ОСОБА_3 звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Скіф-сервіс", за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2, про визнання недійсним з дня прийняття рішення загальних зборів засновників ТОВ "Скіф-сервіс" від 01.12.2003, зафіксованого в протоколі №6, про визнання за позивачем переважного права на придбання 50% частки ОСОБА_4 в Статутному фонді ТОВ "Скіф-сервіс" при виході зі складу засновників ТОВ "Скіф-сервіс"; про переведення на позивача прав та обов'язків покупця частки ОСОБА_4 в Статутному фонді ТОВ "Скіф-сервіс", яка складала 10.02.2004 50% та дорівнювала 50000.00 грн., зобов'язавши ТОВ "Скіф-сервіс" реалізувати позивачу цю частку, про зобов'язання ТОВ "Скіф-сервіс" внести в Статут товариства після реалізації позивачу частки ОСОБА_4 в Статутному фонді товариства зміни та подати їх на державну реєстрацію щодо володіння позивачем 100% Статутного фонду і права єдиного засновника ТОВ "Скіф-сервіс".

Рішенням господарського суду Донецької області від 04.12.2012 у справі №5006/36/108пн/2012 позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково, визнано недійсним з дня прийняття рішення загальних зборів засновників ТОВ "Скіф-сервіс" від 01.12.2003, зафіксоване в протоколі №6; провадження в частині визнання за позивачем переважного права на придбання 50% частки ОСОБА_4 в Статутному фонді ТОВ "Скіф-сервіс"; переведення на позивача прав та обов'язків покупця частки ОСОБА_4 в Статутному фонді ТОВ "Скіф-сервіс", зобов'язання ТОВ "Скіф-сервіс" внести в Статут товариства зміни та подати їх на державну реєстрацію щодо володіння позивачем 100% Статутного фонду і права єдиного засновника ТОВ "Скіф-сервіс" - припинено.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Донецької області, ОСОБА_2 03.01.2013 звернулась з апеляційною скаргою про скасування рішення господарського суду Донецької області у справі №5006/36/108пн/2012 від 04.12.2012 в частині задоволених вимог та заявою про відновлення строку на апеляційне оскарження.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 14.01.2013 апеляційна скарга ОСОБА_2 на рішення господарського суду Донецької області від 04.12.2012. у справі №5006/36/108пн/2012 була повернута заявнику на підставі п.п. 2, 3 ст. 97 ГПК України, у зв'язку з недотриманням заявником вимог ст. ст. 94, 95 ГПК України.

22.01.2013р. ОСОБА_2 повторно подано апеляційну скаргу про скасування рішення господарського суду Донецької області від 04.12.2012 у справі №5006/36/108пн/2012 в частині задоволених вимог з заявою про відновлення строку на апеляційне оскарження.

В обґрунтування поданого клопотання про відновлення строку на апеляційне оскарження ОСОБА_2 зазначила, що не була належним чином повідомлена про призначення судового засідання на 04.12.2012, рішення господарського суду отримала 27.12.2012.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 01.02.2013 апеляційна скарга ОСОБА_2 на рішення господарського суду Донецької області від 04.12.2012. у справі №5006/36/108пн/2012 була вдруге повернута заявнику на підставі п.п. 3, 4 ст. 97 ГПК України, клопотання про відновлення порушеного строку для подачі апеляційної скарги відхилено.

Повертаючи без розгляду апеляційну скаргу ОСОБА_2 та відмовляючи у відновленні пропущеного процесуального строку для її подання, апеляційний господарський суд виходив з того, що можливість вчасного подання апеляційної скарги з додержанням вимог Господарського процесуального кодексу України (1798-12) залежала виключно від волевиявлення самого скаржника, тобто мала суб'єктивний характер.

Не погоджуючись з ухвалою суду апеляційної інстанції від 01.02.2013, ОСОБА_2 звернулась до Вищого господарського суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить Ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 01.02.2013 скасувати, прийняти рішення про відновлення строку на апеляційне оскарження.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права при ухваленні зазначеного судового рішення, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ухвалою господарського суду Донецької області від 24.07.2012р. було порушено провадження у справі №5006/36/108пн/2012; залучено в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_2, розгляд справи неодноразово відкладався, третю особу судом було зобов'язано з'явитися у судове засідання та надати пояснення по суті спору.

Втім, жодного разу ОСОБА_2 ухвали суду стосовно явки в судові засідання виконані не були.

Матеріали справи свідчать про обізнаність третьої особи ОСОБА_2 щодо наявності у провадженні господарського суду Донецької області справи №5006/36/108пн/2012, що вбачається з заяв ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи, про розгляд справи без участі ОСОБА_2

Відмовляючи ОСОБА_2 у відновленні пропущеного процесуального строку на подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Донецької області від 04.12.2012, суд апеляційної інстанції виходив з відсутності поважних причин пропуску процесуального строку, встановленого для подання апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 93 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення місцевим господарським судом. Апеляційний господарський суд постановляє ухвалу про повернення апеляційної скарги у випадках, якщо вона подана після закінчення строків, установлених цією статтею, і суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Відповідно до ст. 53 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк. Отже, наведена норма пов'язує можливість відновлення процесуального строку з обов'язковою наявністю поважної причини (чи причин) пропуску відповідного строку.

Виходячи зі змісту вказаної статті, поважними причинами пропуску процесуального строку визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, незалежними від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальної дії.

При цьому, Господарський процесуальний кодекс України (1798-12) не пов'язує право суду відновити пропущений строк з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку, а тому, у кожному випадку суд, з урахуванням конкретних обставин пропуску строку, оцінює доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

Клопотання чи заява про відновлення процесуального строку повинна містити роз'яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. В клопотанні чи заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості.

Відповідно до ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, оскільки відновлення пропущеного процесуального строку є правом господарського суду, яким суд користується виходячи із поважності причин пропуску строку скаржником, яких у даному випадку судом апеляційної інстанції не встановлено, то з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що ухвала Донецького апеляційного господарського суду від 01.02.2013 прийнята з дотриманням норм процесуального права, а тому відсутні правові підстави для її зміни чи скасування.

Доводи касаційної скарги колегією суддів до уваги не приймаються і з огляду на те, що вони передусім зводяться до додаткової перевірки доказів, а згідно ч. 2 ст. 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а тому підстави для її задоволення і скасування ухвали Донецького апеляційного господарського суду від 01.02.2013 відсутні.