Товариство з обмеженою відповідальністю "Катерпіллар Файненшл Україна" звернулося до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Приватного підприємства "Галнафтогазмонтаж" і просило суд стягнути з останнього 377 121,86 грн. заборгованості з лізингових платежів, 21 386,03 грн. пені, 4266,82 грн. 3% річних та зобов'язати передати позивачу бульдозер Caterpillar моделі D6Т, серійний номер САТ 006D6ТСРЕZ00189.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем свого зобов'язання за договором фінансового лізингу №UА43L-08-01 від 13.08.2008р. щодо сплати у період з 01.03.2011р. по 01.10.2011р. лізингових платежів, а також щодо повернення предмету лізингу на вимогу позивача.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 06.12.2011р (суддя Максимів Т.В.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.02.2012р. (головуючий, суддя Галушко Н.А., судді Краєвська М.В., Орищин Г.В.), позов задоволено у повному обсязі з мотивів доведеності та обґрунтованості позовних вимог.

Не погоджуючись з ухваленими у справі судовими актами, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд їх скасувати як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що між сторонами укладено договір фінансового лізингу №UA43L-08-01 від 13.08.2008р. за умовами якого, позивач зобов'язався придбати у продавця у власність предмет лізингу, зазначений у додатку №1 до даного договору, і надати його відповідачу в тимчасове володіння й користування для підприємницьких цілей, за плату, на строк і на інших умовах, зазначених у цьому договорі й загальних умовах, з переходом права власності на предмет лізингу до відповідача за умови дотримання відповідних вимог, встановлених загальними умовами.

Згідно пунктів 3.2, 4.2 договору, вартість предмету лізингу становить 323 674,45 доларів США разом з ПДВ. Відповідач сплачує всі платежі, зазначені в цьому договорі за курсом на дату платежу у національній валюті.

Відповідно до пункту 4.6 договору відповідач провадить сплату частини загальної суми лізингових платежів щомісячно в порядку і розмірах, зазначених у додатку №3 до цього договору. Перший із зазначених періодичних лізингових платежів повинен бути здійснений: не пізніше першого числа місяця, наступного за місяцем дати передачі предмета лізингу відповідачу, якщо дата передачі - з 1 по 15 число включно; - не пізніше першого числа другого місяця, відраховуючи від місяця дати передачі, якщо дата передачі - після 15 числа місяця. Наступні періодичні лізингові платежі будуть здійснюватися не пізніше першого числа місяця, на який припадає строк їхньої сплати.

Додатковою угодою №4 від 12.11.2010р. сторони уточнили загальний графік лізингових платежів (а.с.71 т.1).

На виконання умов договору позивач придбав у продавця визначене в специфікації обладнання та передав його відповідачу за актом прийому-передачі обладнання №75 від 28.08.2008р.

Оскільки відповідач в порушення умов договору свого зобов'язання щодо сплати періодичних лізингових платежів у період з 01.03.2011р. по 01.10.2011р. не виконав, внаслідок чого станом на 11.10.2011р. у нього утворилась заборгованість у розмірі 377121,86 грн., позивач 08.09.2011р. та повторно 03.10.2011р. направив відповідачу повідомлення про відмову від договору фінансового лізингу і вимагав повернути обладнання та сплатити суми несплачених лізингових платежів по день повернення обладнання і пеню відповідно до суми та строків заборгованості (а.с.77-79 т.1).

Несплата відповідачем заборгованості та неповернення предмету лізингу стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

В силу ст. 193 ГК України, ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 610, 612 ЦК України визначено, що невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), є порушенням цього зобов'язання; боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок розірвання договору та сплата неустойки.

Відповідно до ст.ст. 7, 10 Закону України "Про фінансовий лізинг", лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі, та прострочення сплати становить більше 30 днів. Відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову. Лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом; вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках.

Відповідно до п.17.2 Загальних умов договору, позивач вправі відмовитися від виконання будь-якого договору й розірвати такий договір в односторонньому позасудовому порядку у випадках не здійснення у строк, установлений у відповідному договорі, сплати двох лізингових платежів підряд, або здійснення неповної сплати двох лізингових платежів підряд, або прострочення повністю чи частково сплати одного лізингового платежу й не погашення заборгованості протягом 30 днів з дня, наступного за днем відповідної оплати, встановленого договором.

Згідно п.7.ч.2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов'язаний у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

Пунктом 17.3 Загальних умов договору встановлено, що у випадку відмови позивача від виконання договору згідно з п.17.2 загальних умов, останній повідомляє про це відповідача в письмовій формі. У зазначеному повідомленні позивач зазначає відповідну підставу розірвання такого договору з переліку наведеного у п.17.2 загальних умов, а також вимагає повернення предмета лізингу із вказівкою дати, місця й способу повернення предмета лізингу, передбаченого таким договором.

