА_5 без сплати ним грошових коштів за придбане майно, а проведенням зарахування зустрічних однорідних вимог.

Тобто, завдяки використанню механізмів процедури банкрутства заставне майно боржника було звільнено від обтяження в силу положень ст. 23 Закону про банкрутство та у подальшому відчужено в межах ліквідаційної процедури на користь зацікавленої особи з метою невиконання боржником кредитних зобов'язань перед банком.

Зазначені факти свідчать про організовані навмисні дії осіб, які завдали значної матеріальної шкоди заставному кредитору -ПАТ "Дельта Банк".

У зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне надіслати повідомлення органам прокуратури у порядку ст. 90 ГПК України.

За таких обставин доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, тому оскаржувана постанова підлягає залишенню без змін, як така, що відповідає нормам матеріального та процесуального права.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 1, 6, 23, 47- 49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. 205 Господарського кодексу України, ст. ст. 80, 111-5, 111-7, 111-9- 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд