Ткаченко Н.Г. -головуючого, Катеринчук Л.Й., Коробенка Г.П. розглянувши матеріали касаційної скарги Приазовської районної державної адміністрації Запорізької області, смт. Приазовське, Запорізька область на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 21.02.2012 р.у справі господарського суду Запорізької області за позовом приватного підприємства "База відпочинку Луна" до Приазовської районної державної адміністрації Запорізької області, смт. Приазовське, Запорізька область про визнання договору оренди землі частково недійсним за участю представників:

позивача: ОСОБА_1(представник за дов. від 08.12.2011р. № 138),

відповідача : не з'явились

Приватне підприємство "База відпочинку Луна", звернулося до господарського суду Запорізької області з позовом до Приазовської районної державної адміністрації Запорізької області про визнання договору оренди землі частково недійсним.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 21.11.2011р. у задоволенні позовних вимог Приватного підприємства "База відпочинку "Луна"відмовлено з посиланням на те, що позивачем не надано відповідного витягу з нормативної грошової оцінки, що унеможливило прийняття судом рішення про внесення змін до договору в редакції, запропонованій позивачем.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 21.02.2012р. рішення господарського суду Запорізької області від 21.11.2011р. скасовано. Позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з постановою, Приазовська районна державна адміністрація Запорізької області звернулась з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі, мотивуючи скаргу порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального права.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваного судового акту, знаходить необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити враховуючи наступне.

З матеріалів справи слідує, що між Приазовською районною державною адміністрацією Запорізької області (орендодавець) та приватним підприємством "База відпочинку Луна"(орендар) 19.10.2009р. був укладений договір оренди земельної ділянки (далі за текстом -договір), згідно пунктів 1, 2 якого орендодавець, відповідно до розпорядження голови Приазовської районної державної адміністрації № 711 від 15.10.2009р. "Про надання земельної ділянки в оренду", передав орендареві в строкове платне користування земельну ділянку загальної площею 2,7444га, розташовану за адресою: Запорізька область, Приазовський район, Приморсько-Посадська сільська рада, для розміщення бази відпочинку (кадастровий номер земельної ділянки 2324584800:02:004:0453), про що складений акт прийому-передачі.

Договір укладено на 49 років, починаючи з дати його державної реєстрації (п.8 договору).

Згідно пункту 9 договору, орендна плата визначається у розмірі 6,0 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

За висновком державної землевпорядної експертизи від 01.03.2007р. від 635 (а.с. 16-19) вартість переданої скаржнику в оренду земельної ділянки площею 28100м2 становить 1882419,00грн. (1м2 -66,99грн.).

В пункті 5 договору визначено, що нормативна оцінка земельної ділянки на момент підписання договору становить 2177223,34грн. Розмір нормативної оцінки не є постійним і змінюється у зв'язку з проведенням її щорічної індексації та на підставі інших вимог нормативно-правових актів України.

Апеляційним господарським судом встановлено, що за висновком державної землевпорядної експертизи нормативна оцінка землі, переданої ПП "База відпочинку Луна"в оренду, здійснена виходячи з того, що за функцією використання земельна ділянка відноситься до категорії земель комерційного використання, внаслідок чого застосований коефіцієнт функціонального використання земельної ділянки 2,5, згідно таблиці 1.3. Порядку нормативної грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення (крім земель у межах населених пунктів), затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства аграрної політики України, Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України, Державного комітету України по водному господарству, Української академії аграрних наук від 27.01.2006р. за № 19/16/22/11/17/12 (z0389-06) .

Натомість в пункті 16 договору цільове призначення земельної ділянки визначено як землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, зважаючи на що та враховуючи, що на момент вирішення спору в суді орендована земельна ділянка вільна від забудови та не використовується у комерційних цілях, висновки суду 2-ї інстанції щодо відсутності підстав для застосування коефіцієнту функціонального використання земельної ділянки 2,5 (для комерційних цілей) колегія вважає правомірними, оскільки для земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення коефіцієнт функціонального використання земельної ділянки, згідно вищенаведеного Порядку, становить 1, що свідчить про завищення орендодавцем нормативної оцінки земельної ділянки у зв'язку із застосуванням невірного коефіцієнту її функціонального використання, правильний розмір якої за розрахунком суду становить 735 389,42грн.

Отже, зважаючи на викладене та виходячи з умов пункту 9 договору, розмір щорічної орендної плати становить 52 253,36грн., з огляду на розмір нормативної грошової оцінки 735 389,42грн. з урахуванням її індексації, що свідчить про часткову невідповідність пунктів 5 та 9 договору нормам чинного законодавства.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення його сторонами вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України (ст. 215 ЦК України).

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Звідси висновки суду апеляційної інстанції про обґрунтованість вимог ПП "База відпочинку Луна" про визнання недійсними вищевказаних пунктів договору та викладення їх у редакції підприємства, колегія визнає обгрунтованими.

Отже, апеляційним господарським судом під час перегляду справи встановлені обставини справи, що підтверджуються певними доказами, яким попередній суд дав належну оцінку, правом переоцінки яких в силу приписів ст. 111-7 ГПК України касаційна інстанція не наділена, з огляду на що висновок господарського суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог, колегія визнає правомірним.

Наведене спростовує доводи касаційної скарги та не заперечує правильність і законність оскаржуваного судового акту, який відповідає чинному законодавству України і обставинам справи, підстав для скасування якого колегія не вбачає.