Згідно пункту 23.5 Загальних умов, всі повідомлення в процесі виконання договору, зокрема повідомлення про відмову, повинні направлятися сторонам у письмовій формі, якщо інше не передбачено цими Загальними умовами. При цьому будь-які повідомлення, що направляються сторонами один одному, повинні бути зроблені по факсу (за умови наявності підтвердження про доставку такого факсимільним апаратом), поштою рекомендованим листом з повідомленням про вручення, або вручення особисто уповноваженому працівникові позивача або відповідача під розписку.

Статтею 188 ГК України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Отже, за змістом наведеної норми, розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути встановлені законом або безпосередньо в договорі.

Одностороння відмова від договору не потребує узгодження, та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання.

Частиною 3 ст. 651 ЦК України встановлено, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до ч.2 ст. 653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Отже в силу положень закону та умов договору, договір фінансового лізингу може бути розірваний в результаті односторонньої відмови від нього у повному обсязі, тобто в результаті вчинення лізингодавцем одностороннього правочину, який тягне припинення зобов'язань його сторін.

Разом з тим, право на одностороннє розірвання договору фінансового лізингу у позивача виникає лише при настанні певних умов, а саме: у випадку не здійснення у строк, установлений у відповідному договорі, сплати двох лізингових платежів підряд, або здійснення неповної сплати двох лізингових платежів підряд, або прострочення повністю чи частково сплати одного лізингового платежу й не погашення заборгованості протягом 30 днів з дня, наступного за днем відповідної оплати, встановленого договором

Таким чином, до предмету доказування у даній справі входить встановлення факту неналежного виконання відповідачем свого зобов'язання щодо сплати лізингових платежів, а також встановлення моменту вчинення відмови від договору, враховуючи, що за Законом України "Про фінансовий лізинг" (723/97-ВР) відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

Вирішуючи даний спір по суті заявлених вимог, судами встановлено, що позивачем доведено належними доказами існування у відповідача заборгованості перед позивачем за договором фінансового лізингу на момент направлення 08.09.2011р. та повторно 03.10.2011р. повідомлення про відмову від договору фінансового лізингу.

При цьому матеріалами справи доведено, що позивачем було дотримано встановлений п.23.5 Загальних умов порядок направлення відповідачу за його місцезнаходженням: 76010, Івано-Франківськ, вул.Короля Данила, буд.16Б, кв.10, повідомлення про відмову від договору, що підтверджується наявними у матеріалах справи належним чином засвідченими копіями описів вкладення в цінний лист, квитанцій, а також довідок поштового зв'язку про повернення поштових відправлень з повідомленням про вручення через закінчення терміну зберігання (а.с.77-84 т.1, а.с.63-66 т.2). Отже доводи скаржника про те, що він не міг знати про відмову позивача від договору, є безпідставними.

Наведені обставини свідчать про те, що договір фінансового лізингу є розірваним з внаслідок односторонньої відмови позивача, що зумовлює виникнення у позивача права вимагати повернення предмету лізингу, а у відповідача -обов'язку щодо його повернення.

Враховуючи встановлений судами двох інстанцій факт порушення відповідачем свого зобов'язання щодо сплати лізингових платежів, а також наявність заборгованості відповідача перед позивачем на суму 377121,86 грн., яка відповідачем не спростована, доказів її оплати не надано, колегія суддів вважає правильним висновок судів двох інстанцій про наявність правових та фактичних підстав для стягнення з відповідача заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання останнім договірних зобов'язань, а також передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України 3% річних, та встановленої пунктом 14.8 Загальних умов пені.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, про те, що судами не була врахована ступінь вини відповідача у виникненні грошового зобов'язання, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Так, в силу ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

При цьому, частина перша статті 229 ГК України встановлює виняток із загального правила статей 218 ГК України та 614 ЦК України (435-15) , які закріплюють принцип вини як підставу відповідальності боржника. За невиконання грошового зобов'язання боржник відповідає, хоч би його виконання стало неможливим не тільки в результаті його винних дій чи бездіяльності, а і внаслідок дії непереборної сили або простого випадку. Тобто боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання за будь-яких обставин.

Окрім того, частина 2 статті 218 ГК України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Доводи скаржника про неправомірність сплати лізингових платежів виходячи з курсу долара США на дату здійснення платежу, є безпідставними з огляду на таке.

Стаття 524 ЦК України визначає, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Частинами 1, 2 статті 533 ЦК України передбачено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже, положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суди двох інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи, дали їм належну правову оцінку, дійшли правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, й ухвалили судові акти з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для їх зміни або скасування немає.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-11 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Галнафтогазмонтаж" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Івано-Франківської області від 06.12.2011р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.02.2012р. у справі №5010/1993/2011-19/105- без змін.