суддів: Грейц К.В. - головуючого, Мачульського Г.М., Сибіги О.М., розглянувши матеріали касаційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову від 15.11.2011 Львівського апеляційного господарського судуу справі господарського суду Львівської області № 5015/225/11 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_6 про стягнення 162230, 92 грн., за участю представників: позивача - відповідача - третьої особи - не з'явились ОСОБА_5 не з'явились

Рішенням господарського суду Львівської області від 02.09.2011 (суддя Чорній Л.З.) позов Фізичної особи -підприємця ОСОБА_4 (далі -позивач) задоволено повністю та стягнуто з Фізичної особи -підприємця ОСОБА_5 (далі -відповідач) на користь позивача 157230,92 грн. завданих збитків, 4000 грн. упущеної вигоди та 1000 грн. орендної плати.

Львівський апеляційний господарський суд, здійснюючи апеляційний перегляд справи за скаргою відповідача, постановою від 15.11.2011 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Зварич О.В., судді Якімець Г.Г., Хабіб М.І.) рішення у справі скасував та прийняв нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.

Позивач з постановою суду апеляційної інстанції не згоден, в поданій касаційній скарзі просить її скасувати, натомість рішення у справі залишити в силі.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що судом апеляційної інстанції безпідставно застосовані до спірних правовідносин положення частини 2 статті 799 Цивільного кодексу України щодо обов'язкового нотаріального посвідчення договору найму (оренди) транспортного засобу, адже, сторони у спірних правовідносинах діяли не як фізичні особи, а як суб'єкти підприємницької діяльності.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Представник скаржника своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції не скористався.

Розпорядженням Секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 25.04.2012 № 03.08-05/244 у зв'язку з хворобою судді Глос О.І. та відпусткою судді Бакуліної С.В. для розгляду касаційної скарги у даній справі сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Грейц К.В., судді Мачвульський Г.М., Сибіга О.М.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представника відповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 15.05.2010 між Фізичною особою -підприємцем ОСОБА_4 та Фізичною особою -підприємцем ОСОБА_5 укладено договір найму (оренди) транспортного засобу, за умовами якого наймодавець (позивач) передає, а наймач (відповідач) приймає в тимчасове платне користування (в найм/оренду) автомобіль марки "RENAULT MAGNUM", 1999 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер шасі НОМЕР_2, тип ТЗ - сідловий тягач, зареєстрований за наймодавцем у МРЕВ ДАІ Жовківського району Львівської області 2007 року (п. 1.1 договору); за домовленістю сторін автомобіль може використовуватись наймачем при здійсненні виробничої діяльності (п. 1.2 договору); цей договір укладається сторонами строком на 5 років з дня передачі автомобіля наймачеві (п. 2.1 договору); підписання цього договору сторонами розцінюється як передання автомобіля (п. 4.1 договору).

Відповідно до п. 3.1 договору плата за користування наймачем об'єкту найму встановлена сторонами у розмірі 1000 гривень, які наймач зобов'язався виплачувати готівкою щомісячно не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Згідно з п. 5.2 договору наймач гарантував, зокрема, що здійснюватиме оплату за договором у передбачені у п. 3.1 договору строки, відшкодує збитки, завдані у зв'язку з втратою або пошкодженням транспортного засобу, якщо він не доведе, що це сталося не з його вини.

Наймодавець та наймач взаємно підтвердили один одному, що невиконання взятих на себе за договором зобов'язань тягне за собою правові наслідки, передбачені чинним законодавством. Питання, не урегульовані в договорі (в тому числі і межі відповідальності при невиконанні чи неналежному виконанні умов договору, розірвання договору тощо) вирішуються відповідно до чинного законодавства (пункти 6.1, 6.2 договору).

Договір найму (оренди) транспортного засобу від 15.05.2010 підписаний сторонами та скріплений їх печатками.

Господарським судом першої інстанції встановлено, що на виконання умов вказаного договору найму (оренди) позивачем передано відповідачеві транспортний засіб в користування, проте, відповідач, всупереч умовам договору, заборгував за оренду транспортного засобу, а в подальшому внаслідок ДТП орендований транспортний засіб був пошкоджений і фактично знищений.

Станом на час подання позовної заяви до суду відповідач транспортний засіб позивачеві не повернув, орендну плату за нього не сплатив та збитки за пошкодження транспортного засобу не відшкодував.

Враховуючи викладене, господарський суд першої інстанції, керуючись ст. ст. 22, 1166, 1192 ЦК України, а також умовами договору найму (оренди) транспортного засобу від 15.05.2010, дійшов висновку про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 157230,92 грн. завданих збитків, 4000 грн. упущеної вигоди, 1000 грн. орендної плати.

Не погоджуючись з висновками господарського суду першої інстанції, відповідач звернувся до апеляційного господарського суду з відповідною скаргою, в якій просив скасувати рішення місцевого суду та прийняти нове рішення, яким у задоволення позовних вимог відмовити у зв'язку з тим, що місцевий господарський суд при винесенні рішення керувався неналежними доказами.

Господарський суд апеляційної інстанції, розглядаючи спір, дійшов висновку, що позовні вимоги, обумовлені положеннями договору найму (оренди) транспортного засобу від 15.05.2010, не підлягають задоволенню, оскільки сторонами в цьому договорі є фізичні особи -ОСОБА_4 та ОСОБА_5, предметом лізингу є транспортний засіб (автомобіль), проте, цей договір не був нотаріально засвідчений, як того вимагає норма ч. 2 ст. 799 ЦК України, що обумовлює нікчемність даного правочину, а, отже, і безпідставність позовних вимог, які на ньому ґрунтуються.

Втім, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки постанови суду апеляційної інстанції помилковими, а застосування ч. 2 ст. 799 ЦК України до спірних правовідносин -безпідставним.

Встановивши, що предметом договору найму (оренди) транспортного засобу від 15.05.2010, укладеного між сторонами у справі, є автомобіль, суд апеляційної інстанції, керуючись нормою ч. 2 ст. 799 ЦК України, згідно якої договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню, дійшов висновку, що цей договір укладений за участю фізичних осіб, однак, нотаріально не посвідчений, отже, відповідно до приписів ч. 1 ст. 209, ч. 1 ст. 220 ЦК України є нікчемним і не породжує жодних правових наслідків.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що Господарський кодекс України (436-15) визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (ст. 1 ГК України).

Відповідно до ст. ст. 2, 55 ГК України учасниками відносин у сфері господарювання є, зокрема, суб'єкти господарювання -учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єктами господарювання є, зокрема, господарські організації -юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України (435-15) , державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність тазареєстровані відповідно до закону як підприємці.

За змістом ст. 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності, є господарсько-виробничими відносинами.

Стаття 4 ГК України розмежовує відносини у сфері господарювання з іншими видами відносин, зазначаючи, що не є предметом регулювання цього кодексу майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України (435-15) , одночасно вказуючи при цьому, що особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються саме Господарським кодексом України (436-15) .

Стаття 24 ЦК України встановлює, що фізичною особою як учасником цивільних відносин визнається людина, яка набуває цивільної правоздатності у момент її народження (ст. 25 ЦК України). Цивільна дієздатність фізичної особи визначається її здатністю усвідомлювати свої дії та керувати ними, у окремих випадках, вона обумовлена необхідністю досягнення людиною певного віку, але у будь-якому випадку вона не залежить від інших організаційних або формальних чинників, таких як її реєстрація у компетентних державних органах тощо (ст. 30 ЦК України).

Поряд з цим, Цивільний кодекс України (435-15) (ст. 50) передбачає право фізичної особи на здійснення нею підприємницької діяльності, не забороненої законом. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб -підприємців є відкритою.

Згідно ч. 1 ст. 128 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Отже, у правовідносинах оренди як господарських відносинах фізичні особи -підприємці приймають участь перш за все як підприємці, а не як фізичні особи -громадяни, на підставі їх реєстрації і внесення відомостей про них до Єдиного державного реєстру.

Згідно ч. 3 ст. 45 ГК України щодо громадян положення цього кодексу поширюються на ту частину їх діяльності, яка за своїм характером є підприємницькою.

Стаття 51 ЦК України передбачає, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

За загальним правилом (ст. 209 ЦК України) правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений.

На відміну від ч. 2 ст. 799 ЦК України, норми параграфу 5 глави 30 ГК України (436-15) ("Оренда майна та лізинг") не встановлюють вимог щодо нотаріального посвідчення договорів оренди транспортних засобів у сфері господарювання, відтак, щодо договорів оренди транспортних засобів, укладених юридичними особами, ні Цивільний кодекс України (435-15) , ані Господарський кодекс України (436-15) не вимагають обов'язкового нотаріального посвідчення.

Оскільки договір найму (оренди) транспортного засобу від 15.05.2010 укладений позивачем та відповідачем як підприємцями для здійснення виробничої діяльності, а не в якості фізичних осіб (людей), про що свідчить зміст договору (п. п. 1.1, 1.2 договору), суб'єктний склад сторін договору свідчить про виникнення на підставі нього господарських відносин, пов'язаних із отриманням Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 орендної плати за використання Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 транспортного засобу у господарській діяльності, суд апеляційної інстанції дійшов неправомірного висновку про його нікчемність, оскільки норма ч. 2 ст. 799 ЦК України не підлягає застосуванню у спірних господарських правовідносинах, адже, правове регулювання підприємницької діяльності юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, в даному випадку, є тотожнім.

З огляду на викладене, касаційна скарга підлягає задоволенню в частині скасування постанови суду апеляційної інстанції з подальшим направленням справи до господарського апеляційного суду для здійснення належного апеляційного розгляду по суті апеляційної скарги, оскільки, суд апеляційної інстанції припустився порушень норм процесуального права, зокрема, ст. ст. 101, 105 ГПК України, в частині повторного розгляду справи по суті заявлених вимог в повному обсязі та зазначення в постанові висновків за результатами розгляду апеляційної скарги по суті викладених в ній доводів, адже, скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції обмежився власним висновком про нікчемність договору, на якому ґрунтуються позовні вимоги, втім, як зазначено вище, цей висновок є помилковим.